- Ого! - промовив одразу дядько дещо здивовано.- Уже i школьник є! А ти
ж чий?
Володько зовсiм нiмiє, ось-ось, мабуть, пiзнає його, але вiдповiв:
- Матвiїв.
- А! Це, мабуть, з тих... З дерманцiв? А бiльше нема? - Нема,- каже
Володько трохи легше. Дядько, видно, його не пiзнає.
- Ага,кивнув головою дядько.- Так оце й маєш товариша,- звернувся до
свого кульгавого,- А я от "скамєйки" розставлю, - бiжи-но, Євгене, до
вчителя та попроси яку онучу та мiтлу, дещо заметемо, а ти, малий, устань
поки.
Володько встав, дядько почав двигати тяжечi лавицi, увiйшов Євген з
ганчiрками i мiтлою, дядько подав одну ганчiрку Володьковi, другу Євгеновi
i сказав:
- Стирайте куряву!
А сам загримотiв далi лавицями.
Праця кипiла, курява виповнила весь простiр, сонце, що скiсно било до
вiкон, клало густi стовпи, хлопцi старанно витирали вапнянi плями, увiйшов
i учитель, з'явилось i вiдpo води, рудобородого дядька назвав учитель
Сiмєоном Порфiровiчем, i виявилось, що це шкiльний сторож, а що той малий,
кульгавий Євгенчик його син i що ходить вiн уже до школи третiй рiк,
недурно вiн почувається тут, мов-би дома, бiгає, галасує, мовби їх тут
було копиця.
Працювали так довго, лавицi розставленi, курява стерта, помiст
пiдметено, вiкна витертi. Знов увiйшов учитель i каже:
- Ну, вот! i харашо. Тєпєр ступайте, мальчiкi, пака дамой, а завтра
опять прiхадiтє. I прiводiтє с сабой єщьо каво-нiбудь. Панiмаєте?
- Да! - розмашно кивнув головою Володько. У нього бруднi руки, бруднi
штани i навiть пiд носом чорно вiд куряви. Учитель ще пояснив, як треба
входити i вiдходити до школи. Треба увiйти, перехреститися до iкони i
сказати:
"Здраствуйтє!" Коли ж вiдходити, треба прочитати або проспiвати
"Достойно єсть", поклонитись господину учителю i сказати: "До свiданiя!"
- Ну, павтарi! - звернувся вiн до Володька. Володько, запинаючись, усе
повторив.
- Харашо. Ступай. А Євгенiй всьо уже знает, он у нас третiй год, да,
Євгенiй?
- Да, господiн учiтєль!.- вiдповiв Євген.
- А будеш уже учiтся лучше?
- Буду, господiн учiтєль.
- Как будеш учiтся -пєрєвєдьом во вторую групу.
- Да, господiн учiтєль!
- Ну, так ступайте!
I Володько поступав додому. У руцi нiс торбину. У нiй недоткнутий
полуденок. Ах, як це неприємно. Коли б хоч був з'їв той полуденок, або
коли б хоч нiкого не зустрiти зi знайомих. Вiн стiльки тiєю школою
нахвалився нiмому i всiм iншим.
Дома нiчого нiкому не казав, мати лише спитала:
- То що? Накрутив тобi учитель уха?
На що Володько не знайшов вiдповiдi, а, поївши, пiшов одразу на поле до
корiв змiнити Катерину, бо там он "до повiтри роботи", бо ж, мовляв,
корови пасти, нiяка робота, а лише марнування часу.
На полях помiтна осiнь, чорнiють зоранi ниви, зграї шпакiв сумiш iз
галками кружляють по стерниськах, лiси стоять не так зелено. Володько пасе
"на Угорщинi" i зовсiм самий. Дерманськi поля межують тут з полями
угорщан, що живуть отам далi за лiсом у долинi, i є то глибока долина, що
її долом в'ється, на двi колiї, дорiжка, а по обох її боках тягнуться
сiножатi. Схили ж долини покритi пасмами нивок i пiвнiчний з них втицяний
ще й молодими, коренастими дубками, що мiсцями творять цiлу дiброву, де,
крiм дубини, ростуть широкi гнiзда лiщини, поодинокi берiзки i кущi
молодої грабини.
Володьковi сумно. Ще й ще раз обдумує свою школу. Знов i знов пригадує
дерманських учнiв у тих одностроях, у тих блискучих чоботях, з тими
кашкетами зi звiздами. Ах, як все-таки шкода, що вони покинули Дермань,
недурно мати стiльки плакали, i як виросте, вiн вернеться назад туди. I аж
тепер помiтив Володько, що тут усе не так. I хати не такi, як у Дерманi, i
вози трохи iншi, i зовсiм iншi плуги, i вiдмiннi борони, i люди багато
iнакше виглядають, жiнки носять iншi жакети, не так зав'язують голови, i в
мовi багато iнших слiв i вимовляють тут не хвiст, а фiст, i не звiдти, а
стамiцци, i не через плiт, а без плiт, i хлопцi тут зовсiм не тi, що в
Дерманi, дуже мало з них потраплять пiдписатися, а вже зовсiм не
потраплять читати якусь книжку. Нi. Володьковi куди бiльше подобається
Дермань, нiж ця Тилявка, бо хоча там i менше землi, але всi багатшi, от
хоч би тi хати, або упряж на конях, або сади. Усе там краще, чистiше,
поряднiше.
Другого дня Володько все-таки знов iде до школи. I знов першим, i знов
чекання. Згодом прибув Євгенчик i притягнув iз собою ще одного бiлявого,
розчухраного хлопчиська i кликав його Радiоном. I перше, що вони обидва
почали, це кпитися з Володька, чiплятися до нього, прозивати "дерманом".
Володько мовчав, але приємно йому не було. Науки й цього дня не було.
Учитель сказав, щоб привели ще когось, щоб було хоч п'ять.
Володько почав думати кого б йому ще привести, обдумав геть усiх
хутiрських i не знайшов нiкого такого. Зупинився на своєму Хведотовi.
Йому, правда, всього шостий пiшов, але вiн досить великий вирiс i мiг би
смiливо ходити з Володьком.
I вiн почав просити Хведота:
- Ходи зi мною до школи, Хведоте...
- Я не хоцу! - вiдповiв той одразу.
- От дурний. Ходи! Там так гарно. Побачиш учителя.
-Я не хоцу,була та сама вiдповiдь.
- Я дам тобi мого ножика-рачка,- каже Володько. О! Це щось зовсiм iнше.
Хведот помiтно завагався. А Володько i матiр просить:
- Пустiть, пустiть, мамо! Нас буде четверо, вже троє є.
- Але ж вiн ще, бач, який...
- То нiчого. Вiн уже великий...
- То хай, про мене, йде, все одно нiчого йому дома робити...
I Володько вже не йшов сам до школи, вiн тягнув за собою Хведота. Iдуть
удвiйку селом, на них нападають собаки, гуси, Хведот боїться, Володько
завзято вiдганяється.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353