Ця вiстка приголомшила
все, навiть дерева. Володько занiмiв. Вiн раптом запитав:
- Ти це знав? I мовчав?
- Знав,вiдповiв Йон... - I мовчав. Я бачив, як вона впала, але я не був
певний. Лиш опiсля менi видалось, що її було вцiлено...
- А чому ж ти... не сказав? - викрикнув Володько.
- Iз-за тебе! - вiдповiв Йон.- Не хотiв, щоб ти... Щоб тебе... Там
пiймали. Все одно ти б нiчого не помiг. Може, будеш потрiбен для чого
iншого, а жертви завжди будуть. Привикай. Це лиш початок. Тепер нам
зiсталося - хто зрадив? Кажи, хто? Сам оцими руками розiрву на шмаття,-
казав вiн i зуби його скреготали.
Володько пiдiйшов до стовбура сосни i приложив своє чоло до шорсткої її
кори. Вiн мовчав, кам'яно мовчав, не чув навiть останнiх Йонових вирокiв.
Мав закритi очi i десь там, в глибинi їх глибин, вiн бачив себе самого, як
того, що дає початок цiй ось лiсовiй епопеї, якої продовження триватиме
роки i роки невблаганної цiєї епохи.
Йон пiднявся, присiв, мав зiгнутi ноги, докурював до цурупалка цигарку,
пружно набiк спльовував.
- Я передумав,- казав вiн, обтрясаючи пальцем попiл недопалка... - Для
тебе одна лиш дорога: забрати манаття i десь отуди... За Карпати. Твоя
просвiта тут скiнчена. Починається епоха Ге-Пе-У... Такого твоя кишка не
видержить...
Володько залишив свою сосну.
- Так,сказав вiн.- Я вiдiйду.
- Я думав було... Залежимо органiзацiю. Щоб все заварилось. Ти, та я,
та iншi... А ти йдеш. Але йди! Йди! Це вже далi моє дiло - не твоє. Ти вже
своє зробив.
Десь трохи згодом повернувся Кiндрат, був весь розбурханий, як копиця
сiна в буревiй. Принiс кусень хлiба i навiть сала.
- Гiсердна,казав вiн,- Це ж отут рiчка... Ех, i молодицю зустрiв, ну
просто тобi чоколяд. Очi, як цимбали, так i виграють, що просто танцюй
гопака. Так це до нашої Тилявки яких п'ятнадцять верстов...
Подiлили їжу, їли, Йон краяв малим рачком сало i казав:
- Ти, Кiндрате, спробуй на Тилявку. Збери Антона, Кiндрата Трохимового,
Сергiя, Никона... Направ їх на Людвиськi сiножатi. Можуть повести на нiч
конi... На Попiвщину, де рубають дiброву. Кiлька ночей хай там ночують в
будах з лiсорубами. А "його" запросiть до Лисячого Яру. В суботу. На
чотири години. Знаєш, де живе Князько?
- Кого це "його"? - запитав Кiндрат.
- Сам знаєш кого. Того самого, що вчора ляхiв навiв,- казав сердито
Йон.
- Чому думаєш, що це вiн? - не здавався Кiндрат.
-- Роби, що кажу, а там розберемось.
- Е, чорт бери! - казав Кiндрат... - Табак дєло! Нi чорта! Вивезем!
Рiшення запало, все було сказано, снiданок скiнчено, всi троє пiднялися
i взяли напрямок через лiс, де, на їх думку, мало бути лiсове село
Антонiвцi. Дерева шумiли нiмими шумами, галуззя поволi гойдалося, кожна
хвоя вела свою ноту. Над усiм вiтер нiс хмарини, а внизу, їм назустрiч, по
вогкiй, м'якiй землi, йшло троє твердих людей.
Князькова хата, бита вiтрами, сонцем, дощами i часом, стояла тодi ще на
взгiр'ї знаного Лисячого Яру, звернена обшльоганим своїм лицем до сходу
сонця, яке звичайно, коли дивитися з цього мiсця, сходило отам далi помiж
одерадiвськими i тилявецькими полями понад тим березняком, що здалека
виглядав нiби старий бiлий мур, оброслий зеленим мохом. Тут кiнчалися
ославленi тилявецькi сiножатi з Попiвською дiбровою i починались людвиськi
запридатки. На взгiр'ю сторчало кiлька молодих, моторних дубчакiв, що
завжди сперечалися i шумiли з_вiтрами, а помiж ними гнiздами розложилися
надутi кущi лiщини, щедро i щиро оздобленi своїм плодом... Донизу спадали
полової барви смуги нив, званих сiножатями, дарма що на них, пiд цю пору,
бовванiли на сонцi золотистi пiвкопи вiвса.
А хата стояла i не стояла, скорше приклякла на колiна, нiби полiська
баба у бiлiй сутанi, йдучи на прощу до Почаєва. Вона тут урочисто сама,
велично всiма забута - гонiв за два вiд найближчого хутора вiдлюдної
родини кацапських старовiрiв, її власник, пан i раб Князько, вельми їй до
лиця своєю святочною, щирою самотою, запалий у себе самого, завуджений
димом, битий вiтрами, пражений сонцем, що колись, кажуть, мав i жiнку
Лукiю, i сина Марка, але злощасного, бурхливого тисяча дев'ятсот
дев'ятнадцятого року, коли вiйсько польського генерала Гелера зробило
навалу на цю землю i за непокору спалило село Людвищi, його син, тодi все
ще вояк якоїсь дивiзiї вiйська УНР, був поважно втручений до цiєї
суперечки, а тому десь було зник з овиду на довгий час, i нiхто не знав
де, аж по роковi люди знайшли у кущах старого глинища кiлька кiстякiв i
мiж ними, по деяких ознаках, Князько впiзнав свого Марка, поховав його тут
же, поблизу хати, з написом "Тут спочиває мiй син", на дебелому дубовому
хрестi. Того ж таки року, бита горем та недугами, впокоїлась у Бозi i його
незабутня Лукiя.
А тодi Князько залишився сам у ворожому оточеннi, як казали, запав у
бездоння невситимого гнiву, туги i тривоги з пекучою надiєю, що одного
разу прийде i його день вiдплати. Цупкий, як капиця, як топорище
невгинний, вiн вбудувався у твердiнь життя, як мушля у твердiнь каменю, з
тими своїми далебi суворими синiми очима, що незгоримо гнiвались пiд
високим, тяжким чолом, на якому маєстатно, битi сонцем, палали на вiтрi
його патли...
I був вiн славетний на всю околицю бондар... Його багате подвiр'я було
завалене колодами сухого дуба, клена, ясена, звезеного сюди зо всiх усюдiв
вiд незнаних часiв, частинно вже згнилого i запалого в землю. Пiд стрiхою,
на вбитих до стiни кiлках, висiли круги в'яленої на обручi лiски, у
причепi, сiнях та комiрчинi стояли стосами готовi i не готовi до продажу
дiжi, цебри, кадуби з терпким запахом дубової клепки, а в самiй хатi,
зараз за порогом вiд мисника з деякими ознаками посуду, стояв розлого
обчовганий, поточений шашiллю старий верстат з великою збiркою
рiзноманiтних струганкiв, рубанкiв, пилок i сокир, розвiшених по нерiвнiй
стiнi ген до самого образа Саваофа почаєвського мистецтва, що стояв у кутi
на трикутнiй поличцi з почорнiлою, колись мабуть червоною лампадкою, вiд
якої трохи далi на переднiй стiнi виднiлась засиджена мухами фотографiя
його сина у невиразному вояцькому однострої.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353