- Урочисто вдячний за шану,- вiдповiв з легким кивком голови Лiнкерт.
- Нi. Пан Лiнкерт справжнiй Льот Кнобль з романiв Сталь,- засмiялась
цiлим обличчям Оля.
- Вiддаю шану вашiй вишуканiй фантазiї, хоч би такого Кнобля й не було
у Сталь,- вiдповiв Лiнкерт.
- Сьогоднi чудова погода,- чiтко, протяжно з натяком, щоб перемiнити
тему розмови, проговорив Саша.
- Дякую за спасiння потопаючого. Вашi родички мають досить гострий
язик,- зрозумiв Лiнкерт намiри Сашi, але хотiв показати, що вiн i сам
впорається з тими родичками.
- Кинь, брат, брудне дiло... - вставив своє Роман.
- Так, Ромушка. Iнодi й бруд золото. А ви ж, Олег, як? Чого вiдстали,
мов хвостик?
- Ха-ха-ха! - засмiявся Роман.
- Панове! Хто це показав Ромi два пальцi? - презирливо сказав Олег. -
Пане Лiнкерт? А чи показував вiн вам свою курточку?
Засмiялась панна Оля.
- Ну, розумiється... I курточку, i цигарки, i м'язи, i перейнятi вiд
Сашi дотепи про двох гусарiв. Все знаю, через те й про хвостика згадав,-
проговорив з посмiхом Лiнкерт.
- Ах, лишiть це, панове! Така чудова осiнь! Лiс, небо! - захоплено
вигукнула Оля.
"Гей, хто в лiсi озовися!
Хто за лiсом обiзвися!"
- затягнула вона своїм милим, слабеньким голосом. Олег, цей вiчний
ентузiаст, одразу пiдхопив, викрикнув неозначеним тоном, на що закричав
Роман:
- Панове! Панове! Затикайте вуха! Олег спiває! Олег перервав свiй спiв
на пiвсловi й почав, наслiдуючи студента з "Днi нашей жiзнi", жалiбно
скаржитись:
- Але ж я хочу спiвати! Яке кому дiло до мого голосу? Я хочу спiвати!
Перейшли город i вийшли до валу. Тут починаються зруби, ще не оранi
просяниська, засохлi коло пнiв будяки. Вискочив звiдкись перестрашений
зайчик. Вiн розiгнався було просто на товариство, але всi пiдняли крик,
зайчик зупинився, хвилинку постояв, повернувся i стрiмголов помчав пiд
угорську долину. Олег зiрвався й собi побiг за ним, хоч розумiв, що нiчого
з його бiгу не вийде. Але вiн бiг довго й вперто, а вернувся засапаний, з
краплинками поту на чолi. Оля одразу йому зауважила:
- Олег! Ти не смiєш так бiгати! Це тобi шкодить.
Пiсля увiйшли у смужку рiдкого лiсу над угорською межею. Це старi,
добре знанi мiсця. Особливо знає їх Володько. Тут пройшло його
хлоп'яцтво... Худоба, вогнi, бої з угорщанами. Пригадав Ганку й той
весняний день, коли зустрiвся з нею. Пригадав пролiски, її червоненькi, ще
дитячi щiчки, її синi, теплi оченята. Захотiв знову зустрiтися з нею,
вiдновити з нею своє знайомство. Багато разiв бачив її в церквi, на
вулицi, але не пiдходив, не заговорював... Сказав привiтання й далi. I
вона так само. Гляне тiльки на нього, скаже, що треба, i далi. А вже
дiвка. Висока, струнка, весела. Гуляє з дiвчатами, виспiвує дужим голосом,
гарно й дотепно жартує.
Увiйшли в густi кущi лiщини. Товариство само собою почало дiлитись на
гуртки. Галя весь час з Сашею. Ользi з чемностi пiдтримував товариство
Лiнкерт. Бiля них також крутився Роман. Володько хотiв зiстатись з Олегом.
По часi вони були самi. Кущi, долина, озеро. Направо запуст. Сонце
скiсно освiчує ледве помiтно зжовкле листя.
- Люблю цi мiсця,- казав Володько. Вiн дiйсно почував себе тут значно
краще, нiж у їдальнi. Вiд того пiднявся його настрiй.- Отам, бачиш,- казав
вiн,- високi дерева? Пiд ними галявина. Трава висока, м'яка. Ляжу не раз i
думаю... Ах, скiльки я там передумав. Коли б мiг все це виказати, Ну, як
гiмназiя? Сядьмо. Сiли.
- Цього року перевели на третє мiсце,- сказав Олег.- Спочатку були в
лiцеї - вигнали. Присусiдились до вище-початкової школи. Ходили на другу
змiну. Тiснота... Мусили й звiдти вийти. Тепер у жидiвському будинку.
Гнилi помости, стрiха тече, через вiкна дме. Ходимо однi другим через
класи... Оце й є наша гiмназiя. Але вчимось. Не маємо нi кабiнетiв, нi
бiблiотеки, нi порядних лавок...
- А я вчора з Дерманя,- сказав Володько.- Там вивезли семiнарiю.
Скiльки там було майна. Знаєш... Книги виносили оберемками, як дрова...
Насипали в драбиняки й так везли... Лавицi, залiзнi... Знаєш? З рухливими
столиками й стiльцями... Бачив свою лавицю. Я там вишкрябав В. i Д.
Кабiнети якi були. Всi апарати фiзичнi, геологiчна збiрка - самi учнi
зложили, зоологiчний кабiнет... Все вивезли.
Олег слухав Володька з широко вiдчиненими очима. У нього добрий,
одвертий, юначий вираз.
- I куди вивезли? - здивовано спитав вiн.
- До лiцею...
- До крем'янецького?
- Розумiється.
Обидва замовкли. Володько вирвав травину, вiдкусував вiд неї кусники й
випльовував.
- Нiчого,перший проговорив Олег.- А ми навчимось, i без кабiнетiв, i
без лавиць...
- Навчишся... Де? Олеже, де? От я... Куди дiнуся? Таж я ту науку... Сам
знаєш... Я виривав її з землi! Я так хочу вчитись!..- останнi слова
вирвались Володьковi через зацiпленi зуби. Поглянув навкруги сердитим
поглядом, нiби когось шукав.
- Не можеш до нас? - швидко проговорив Олег.
- Певно що нi. Коли б мiг - пiшов би. Не видержу iспитiв. Я не знаю
мов. Два роки чекав на ту семiнарiю, два роки думав, мучився... Ти думаєш,
це легко... Нi. Я вже передумав. Вчора йшов з Дерманя до Озерян на станцiю
й думав: пiду я звiдсiль...
Знову коротка перерва.
- Ну, а куди? - глянув Олег на Володька допитливо.
- Я вже говорив з тим... З Лазюком... Знаєш його? Вiн має зв'язки з
Прагою. Таж там наш унiверситет, учительський iнститут, матуральнi
курси... Чорт бери! Ми скорше встанемо унiверситет у Токiо, нiж тут...
Вчора я їхав, i два рази питали мене про документи... Раз тут, пiд нашим
селом, бiля Iвана Бога...
- Добре, що ти хоч маєш тi документи... Наша цiла родина взагалi нiчого
не має... "Картки перебування".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353