Мигають поля, лiс, село.
Долина, вигналися на гору i розгонно вкотили на панський двiр.
- Стоп! - натягнув вiжками большевик. Булана стала. На нiй нема сухого
мiсця. З рота, нiздрiв рвуться куснi пiни. Живiт, спина й зад у милi. Ноги
тремтять.
- Вiдал? - звертається до Володька большевик.- Вот так с вамi нада!
Обличчя його купа багна. Сива довнянка закотилася на потилицю. Помахом
рукава розвiв на чолi пiт i грязюку, плигнув на землю, кинув Володьковi
вiжки, а сам пiшов в напрямку великого будинку з оббитими стiнами.
Вечорiє. По небi летять клубатi хмарини. Навколо рейвах, нелад, нiби
тут панував землетрус. Он якiсь хлiви, чи стайнi. Тинк на них упав. Гонти
на стрiсi прорванi, нiби навмисне. Перед дверима потрощена жниварка,
обламки грабель i ржавi вила. Далi купа недосушеної з будяками конюшини.
Коло неї стоїть кiлька зачовганих, збасованих брудними нагаями коняк.
З будинку чути крик большевика. За мент вiн виходить з-за рогу хати,
плюється в Бога i пiдходить до Володька.
- Сукини сини! - кидає вiн Володьковi, хоч той не розумiє, в чiм
справа.- Бєрi вон ту клячу i атвалiвай ко всєм чертям!
Володько бiжить до коней i бере лiпшого.
- Нє ту! Другуйю! - кричить большевик. Володько бере ту, яку показує
большевик, вискакує на її гостру спину i верхи клигає в село.
Матвiй iшов у поле. Не раз iшов вiн по цiй землi. Не раз болiв вiн над
її долею, але сьогоднi, в цей страшний день, вiн виразно став лицем в лице
з тою силою, що заступила йому його життєву дорогу. Нiколи, нiщо не
перемогло його. Вiн не лякався вiйни. Вiн готов був зустрiти смерть на
полi бою, як вояк, як орач, як той, що до останньої хвилини цупко тримає в
своїх п'ястуках свою зброю.
Але сьогоднi... Нi. Вiн чує ще той регiт, той зневажливий лютий погляд.
Ууу, ти, косоока тварино! Почекай. Мiж нами нема рiвностi! I ти, i я - ми
станем ще, i буде тодi останнiй бiй. Матвiй бачить поле своє, як лежить
воно перед ним доступне, мов раб. Рiки поту пролив за нього. Сина в бої
послав. Цiлi ночi продумував i брилу по брилi складав цитаделю своєї сили.
I, мабуть, ще мало. Так. Мало. Не одного, а мiльйон Матвiїв треба. Сто
мiльйонiв синiв треба послати в бої. Iнакше прийдуть з наганами, випряжуть
твого коня з плуга i посмiються.
Матвiй пройшов впоперек, вздовж свого поля. Прудкий вiтер б'є крилами в
його обличчя й охолоджує палаюче чоло. Пригадав, що пiслязавтра мав би
вiдiйти Володько до школи. Але хто дома?.. Сiяти. До чорта. Пiде.
Западає нiч. Матвiй вертається додому. В хатi порається Настя.
"Господоньку; Господоньку! - журиться вона.- I куди той хлопчисько з отим
каналiєм поперся? Ще возьме там у лiсi... Бахне, i буде по ньому. Що
такому каторжановi..."
Матвiй мовчить, їжа його не бере. Посидiв мовчки, а опiсля вийшов
надвiр. Нiч темна i вiтер. Пiшов на дорогу i слухає в напрямку
жолобепького лiсу. Минають хвилини, години, а Матвiй не сходить зi своєї
стiйки. Навкруги все нiме, чорне, мовчазне.
Нарештi над'їжджає Володько. Матвiй здалека помiтив його, i коли син
зрiвнявся, зупинив.
- Стiй-но. Що то приволiк? - каже Матвiй.
- Та от дали. Взяв, хай, думаю, хоч таке буде.
- Не тре'було брати. Все одно завтра за рiвчак витягнеш. А та не лопла?
- Нi. Але зiрвалась напевно. Як не витягнє до завтра ноги, буде добре.
- Халєра чортова. Все зжере i сама здохне. Ех, коли бв не той наган. Не
хотiлося напоротись на кулю, а то би... Aле поживем, побачим. Завтра
доскородиш отам, а пiслязавтра до школи.
- А як же ви самi?..
- Не журись. Тут вже я досiю, а ти вчись деiнде сiяти.
Завели коняку до стайнi, дали їсти, а самi повечеряли i поклалися.
На ранок витяг Володько на скибу борони, взяв нову коняку, допрiг до
неї Шпачку. Придивившись, помiтив, що новому коневi вибито око. На мiсцi
ока - струп. Нагаєм, видно, смальнув.
Скородив мало не до вечора. Думав, докiнчить, приготується до
завтрiшнього походу. Але надвечiр несподiвано з села виволiкся якийсь
обоз. Дядьки, дядькiвськi конi, вози, а на возах раненi. Безлiч ранених.
Лежать по два, по три на возi. Пообв'язуванi i так. Стогнуть, кричать.
- I де їх стiльки наклали?
- А хто їх знає. Дiстали.
Пiдвода за пiдводою сунуться ходою, на цiлу дорогу вiд села до лiсу
розтягнулися. Кiлька вершникiв, кiлька пiдвод санiтарiв. Одна з таких
пiдвод зупиняється чомусь коло Матвiєвого подвiр'я.
По часi до Володька йде батько, за ним большевик. Батько сумний,опалий,
тихий.
- Випрягай з борiн конi, бо поїдеш,- каже вiн нiби не своїм голосом.
- Куди? - питає Володько.
- А от,кивнув головою на большевика.
- Тiльки до Шумська,- каже той по-українськи.
- Але ж конi цiлий день у запрязi були.
- Ну... Довезеш до Шумська i вернешся. Матвiй мовчить. Вiн раптом
чогось змiнився.
- Ах, одвези вже їх. Все одно,- каже вiн i, повернувшись, iде додому.
Володько швидко розпрягає конi з борiн, запрягає до воза. Вiн
сердиться. Чортзна-куди на цiлу нiч їдь. А завтра конечно хотiв вийти в
дорогу.
Виїхали. За Жолобками починає вечорiти. Обоз повзе ходою. На возi коло
Володька сидить большевик. За ними якiсь лантухи. Наганяють i переганяють
вершники. Конi загнанi, обтрiсканi багном.
- Ну как там? - питає большевик одного з вершникiв. Той тiльки махнув
нагаєм.
- Панiка? - питає; ще.
- Чорт єво разбєрьоть. Всьо смешалось! Володька нашорошився.
- Що там таке? - питає большевика.
- Та вiдступаємо. Знову будете пiд панами. Францiя цiлу Варшаву жене.
Володько мовчить. Що має казати. Однi вiдходять, прийдуть iншi. Чи не
все одно? Пригадав тих, з якими пiшов Василь. Де вони. Пiшли туди десь к
Подiллю i не чути бiльше.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353