Мiсяць ясно освiчував його велику
постать. Мав вiн довгу, сивасту бороду. Одягнений у жовтому, з великим,
виложеним ягнячим комiром кожусi. На плечi у нього ловецька рушниця, а
коло нього великий ловецький собака-вовчак.
"Ну,- думає Iван Борислав.- Не зробив я нiкому зла, не думаю, щоб i
менi хтось хотiв його робити".
Зняв чемно шапку й виразно, голосно сказав:
- Слава нашому Боговi! З Новим Роком будьте здоровi, добрий чоловiче! А
той вiдповiв:
- На вiки-вiчнi слава йому! I вас з Новим Роком вiтаю. Звiдки
мандруєте?
Так i так. Все, як було, розповiв.
- Ага! - сказав чоловiк з рушницею.- Так! А чи не могли б ви пройтися
трохи зо мною. Хочу вас дещо розпитати. Що доброго у вас чувати? I чи
готовi вашi села?
Але тут мушу ще добавити: край, з якого походив Iван Борислав, був
завойований чужинцями. Були там над Днiпром села, але не жили в них вiльнi
люди. Панували надi ними чужинцi. В урядах, в судах, у школах. Навiть у
церквi. Не признавали чужинцi тих людей за людей. Не хотiли шанувати нi їх
самих, нi дiтей їх, нi їх святих могил. А люди мов полоненi, коритись
мусили.
Iван Борислав сказав незнайомому:
- Маю час i охоче з вами пройдуся... А в селах наших нiчого нового. Все
ще так є, як було.
- Ну, то обiйдем ось цю гору й пiдем, скажем їм,- сумi проговорив
незнайомий.- Ходiмо!
Обидва пiшли. Увiйшли в лiс глибокий. Йшли без стежок, без дорiг. Часом
на якусь галявину виходили. Мiсяць свiтив на них з високого неба. Довга
тiнь тягнулась за ними. Собака, йшов спокiйно по слiдах незнайомого.
Обходили всi яри, всi долини. Виходили на гори й дивились з них униз.
Краса й тиша скрiзь стояли. Iван часто не мiг заховати радостi, який то
гарний, великий Божий свiт, яка чудова та його земля. I втоми вже не чув,
бо радiв, як мала дитина. Здавалось, що вiн вперше в життi подивився на
землю свою звисока й вперше побачив її своїми очима.
- Господи Боже! - казав собi в душi.- Ти єдиний можеш спасти нас вiд
великих грiхiв. Син Твiй за цiлий свiт постраждав i викупив його з неволi.
Подай нам, Боже, змогу принести жертву за себе й дiтей своїх.
Поки молився так Iван, його проводир йшов мовчки перед ним. Часом
тiльки зупинявся, ставав, обтирав пiт на широкiм чолi й тяжко вiддихав.
Йшли так, поки не зайшли в чудову, розлогу долину. Мiсячне сяйво зовсiм
заливало її. Снiг горiв самоцвiтами. Тут незнайомий зупинився й глухим,
тремтячим голосом сказав:
- У долинi цiй колись, давно билися й впали в бою багато тисяч хоробрих
людей. Боролися й впали за свободу, їх перемогли. Вони вже давно вiдiйшли
вiд нас, але душi їх тут... В оцiй долинi. Ходiм до них.
Недовго вже йшли. Пiдiйшли до якоїсь стiни, що чорнiла, мов лiс
великий. Сюди й туди не видно кiнця. У стiнi тiй залiзнi дверi, а на
дверях два великi, мiдянi кiльця. Взяв незнайомий за те, що з правого
боку, i вдарив ним раз, потiм ще раз i ще раз. Три рази вдарив тим
кiльцем. Довго не чути було нiчого, Борислав, незнайомий i собака спокiйно
стояли й чекали. Нараз за дверима нiби задзвонили малi дзвоники. Луна вiд
них донеслася й назовнi. Тодi залiзнi дверi самi вiд себе вiдчинилися, а
за ними був чорний, мов угiль, вхiд у якесь пiдземелля.
- Ти зостанься тут,- сказав незнайомий до пса.- А ви,- звернувся до
Борислава,ходiть за мною.
Собака слухняно залишився надворi, а Iван i незнайомий вступили у
темний прохiд. Дверi за ними одразу зачинилися, й вони стояли у глибокiй
темнотi. Пiсля поволi звiдкiлясь взялося блiде, мертве, нiби вiд
порохнякiв-свiтлякiв, сяйво. Воно поволi збiльшувалось, i по часi Борислав
побачив перед собою довжелезний, нiби тунель, прохiд. Кiнця його не було
видно, а справа й злiва проходу стояли прив'язанi чудовi конi. Направо
стояли все карi, налiво все каштановi. Блискучi, випасенi всi, стоять коло
довжелезних жолобiв i нiби на когось чекають.
- На кого чекають тi конi? - запитав Iван незнайомого.
- Пiсля скажу,- вiдповiв суворо той.
- А де їх кiнець? - знову запитав Борислав.
- Побачиш,так само вiдповiв незнайомий. Iван вже бiльше не питав
незнайомого, а йшов за ним все далi й далi проходом. Йшли так дуже довго.
Направо й налiво все стояли такi саме чудовi конi й нiби когось чекали. I
по дуже довгiй ходi нарештi дiйшли до кiнця. Конi залишились за ними, а
вони самi вступили до нового пiдземелля. Блiде свiтло тут зникло.
З'явилось тут натомiсть синяве, нiби вiд горючого газу. Була це велика,
безмежна зала, наповнена самою зброєю. I чого тут тiльки не було. На
колонах, що пiдпирали склепiння зали, висiли старi шаблi й старi списи. У
скринях лежали гарматнi кулi. На довжелезних стояках стояли рушницi. I
була тут не тiльки стара зброя, а була тут i така, яку вживають тепер.
Були там скорострiли. Стояли довгими рядами на високих тринiжках, на
колiщатах. Коло них готовi скриньки, повнi стрiчок. Були тут i гармати -
тяжкi й легкi. Стояли й чекали. Навiть лiтаки, навiть танки були тут,
стояли довгими рядами й чекали. Все тут було, i все нiби на когось чекало.
Iван Борислав дивувався надзвичайно. Довго не хотiв нiчого питати
незнайомого, але з часом не витримав.
- I нащо тут стiльки тiєї зброї? - спитав. Незнайомий навiть не
оглянувся. Здавалось, вiн зробився ще бiльш непривiтливий й суворий. I
тiльки по доброму часi сказав:
- Ти, чоловiче добрий, до всього лiк знаєш. Всяку хворобу вiдразу
вгадуєш, а такої простої речi не можеш вiдгадати. З якого ти прийшов
свiту?
Пiсля цього незнайомий замовк i повiв далi Iвана. По довгiй ходi дiйшли
до зали, заваленої рiзними вояцькими одягами. Яких тут тiльки не було
одягiв i скiльки їх було.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353