Дисциплінарне стягнення не може бути накладене
пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

36. За кожне порушення трудової дисципліни накла-
дається тільки одне дисциплінарне стягнення.

37. Дисциплінарне стягнення оголошується в наказі
(розпорядженні) і повідомляється працівникові під роз-
писку.

38. Якщо протягом року з дня накладання дисциплі-
нарного стягнення працівника не буде піддано новому
дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що
не мав дисциплінарного стягнення.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудо-
вої дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний
працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення од-
ного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнен-
ня заходи заохочення до працівника не застосовуються,

Власник або уповноважений ним орган має право
замість накладання дисциплінарного стягнення передати
питання про порушення трудової дисципліни на розгляд
трудового колективу або його органу.

* * *

Правила внутрішнього розпорядку вивішуються в за-
кладах освіти на видному місці.

595

ПОСТАНОВА

Пленуму Верховного суду України
№ 13 від 24.12.99
<і Про практику застосування судами
законодавства про оплату праціы

Вивчення судової практики у справах про оплату праці
показує, що деякі суди допускають помилки в застосуванні
законодавства, яке регулює це питання, іноді за його нор-
мами вирішують спори, що виникають із цивільних пра-
вовідносин, зокрема про стягнення дивідендів, виплату паїв
та часток із майна кооперативів, колективних, орендних
підприємств, господарських товариств тощо.

З метою поліпшення розгляду справ даної категорії та
роз'яснення питань, що виникли в судах, Пленум Верхов-
ного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність вжиття заходів
до належного виконання вимог закону при розгляді справ
про оплату праці, маючи на увазі, що судовий захист є важ-
ливою гарантією конституційного права громадянина за-
робляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або
на яку вільно погоджується.

2. Згідно з ч.2 ст.124 Конституції України (254к/96-
ВР ) суди вирішують будь-які індивідуальні трудові спори
щодо оплати праці в порядку, передбаченому гл. XV Ко-
дексу законів про працю України (322-08) (далі КЗпП), за
вибором працівника безпосередньо або після попередньо-
го розгляду в комісії по трудових спорах (далі КТС). Ви-
моги про оплату праці декількох або групи працівників, у
тому числі заявлені в їхніх інтересах уповноваженими на
це законом органами, не можуть бути об'єднані в одному
провадженні через відсутність необхідної для цього
спільності предмета позову.

Передбачені законодавством про працю норми її опла-
ти і порядок вирішення спорів про останню не поширю-
ються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб
(рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ
тощо).

3. Особливості оплати праці членів кооперативів та їх
об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств,
селянських (фермерських) господарств, працівників під-
приємств з іноземними інвестиціями визначаються зако-
нодавством про ці суб'єкти господарювання, їх статутами

596 '

та іншими нормативно-правовими актами. За відсутності
такого врегулювання спори про оплату праці вирішують-
ся на підставі положень КЗпП та прийнятих відповідно до
нього актів законодавства України. '

4. При розгляді справ про оплату праці осіб, які пра-
цюють за трудовим договором, судам слід відмежовувати
сферу державного регулювання оплати праці від сфери її
договірного регулювання.

Державне регулювання оплати праці полягає, зокрема,
у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та
інших зазначених у законодавстві норм і гарантій опла-
. ти праці працівників підприємств, установ, організацій усіх
форм власності, а також умов і розмірів оплати праці ке-
рівників підприємств, заснованих на державній, кому-
нальній власності, працівників підприємств, установ та
організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету
(статті 8, 12 Закону ЫПро оплату праціы (Далі Закон).

За цими межами здійснюється договірне регулювання
оплати праці на основі системи угод, що укладаються на
державному (генеральна угода), галузевому (галузева уго-
да), регіональному (регіональна угода) та виробничому (ко-
лективний договір) рівнях відповідно до Закону ЫПро ко-
лективні договори і угодиы (3356-12).

Згідно зі ст. 21 КЗпП, ст.20 Закону оплата праці за кон-
трактом визначається за угодою сторін на підставі чинного
законодавства, колективного договору і пов'язана з вико-
нанням умов контракту.

5. Необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати
праці, визначені законодавством для працівників підпри-
ємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімаль-
ними державними гарантіями і тому при договірному ре-
гулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про
мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оп-
лати праці: за роботу в надурочний час; у святкові, неро1-
бочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав
місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що
виявилась браком не з вини працівника; працівників мо-
лодше 18 років при сксро'-іьш*ы іряма.лииті їхньої щоден-
ної роботи тощо; а гйчиж про гарантії для працівників на
оплату: щорічних відпусток; за час виконання державних
обов'язків; для тих, які направляються для підвищення
кваліфікації, на обстеження в медичний заклад;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216