Горять вогнища.
Дим пiднiмається догори, або клубато котиться землею. У нiздрi
тиснеться запах згорiлого бараболиння. Чути пiсню.
Це безперевно виспiвує Христя. То в неї такий теплий, нiби гармонiя,
голос. Це нiхто iнший. Вона любить працювати i спiвати одну з любих своїх
пiсень, яких знає безлiч. Вона вже давно дiвочиться. Ходить, як дiвка,
смiється, як дiвка, навiть воду на коромислi, повнi вiдра, носить, хоч
стан, мов у оси, тоненький i гнучкий.
Всi працюють у цi днi. Ступає повна осiнь над землею. Ступають рiллею
мужицькi ноги. Сiють i сходить озимина.
Матвiй з Володьком i цiлою родиною також у працi. Ось уже час
Володьковi до школи йти, але чутка прийшла, що цього року школа пiзнiше
почнеться. Мiж тим ось бараболю виберуть, досiють i пiде.
У цiй тишi, в музицi осенi, в запаху бараболяного згару чаїться нове
горе.
Одного дня - туди десь у сторону Людвищ затарахкотiли зненацька
кулемети. Матвiй з Володьком були саме на полi i переорювали бараболисько.
За тиждень Володько має вiдiйти до Дерманя...
З Жолобок навзаводи пре якась пiдвода. На возi видно чоловiка з
рушницею. Зрiвнявшися з Матвiєм, той розмахує рукою, показує на село i
гукає:
- Гей! До села! Повстання!..
I, не зупиняючись, женеться далi. В селi того вечора зiбрався сход.
Почали радити, кричати. Хтось говорив палку промову... Всi, мовляв,
повстають. Людвищi, Жолобки, Титилькiвцi. Всi, як один; Он на Ляхiвцях
забили трьох жандармiв...
Але Тилявка вагається. Однi - за, другi - проти. Перемогли другi.
Агiтатори поїхали. На другий день рано з пiвденного сходу почули гарматне
бовхання. Хто i на кого стрiляє, не вiдомо. Донеслися чутки, що то бiй з
повстанцями. У Шумську на греблi засiло кiлькох хлопцiв з кулеметами, якi
випустили кiлька стрiчок по "галєрчиках", що саме входили до мiстечка. Але
зле. Не видержали. Тi засiли i випалили кiлька сальв з рушниць. Хлопцi
втiкли.
У Людвищах нiби гурт хлопцiв з рушницями напав на вiддiл вiйська.
Кiлькох пiдстрiлили. Вiйсько втiкло. Що буде далi, невiдомо. Всi чекають i
сподiваються, що прийдуть петлюрiвцi. Кажуть, вони десь там за Ямполем.
Минає ще одна напружена нiч. У деяких мiсцях чути стрiлянину. Ранок
принiс уже першi наслiдки. Над тим мiсцем, де стоїть село Людвищi,
зненацька починають здiйматися тяжкi чорнi хмари. Час вiд часу чути
рушничнi стрiли.
До Тилявки прибiгли першi втiкачi.
- Палять! Бiда! Ховайте нас! Рятуйте нас!.. Пропали ми!..
- В лiс! В хащi!
А димовi хмари все ростуть, пiднiмаються, сягають сонця i закривають
його. Робиться моторошно. З-за пригiрка i садiв виривається вогонь. Небо
подiбне на розжарений метал. Вряди-годи виривається вiд землi i б'є в
височiнь новий стовп огню. З'являється, спочатку легкий, далi все
сильнiший i сильнiший вiтер. Димовi хмари колотяться, розтягаються i,
розчепiривши дико довжелезнi кострубатi крила, летять на схiд.
Здається, в тому мiсцi провалилася земля i весь огонь її нутра вирвався
назовнi. Шириться навкруги гострий запах згару. Гора, лiс, сади, верхи
смерек окутуються димом. По стернi стеляться кусники чорної ватри.
Всi люди навкруги лишили свої хати, свою працю. Людвиськими полями
бiжать якiсь люди, добiгають до долини i зникають. У Тилявцi ширяться
чутки, що по Людвищах те саме чекає Жолобки, Титилькiвцi, Рохманiв i
Тилявку.
Матвiй кинув працю на полi, пiшов на подвiр'я i почав швидко зносити до
льоху все, що було можна. Лантухи з борошном, одiж, посуд. Настя винесла з
хати майже все, навiть образи. Конi й корови Володько з Катериною погнали
в лiс.
Пополуднi до села увiрвався якийсь вiддiл вiйська. Майже всi вояки в
довгих, жовтих кожухах, з великими виложеними комiрами. Люди пiзнають тi
кожухи. Це знанi людвиськi кожухи.
Вояки кинулися по хатах. У Титя Когана вiдчинили свининець, випустили
поросята i кiлькоро з них пiдстрiлили, мов дичину. Шукали сметану та яйця,
але всi хати порожнi. Декому дiсталося скоштувати нагаїв.
У лiсовiй хащавинi на Угорщинi повно людей з худобою. Конi, корови. Всi
переляканi стурбованi. Володько також тут. Вiн сидить пiд великою липою на
купi скиданого труску i думає. Дивнi, винятковi думи. Нема на них слiв.
Вони родяться з глибини нетрiв людського я, ростуть у гнiв, у лють, у
велику душевну рану, яка не знає лiкiв i не знає забуття. Вона
ятритиметься цiле життя i дошкульним болем вiчно викликатиме спогад цих
винятково дивних днiв.
Вiн думає також, що вже час iти до школи. Але як залишити в цi днi
своїх рiдних i хату. Пiдеш i, може, востаннє попрощаєш тi будови, якi
коштували стiльки тяжкої працi.
А зима не стоїть. Старi люди, дiти... Куди з ними? Де порятунок?
На другий день прийшли й до Жолобок. Тилявку обминули. Але Жолобки
стояли одною пусткою. Хатки приготованi на пожертя вогненнiй силi. Одначе
впала кара на п'ять господарств. Решту пощадили.
Днi минають. Непевнi, чорнi. Дими поволi розгортаються по долинах i
легким дотиком, нiби лякаючись чогось, опадають на землю. Тихне. Караючi
чужинцi в жовтих кожухах зникли. Люди вилазять iз лiсiв, оглядаються. Он
хати їх... Он попелища... Он там на рiллi вдовиця з гурточком малих.
Плачуть, бо що ж робити. Батько їх кiлька разiв обiйшов Карпати i десь "за
царя i отечество" з життям розпрощався. Обiкрало воно його, нерозумного
слiпака, а ти, матiр, i ви, дiти, сидiть на рiллi пiд голим небом i
плачте, плачте!..
Плачте, бо вашi сльози ще таншi, як роса, як вода морська. Нiхто не
прийде до вас i не запитає: за що вас карають? За дiдiв своїх, за батькiв?
За царя i отечество, якому вiрно служили, i за тi столiття, за якi з ваших
душ не вийшов нi один терпкий вiдрух, нi один спротив, нi один протест.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353