.. Земля
дiлиться. Небо нахиляється нижче. Душа поволi вiдкривається, мов дверi
великого храму, i в нiй починає дiятись щось особливе. Виходять дивовижнi
образи, встають надзвичайнi, неземнi люди, починає грати чудова музика.
Боже мiй! Таж це страшний суд!
А з-за жолобецького дубового лiсу поволi випливає велетенський,
запiзнений мiсяць. Разом з ним зростає музика, зростають образи. Свiт
ширшає, обрiї вiдступають... Володько має, що йому треба ще пiти в село,
що там праця, що завтра велике свято, але вiн не може вiдiрватися вiд
цього мiсця. Вiн щось чує... Йому видається, що це востаннє вiв бачить тi
дерева, небо, будинки... Йому хочеться на все надивитися, затямити, мати в
собi... Йому хочеться торкатися пучками пальцiв землi, що на нiй стоїть.
Хочеться цiлувати її, обняти й вести кудись в iнше мiсце...
Ах, це слабiсть... Не варто потурати нервам... Вiн стрясає головою та
йде швидко до хати. Нiхто ще не спить. Все клопочеться, прибирається,
чиститься на завтра... Мати качає рублем бiлизну. Її тонкi, засуканi по
лiкоть руки справно працюють рублем... Накочена на качалку сорочка
вирiвнюється, м'якшає, гладшає.
Володько дуже добре знає кожну її думку. Любить її таку, як є... Таж
вона знає всього двi лiтери... Одна, як круглий калачик - О... Друга, як
жук, лапата - Ж. Знала колись i А - як кроковка, але вже багато рокiв
згасли її очi й не добачають... Вiзьме книжку, дивиться на неї здалека
перед собою й каже:
- Колись ще знала три буквi... Не можу вже їх пiзнати...
Увiйшов до хати Хведот.
- Володьку. Тебе кличуть,- сказав вiн. Не сказав, хто кличе, тiльки
дискретно посмiхався. Видно, хтось такий небувалий... Володько швидко
встав, наложив на голову солом'яного бриля й вийшов...
Надворi нiкого... Вийшов до брами... Рипнула фiртка, i на дорозi
побачив чорну постать...
- Володьку,чує тихий голос. Пiзнав його одразу... Наталка. Як вона
прийшла? Пiдiйшов до неї. Вона знiяковiла, I схвильована...
- Я так боялася... Так боялася. Думаю, як його викликати... Ходила
довго попiд бгiжем... Аж то побачила Хведота... Чому ти не прийшов у село?
- Я ж сказав, що не прийду,- вiдповiв Володько.- Моє все зроблене...
Треба було батьковi помогти. У нас цього року запiзнилась косiнка. А що
там?
- Ходiм... - сказала вона,- Я тут боюсь.
- Чого?
- А як мене побачать? Я все чекала, що прийдеш... A там стiльки працi,
що Господи... Вiнки, бiганина, варять, печуть... Всi: де Володько? Де
Володько? Привезли скриньку горiлки. Там цiле село...
Вони звернули на дорожину, що веде до кущiв. Наталка все не могла
заспокоїтись. Говорила не своїм голосом. Серце її швидко билося...
-... I я не видержала... Пiду. Трохи стемнiло i я пiшла... А знаєш? -
вона взяла його за руку й зупинилась. Пiдступила ближче,- Знаєш? Був знов
Iлько.- Маленька перерва. Володько здивований. Наталка не дочекалась
вiдповiдi - Прийшов з Бухловим...
- З Бухловим? - перебив Володько...
- З ним... Боже! Я собi думаю: таж Бухлов з козаком, з полiцiєю. А
Iлько втiк з iншими хлопцями... Як же так? А вони собi принесли шпроти...
Знаєш? Такi рибочки в бляшанках... Бухлов трохи п'яний... Виймає рибочку й
дає менi - Я одвернулась. А Iлько до мене; "Дурна! Їж!" Я вибiгла з
хати... Цiлий день про це думала... Думала собi: чи сказати це кому? Потiм
рiшила: тобi. Кому iнакше?
- I бiльше не кажи нiкому,- сказав Володько. Вони пiшли просто на темну
стiну гаю. Там тихо. З села долiтає пiсня, 3 другого боку, з Угорщини чути
також пiсню, тiльки ночлiжанську.
Вертався Володько зовсiм пiзно. Йшов через село, повз новий будинок.
Село вже спало. Будинок стояв уквiтчаний. Перед ним така ж уквiтчана
брама. З неба свiтив оточений сiрим кiльцем мiсяць. Буде змiна погоди,
думає Володько. Коли б хоч видержала до завтра. Мав на увазi завтрiшнє
свято, а за скошений овесь i не згадав...
Це було не саме посвячення будинку на площi села Тилявки. Це було щось
бiльше й краще. Тягнулись роки, вкладались у десятилiття, столiття, але
навкруги було тихо, сонно, нiби безлюдно. Були чудовi весни, пишно цвiли
черешнi... Були поля зеленi... Вiтер вiяв з далеких морiв... Було не одно
густе, як мед, лiто, що заливало землю щирим золотом; були пахучi днi
осенi, повнi жовтих, червоних i синiх овочiв, були бiлi, яскравi зими;
поля вкритi застиглим бiлим металом, зненацька схвильованим i ствердлим
химерно... Була велична, маєстатична, свята земля - гордiсть Бога й
натхнення людини. Чорна земля, дужа, вузлувата й тверда... Сувора, як чоло
Саваофа, i радiсна одночасно, як гарний спiв.
Не було тiльки на нiй людини. Було безлiч недокiнчених задумiв, безлiч
початкiв, нарисiв... На кожному проектi видно було велику, натхненну руку
творця... Рiшучi, несподiванi зариси, потужнi, налитi силою обриси м'язiв,
дебелi куснi, литi з кращих металiв... Бракувало їм вiдповiдної душi.
Великої душi. Твердої душi. Розумної душi...
Цiлi вiки вагiтнiла стара, чудова земля своїм великим плодом... Небо,
обрiї, дерева, цвiт яблунi, хвиляста чорна рiлля, швидколетi птахи, й дикi
звiрi, i риби в чистих водах напружено чекали одного, надзвичайного дня,
коли ступить Бог на цю землю й мудрою своєю правицею вiдхилить завiсу
темноти. Скаже Бог: дарую вам вiд сьогоднi душу. Будьте мудрi, як я. Хочу
бачити вас володарями, а не рабами. Воскреснiть!
Нi, нi... Це не було тiльки посвячення будинку. Це посвоєму воскресало
й зводилось село. Це не була квiтуча весна, це було густе, налите снагою
лiто з бронзовим чолом. Треба було бачити, як того ранку сходило сонце.
Нiколи воно не вставало так. Сам Бог зiйшов зi свого трону й зводив його
обома своїми руками.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353