Встав на ноги й заточився.
- Ну, що? Виспались? - запитала господиня, тiтка Домка.
- Де ж хлопцi? - запитав Володько, не вiдповiдаючи на її питання.
- Якi? Кiндрат? Той десь повiявся. Сергiй раненько приходив, але не
хотiв вас будити. Казав, що прийде... А Ганка тут майже до ранку чепiла.
- I вже пiшла?
- Певно. Що ж. Вже люди з церкви повиходили.
- Ну, я пiду,- сказав Володько.
- Куди? А поснiдати. Ось пiдсмажила яєшню. Поснiдайте.
Володько вiдмовлявся, але врештi сiв до столу й почав їсти.
- Не маєте кислих огiркiв? - запитав.
- А чому б нi. Я зараз.- I побiгла з мискою до льоху. По хвилi миска
огiркiв стояла перед Володьком. Увiйшов Сергiй.
- Ну, що? Вже? - питався Володька.- Як чуєшся?
- Уяви, як може чутися свиня, коли проведе нiч у багнi,- сказав
Володько.
- Свиня кращого мiсця й не знає. Для неї то найкраще,- вiдповiв Сергiй.
- Ну, але йдем до Крем'янця! - рiшуче проговорив Володько.
- Думаєш, пiдем? - перепитав Сергiй.
- Неодмiнно. Клич хлопцiв i з мiсця! Нi хвилини далi. Вiче в двi
години. Якраз встигнемо! Але раз-два.
- Тут ще будуть музики. Ганка просила задержати тебе,- казав Сергiй.
- Нi. Досить! Я мушу йти. Не пiдете ви, сам пiду. Я мушу! Досить цього.
В головi у мене, як в улiю. Фу! Чорт його знає, як це все сталося.
- Це мусило бути. Не пiшов би ти з нами, не пiшли б ми з тобою. Ще я
пiшов би, але iншi... Зрештою, чому не можна випити...
- Хiба це зветься випити?.. Положити чоловiка... Це випити? Де Кiндрат,
Никон? Пiди за ними...
Але йти за ними не пришилося. Обидва прийшли самi, бо не знали, що
сталося з Володьком.
- Хо-хо-хо! Вiн вже танцює знову,- проговорив весело Кiндрат.- Чи не
варто б похмелитись?
- О, нi! Це вже нi! Йдемо до Крем'янця! - сказав Володько.
- До Крем'янця? Що ти здурiв? - здивувався Никон.
- А що? Ти думав, я жартую? Зараз йдем. А не пiдете ви, я сам пiду.
- Нє, брате! Я вчора сказав! - рiшуче сказав Кiндрат.- Слово святе.
Сказав, то сказав. Пообiцяв - зроби. Хай у пекло, а йди. Пiдем!
- Ну, але треба поснiдати,- сказав Сергiй.
- Поснiдаєм! - кинув презирливо Кiндрат.- Зайдем на весiлля й
поснiдаєм. Ще й чарку дiстанем. А Ганка також зрадiє. Вона щось до нашого
Володька- того. Дiвка, мов куля.
Вийшли з хати й перейшли на весiлля. Там нiкого вже не було. Всi
розiйшлися. Хто був, то спав. Молода вже встала, ходила по хатi i робила
порядок.
- Ну, що? Як, Оксано? - пiдморгнув Кiндрат... Молода зачервонiла й
вдарила його жартуючи кулаком.
- Западенний Кiндрате! - проговорила.
- Ну, й дивiться. Запитав її по-доброму, а вона б'ється. Давай ось
краще миску холодцю. Хлопцi снiдати хочуть! А де Сидiр? Спить? Намучився,
бiдака? Трохи затовсту жiнку взяв. Ну, нiчого. Помiчник скоро знайдеться.
Так, Оксано? Де Ганка?
- Ганка пiшла до церкви. Спiває.
Оксана принесла миску холодцю, хлопцi сiли, змололи її й рушили в
дорогу.
Виходили на край села, пiд черешнi Iлькового батька... Тут починалась
дорога, що веде на шлях. Зустрiли Iлька. Вертався десь вiд дiвчини з
вечорниць.
- Куди, хлопцi? - запитав.
- Хоч, приставай i ти! Кидай мрежи своя, в якi ловиш дiвчат, i ходи за
нами! Святим будеш! - сказав Кiндрат.- Йдем до Крем'янця, на весiлля.
- Нi, справдi! Куди? - допитував Iлько.
- Правду кажу! До Крем'янця. Взад кругом i з нами,- жартував далi
Кiндрат.
- Як хоч, ходи,- сказав Володько,- Шкодувати не будеш.
- Де наше не пропало! Пiду! - сказав Iлько, трiпнув кулаком i
засмiявся.
Товариство збiльшилось. З заходу повiвав вiтер. Небо досить чисте.
Дорога майже висохла. Хтось затягнув пiсню й хлопцi рушили.
Йшли швидко, розмашно. Нi один не хотiв зменшити ходи, кожний тримався
шику. Вийшли на шлях. Почали зустрiчати людей. Деякi їхали на возах. Iлько
не знав, куди йде, але не питав, бо не хотiв виявити цiкавостi.
За двi з половиною години пiдiйшли пiд мiсто. Доходили до мiщанських
садкiв й тут зустрiли людей.
- Куди, хлопцi? - спитав один дядько.
- До мiста! - майже разом вiдповiли.
- А маєте документи? Он там далi стоять жандарми й без документiв
арештують. З пiвсотнi вже забрали.
- Стоп! - сказав Володько.- А дiйсно! Маєте, хлопцi, документи?
Виявилося, що не всi мають.
- Не бiда! - сказав Володько.- Хiба до мiста веде одна дорога?
- По всiх дорогах стоять,- сказав дядько. Пусте й це. Знайдем стежку.
Ходiм, братва! Вперед! Все вперед!
Парубки зiйшли набiк i межами пiшли просто на мiщанськi сади. Виминали
дороги, хати. Перейшли кiлька садiв, гаїв, заплутались у городах,
заблудилися. Нарештi натрапили на двох молодих хлопцiв.
- Куди йдете, панове? - питає один з хлопцiв.
- Ми нiякi панове, а чеснi люди,- сказав Кiндрат.- А йдемо собi до
мiста. От i все.
- Не потребуєте нас боятися. Ми можемо випровадити вас на дорогу. Може,
на вiче йдете?
- Так,сказав Володько.- Йдемо на вiче. Поможiть нам вийти на якусь
дорогу.
- А ви хто будете? - спитав знову Кiндрат.
- Ми з української гiмназiї. Всi нашi учнi розiйшлися проводити людей
на вiче. По дорогах скрiзь стоїть полiцiя.
- А що це вони хочуть? - питає далi Кiндрат.
- Хiба не знаєте? Напевно, знаєте, чого хочуть. Вiче дозволене й
законом i чим хочете, тiльки пан староста задумав перевiрити людям
документи. Знає, що не кожний з документами за порiг виходить...
- А ви не знаєте такого Олега Левинського? - запитав Володько.
- Чому нi. З нашого класу. Вiн також десь тут. Сьогоднi цiла гiмназiя в
роботi.
- А хто вам казав це робити? - запитав ще раз Волоцько.
- Нiхто. Самi. Ми ще вчора знали, що сьогоднi буде... Так завжди буває,
коли нашi щось задумують робити.
Йшли й вийшли на вулицю. Гiмназисти провели парубкiв до самого мiсця,
де має вiдбутися вiче.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353