Шпицi одного колеса вибитi. Драницi драбин стратилися, солома зникла i
скриньки з набоями лежать на голiй дошцi.
- Не можу далi їхати й кiнець! - рiшуче заявляє Стратон якому
старшому.- Ну посудiть самi...
Старший видався "плохий". Оглянув розбитий вiз i заявив:
- Чорт с табой! Катiсь сєбє дамой! А патрони розложiть на другiє вози.
Стратон заметушився, мов опарений. Схопив скриньку i переклав Титьовi.
Другу Макаровi. Третю хотiв дати на Володькiв вiз, але якраз десь взявся
будьоновець, який рiшуче спротивився.
- Пашол вон! Хатiш чтоб тєбя с'єхал? Валiсь.ти с сваїмi патронамi к
чортовой матєрi. У нас нєт мєста!
Стратон не має часу змагатися. Двi скриньки патронiв скидає на землю i
бiжить до старшого.
- Так я вже їду!.. Таварiщ старший. Я вже їду...
- Атвалiвай! - кричить той. Стратон швидко обертає конi, поспiхом
частує їх пужалном i вiд'їжджає.
- Хитрун,байдуже заявляє Клим. Тить лютий i тiльки спльовує чорною
густою слиною. Володько посмiхається.
Хоч-не-хоч, а Володьковi прийшлося таки взяти на свiй вiз одну скриньку
набоїв. Другу вложили Макаровi.
Обоз виїжджає далi. До нього долучується ще кiлька десяткiв возiв i
вiддiл кiнноти. На мiсце "будьоновця" до Володька пристає якийсь новий
вершник. Кiнь i одяг зраджують у ньому когось бiльшого, як звичайного
козака. Володька почав вiн кликати "мальчик".
- Єду с табой! - заявив вiн Володьковi. Час вiд часу до нього
пiд'їжджають вершники, i вiн дає їм розпорядки. За селом обоз повертає
налiво i сунеться навпростець без дороги через засiянi поля. Нi початку,
нi кiнця його не видно.
Тiльки десь там далеко, далеко спереду помiтно трiпоче червоне
полотнище i чути спiв. Володько вже чув ту пiсню. Це переробка "Стєнькi
Разiна".
Iз лєсов, лєсов дрємучiх
Будьоновци iдут.
В сваїх руках магучiх
Савєтов флаг несут.
Ми людi, людi всє простиє.
Крєстьянскiє сини.
Разбiть палкi стальниє
Паляков созвани.
Спiв сильний, розгульний. Нема часу роздумувати над ним, але Володьковi
повстають в уявi "дрємучi" лiси i тi "розбiйнички", що на схрещених мечах
несуть свого раненого отамана. Мимохiть чується й сам учасником якогось
шаленого походу розбiйникiв. Суворi, загорiлi люди. Стрiлянина. Нi одного
слова без триповерхового матюка. Побiч їде на конi сильний, загорiлий, з
горбатим носом козак. Кашкет його набакир. Зiр вперто скерований наперед.
- Куди їдемо, товариш? - запитав Володько.
- А вот увiдiш. Сiдi й малчi! - вiдповiв той. Володько чує дошкульний
голод. Тить також скаржиться. Конi зовсiм потомленi. Минають села, поля.
Сонце хилиться
до заходу. Спека спадає.
Надвечiр в'їжджає обоз у село. Пiдводи роз'їжджаються . по подвiр'ях,
тому, мабуть, тут зупиняються нанiч. Володька, Макара i Титя тримають
окремо, їх завели на город, поставили просто на буряках i сказали чекати,
поки не прийде новий наказ.
Володько одразу береться розшукати щось попоїсти. Йде на город, вириває
кiлька стручкiв фасолi, вигребує бараболi i береться варити юшку. Але в
чiм. Рада проста. Йде до господинi городу i просить баняка.
- Боже, Боже,- тошнiє жiнка.- Перший рiк, як засiли пiсля бiженства, i
знов отака пагуба. А смуток би на них лихий найшов.
- Ми, тiтко, не по своїй волi. Нас вигнали. Я от взяв з дому хлiба, i
большевик вкрав. Сам цiлий день, як собака, голодний
- Хiба я на тебе кажу. На них. На отих волоцюг... Боз-на-вiдки прийдуть
i топчуться по городах...
- У нас вони все знищили. Нiчого не шанують.
- Кара вiд Бога i бiльш нiщо...
Володько взяв баняк i хоче йти.
- А чекай-но,- зупинила його тiтка. Пiшла в сiни, дiстала кусник
доброго житнього хлiба i великого кислого огiрка. На, хлопче. Хоч
що-небудь поїж. Самi знаємо голод.
Володько подякував, стоячи з'їв хлiб та огiрок. Пiсля пiшов з баняком
до своїх хуторян. Там натрапив на велику несподiванку. Саме приїхали з
фронту козаки. Багато їх коней поранено. Кожний власник таких коней
кидається до пiдвiдчикiв, щоб замiнити скалiченого коня на здорового. До
Володькових коней також один присватався. Оглядає кобили, мiряє. На поводi
у нього великий сивий кiнь. Задня його нога прострiлена.;
Володько дивиться на нього, а далi питає козака:
- А де ви цього коня взяли?..
- А тєбє что?..
- Менi вiн знайомий. Не в Тилявцi часом?..
- Да. Может бить. Там ми стоялi...
Не було сумнiву. Це Матвiїв Шпак. Володько одразу пiзнав його, хоча вiн
дуже схуд.
Колись веселий, стрункий, тепер повiсив голову. Задню пiдстрiлену ногу
весь час тримав у повiтрi.
- Це мiй кiнь,- каже Володько.- Ви узяли його у мого батька. Бiльш ви в
нас не можете нiчого взяти. Обидвi цi кобили жеребнi i за пару тижнiв
матимуть лошата.
- Да. Ето не гадiтся,- заявляє козак i пiсля того пристав до Макара. У
цього також кобили. Двi череватi старi кобили. Козак оглянув одну й
заявив: - Вот ету випрягай.
- Хiба ж вона годиться пiд сiдло. Це ж не коняка, а корова. Я сам у
кавалерiї служив i знаю, що до чого...
- Всьо равно. Нет лучшей, а ваєваць нада. А тєбє вот ету: лошадь дам.
Ето лошадь первой сорт, только прострелена. Я обещал сотню ляхов за нєйо
на тот свєт отправiть.
Нiчого не помогло. Одну з Макарових кобил випрягли i забрали. Макара на
цiлу нiч вiдправили додому. Що вiн тут з калiченим конем робитиме? Лишився
Володько з Титьом.
Володько ще зварив юшку, пiшов до одинокої на цiлий полк польової кухнi
i випросив жменю солi, щоби посолити її... їли всi три. Юшка недобра,
пiсна, але нема часу перебирати. Тить молов на всю. Макар не квапився.
Вигляд у нього кислий. Вiн непевний, чи його вимiняний кiнь дiйде додому.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353