Небо пiсля дощу
випогодилось, стало таким чистим i таким синiм. Золотi зорини появилися на
висотi. Так би тут i заснув десь на травi, але треба йти до хати. Ось
вийшла мати i гукає за ним. Уже i батько он пiшов з хлiва до хати, он i
Василь докiнчив чищення своїх чобiт i понiс їх до сiней, мати вирвалась ще
раз, цiла пiдтикана, схопила якогось цебра i понесла його до свининця. По
хвилинi там закувiкали свинi, але дуже скоро знов утихомирились, i ось
мати знов вертається назад:
- Коли то ти пiдеш до хати? - каже вона.
- Я, мамо, не хочу до хати,- говорить Володько.
- А що ж ти, тут ночувати будеш?
- Нi. Я трохи лиш посидю,- каже вiн.
- Ти-но ходи молитись Богу та будемо вечеряти! При вечерi був гарний
настрiй, вечеряли крупник зi старим салом, зовсiм не святочна вечеря, але
всi до цього вже звикли. Пiсля вечерi Володько вiдважився промовити до
батька.
- Тату? Ви хочете продати наш хутiр? - запитав несподiвано.
- Ну, ще нi... А тобi що?
- Я так собi. Гарно тут у нас...
- Хм... Гарно,- буркнув батько.
- Садок такий гарний,- веде своє Володько... Батько на хвилинку
вмовкає, хитає головою. "Бач - паршук"! - думає вiн. А вголос додає:
- Ну, знаєш... Ти ще малий на таке. Ми мужики. Гарно не гарно, а як
треба, кидай усе i шукай не гарного, а потрiбного. Хлiба треба, хлопче! От
що. Бачиш, як мало маємо поля пiд скибу? Виростеш - побачиш. У Сибiр
заманеться, там простору безлiч... У нас тут на Волинi тiснувато.
- То наша, тату, земля Волинь зветься? - питає Володько.
- Еге ж! Волинська губерня. Губернський город - Житомир. До школи от
пiдеш - довiдаєшся.
- А Хведот також пiде до школи? - питає далi Володько.
- Певно! Усi! Всi вчитись мусите. Учення свiтло - невчення тьма...
Поговорили так, поговорили, Матвiєвi, видно, i самому вгод отак
погуторити з малим, мале то мале, а диви ось, думає.
Росистий, свiжий ранок, зозуля кукає на Мартиновому, сонце зiйшло
бистро, яскраво, трiпотливо, мов живе. Якiсь, видно, святобливi руки
урочисто зносили його на висоту, щоб уся земля i всi люди на нiй бачили,
що це сонце святочне.
Володько прокинувся свiжим i здоровим, i не хотiв уставати, але
пригадав, що це за день сьогоднi, i зiрвався одразу. На дворi довгi тiнi
вiд хати, вiд молодої грушечки за причiлком, вiд клечання, що, мов гай,
стоїть на подвiр'ї. За плотом вигналось кiлька стрiлок мальви, i на них
з'явилися лапатi, рiзної барви - бузовi, червонавi, рожевi квiти. Драбиняк
стоїть по лютрини вимощений свiжою горохвянкою i застелений новим,
пасистим килимком. Батько вивiв за гриву свої "стаєннi" i запрiг їх.
Конята, хоч малi, але круглi i жвавi i Василь зовсiм не має потреби на них
нарiкати. Матвiй он знов подумує, як би то їх вигiдно продати i купити
щось на викорм.
Iдеться трусячком, глибокою, з гори на гору, дорожиною, згори видно
широке стависько, що над ним звиваються бiлi птахи, якi весь час то
зносяться догори, то знов падають i блискають на сонцi крилами.
Бiля обох церков - монастирської i приходської, повно люду i пiдвiд.
Здовж пiд монастирським муром постали намети зi стоянами, пiд ними
виблискують низки хрестикiв, та намиста, та образкiв, i хоча ще рано, там
вже товчуться юрбами хлопцi та дiвчата. Нелегко знайти мiсце для коней,
але Матвiєвi пощастило, стиснувся помiж пiдвiд зараз тут же пiд муром в
тiнi розложистого, величезного ясена. Одразу всi йдуть до церкви - батько
й мати "до прихода", i беруть Хведота, а Василь хтозна-куди, нiхто його не
питає, бо все одно не буде вiн сидiти на мiсцi, а перейде разiв двадцять
вiд монастиря до прихода дорогою i стежкою, де повно таких же, як i вiн,
богомольцiв.
А Володько, як звичайно, мусить сидiти на возi, тепер вiн може вже i
злiзти i дещо вiдiйти, але недалеко, i бiльше побачити. Цього року Трiйця
дерманська дуже вдалася, люду сливе, як i в Гiльчi, хоча тут i нема
цiлющої води, та сама каруселя, що i в Гiльчi, отам далi на майданi пiд
"трахтиром" крутиться i крутиться.
Пiсля церкви вiдвiдали Володька рiзнi свояки, а мiж ними залузька
Катерина, що принесла йому рожевого коника з дуже смачного, крушного
тiста. Хотiла взяти його на каруселю, але мати спротивилась: "А! Куди там
з ним! Ще полетить". А Хведот знов дiстав глиняного пiвня, що свистить, i
знов свище ним без милосердя так, що всi люди на нього оглядаються, хоча
тут повно таких, що свистять, що трублять, що грають, що барабанять, що
викрикують.
Пiсля всi поїхали на Запорiжжя до дядька Єлисея. Є то мiсце, звiдки
походить весь рiд Довбенкiв, там родились i там умирали їх дiди i прадiди.
Тяжко сказати, чому це мiсце так зветься, кажуть, нiбито давно колись тут
оселився козак з Запорiжжя, що вiд нього i пiшов цей рiд, але i самим
своїм виглядом цей куток нагадує оту Сiч Запорозьку, що про неї iнодi
Єлисей читає в своїх книгах. З трьох бокiв - полудневого, схiдного i
пiвнiчного, замкнено воно, нiби клiщами, яром глибоким i тiльки iз заходу
має сполучення з рiвниною. А яр, особливо той пiвденний, весь зарослий
деревом усiляким - дубом, ясеном, липою, березою, а дерево все стрiмке, та
росле, та густе. Схили яру вкритi овочевими садами та гаями, що їх тут
звуть "лiтниками", бо росте в них переважно лiщина вперемiшку з кущами
грабини, липи, десь-не-десь калини, крушини i диких черешень. Пiвнiчний
схил яру голий, весь покопирсаний кар'єрами та завалений стосами бiлого
камiння i зарвами жовтого пiску. У гаях та садах плоти та перелази, та
копанки внизу, та кiлька криничин з коритами, черпаками й вербами, i там
завжди гамiрно, голоси дзвенять лунко, смiхи дiвочi, брязкiт вiдер, ляскiт
прачiв.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353