Наталка. Ранка. Йон iз своєю сердитою мовою.
Заборонена вистава. Стiльки вложено працi, напруження, надiй. Це змушує
думати про будучнiсть. Що буде далi? Днi летять, роки йдуть. Вiн сам, нiби
в повiтрi. Так. Вiн жив своїм великим коханням, але життя робить удар за
ударом i змушує дивитись на свiт тверезими очима. Необхiдно вiдважитись i
зробити якийсь рiшучий крок.
Переказав батьковi слова пана Рони. Старого це поважно затурбувало.
- Як то? Коли продаватиме? Вже тепер?
- Казав записуватись...
- Ну, добре... Але ж... Якраз такий час. Як ми йому скажемо? Може, ти
пiдеш до Дерманя? Я не можу. Хто буде коло мулярки?
Матвiй хвилинку подумав i сказав ще рiшучiше.
- Пiди. Це треба. Я тимчасом сам зайду до Рони. Василевi земля
потрiбна.
Потiм Володько сказав батьковi про заборонену виставу. Це його менше
торкнуло.
- Ти-но пильнуй бiльше землi. Це главне,- сказав вiн.
- А-а! Главне. Я вам вже не раз казав, що главне. Як впильнуємо, коли
нам її вирвуть. З рук рвуть.
- Думаєш, поможе вистава!
- Поможе собi свiдомий народ.
- Йди, йди, йди! Не говори! Зараз йди! Сьогоднi збирайся та йди! Якраз
недiля... I скоро вертайся, бо всюди повно працi.
Одночасно сказав Настi:
- Зготуй йому що на дорогу. Скоро!
При цьому вiн, видно, хвилювався. Йому здавалось, що земля може втiкти
й Василь не пiймає її. Треба робити скоро. Не можна гаяти нi одної
хвилини. Володько знає, що в такi моменти перечити старому небезпечно.
Одразу почав збиратися в дорогу.
Збори невеликi. Документ, вузлик харчiв i готово. Перед ним п'ятдесят
кiлометрiв дороги, але знає її дуже добре. Навiть приємно ще раз пройти
тими лiсами, пiсками... Пригадати старi стежки. Вийшов з дому бадьорий i
пiшов навпростець через Угорщину. Шкодував тiльки, що не мiг ще побачити
Наталки. Хлопцi будуть також без нього. Там ще стiльки роботи. Все треба
розбирати й приводити до порядку. "От будуть лаятись,- думав вiн.- От
наберуться огню..."
Матвiй одразу пiшов до пана Рони. Той ще спав. Не хотiв чекати даремно.
Пiшов оглянути поле. Вже не раз бачив його, але його очi хотiли бачити ще.
Вийшов алеєю з саду й зупинився. Перед ним не поле, а ласкава долоня.
Сонце освiчує її, i Божi дари хвилюють сюди й туди, як морська вода.
Старий зняв шапку. Вiтер поворушив його сивим, рiдким волоссям. Очi його
прояснилися. Вiн вже бачив свого улюбленого Василя, що йде тим широким
полем, оре його i сiє. Отам може поставити хату. То добре мiсце. На город
там також добре. Трохи до води далеко, але потiм, з часом можна отам нижче
дiстати воду... Глибоко тут вода, але дiстати можна... Тимчасом буде
возити воду з долини.
Любить вiн того Василя. Бачить у ньому самого себе. Стратив свого, але
зостався братiв. Його дiти не такi. Розходяться, куди можуть. Не чують так
землю, як вiн сам. Вiн би мiг її цiлувати. Обняти старими руками й
цiлувати. Оцю саму, що топче ногами, що наступає кожний день. Шкода,
шкода! Ах! Так роки втiкли. Ще хотiв би змагатись. Тi дiти... Що вони? Не
зовсiм довiряє їх силi. Якiсь такi все перечуленi, панькуватi... А з
панськими руками до дiла не пiдступай. Дiло робить мозоль, твердiсть...
Пiшов у напрямку долини. Там, здається, суглинок. Коли б отак викроїти
його... Ну, але не бiда. Погноїти - родитиме. Тут земля - земля. Пригадав
старий Володьковi слова: "З рук вирвуть". Якi дикi слова. Людинi вирвуть з
рук власний шматок хлiба, а її випхнуть... Куди? I не спитають, куди. Йди,
куди хоч - у воду, у далекий свiт, вiшайся на банти...
Але... Тут старий зупинився i випростався. Подивiться! Вiн ще все-таки
великий. Вiн ще має силу. Вiн вже постарiв, так... Одначе навкруги нього
ростуть пасинки - сини й дочки з його кровi й костi, що вийшли з цiєї
землi, на якiй стоїть вiн, його дiд i прадiд. Це, мабуть, i є закон! Той
найбiльший, найсильнiший, що його сам Бог десницею благословив. Але треба,
думає старий, сили... О, треба, треба! Бо, хоч сила без закону мала рiч,
то сам закон без сили - нiчого... Так воно є...
Потiм старий пiшов до пана Рони. Той вже встав.
- Здєсь какой-то мужiк прiшол,- доложив Марко.
- Кто там? - гукнув з кiмнати пан Рона, але Матвiй вже протискався
незграбно у вузькi дверi.
- Це я,сказав вiн.- Добре утро!..
- А-а-а! Дядько Матвiй! Здрастуйте! - казав пан Рона, зав'язуючи
краватку.- Що скажете?
- Чув, знаєте,- казав повiльно Матвiй,- що продаєте землю.
- Продаю.
- От я й прийшов... У мене, знаєте, племiнник Василь, син мого брата.
Так вiн ото хоче...
Пан Рона зав'язав краватку й обернувся до Матвiя.
- Я вчора казав Володьковi про це. Добре, що ви прийшли. Зробимо дiло.
Землю продам. Не вмiю на нiй робити... Матвiй затупцяв.
- То знаєте... Що кому... Воно так. Хочу, значить, довiдатись цiну.
- Триста рублiв. Золотом,- коротко сказав пан Рона.- Нi, нi, нi! -
казав далi пан Рона, хоч Матвiй йому нiчого не перечив.- Нiяких iнших
грошей не прийму. Тiльки золото.
Матвiй згоджувавсь:
- Золото так золото. Землi за марки не купиш. А от що триста рублiв...
Воно...
- Дорого? - перебив пан Рона.- Не дорого. Остання земля. Дякуйте, що
продаю. Не продав би вам - прийшли б iншi й забрали б...
Матвiй це сам знає. Перечити тут зайве, а до того цiна можлива. Сам
колись дорожче платив.
- Ну,проговорив вiн.- Я нiчого. Будем брати. А за грошi не бiйтесь...
Згодились. Хай тiльки приходить Василь i вiдкроює, скiльки потрiбно.
Матвiй вдоволений. Вийшов вiд пана Рони осяйний i щасливий. Все-таки ще
вирвав шматок землi з нероботящих рук i передав у роботящi. Це йому не
первина. Вирвав її на своєму життю досить, але не за дурно. Своїм потом,
працею й золотом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353