ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
Чи згода?
Громада довго не слухала, що там той Кальчук говорить, та коли всi
втихомирились, почали слухати його уважно. Здавалось - той говорить до
речi. I коли вiн скiнчив, громада щось загула, щось, анi так, анi нi, але
скорше так, коли тут чорти вирвали Мотрю Нестериху. Ця куценька,
грубенька, нiби капустяний качан, осiбка була вельми неспокiйною i вже
давно поривалася щось i собi сказати, та її все до слова не пускали. I аж
тепер прийшла її година, вона рванулась наперед i задзеленчала на цiле
горло:
- Ой, менi, Господоньку святий! Ой, Господоньку та Матiнко Божа! I кому
це ми ще маємо кланятись до землi, та просити, та просити, та ще й землю
йому викуповувати? Чи ж у нас стiльки тих грошей, що й самим не треба? Ось
так: тому пiвдесятини, тому могорича, тому те, тому се, а тобi, бабо,
облизня. А ви, люди, й не знайте, що як помер мiй отой гниляк Нестор, то
лишив менi двi грядочки поля, що одна курка хвостом закриє, та копицю
дiтвори до того. А що я тепер з тими бахурами? А звiдки? А як? Найстарший
- тринадцять, другому одинадцять, третiй дев'ятий пiшов, четвертому...
- Тю, на тебе, дурна бабо! Свят, свят, свят! Втихомирся! - загукали на
Мотрю.
- Треба було менше ночами, а бiльше днями працювати,- докинув котрийсь.
- Дурна, дурна! - заверещала Мотря, аж їй голос зривався.- Завжди
дурна, коли бiдна. Не бiйсь, он тому багатiєвi так на, бери, а тобi нонами
витикають. То є таке "правленiє"?
- Ото-то-то! Вискочила лепетуха,- перебила Мотрю баба Велiтка.- Дуже ти
на всьому тямишся, а борщу людського не вдаси зпартолити...
- Ой, менi людоньки! - сплеснула Мотря долонями, що аж ляски пiшли.-
Дивись! А тобi ж то що до того? Зубата яка найшлася. Тьху на твою голову!
Та чи ти знаєш, що я ще любого чоловiка за пояс заткну!
- Го-го-го! - озвалася юрба. Усiм це, видно, подобається.
- А Нестеров! костурi вже забула. Як смикне, бувало, той "гниляк", то
аж пищиш, га? - докинув котрийсь.
Знову регiт.
- Стало бути, що тут бiднiй людинi i слова "нiдзя" сказати? -
заступився хтось i за Мотрею. Був то Iван Гуца, по-вуличному Панок, що
десять рокiв у графа Сангушки за льокая служив, iнколи "по-панськи"
закидав i фрак старий, старосвiтський, цегляної барви носив на животi з
мiдяним ланцюжком вiд годинника, бо самий годинник уже давно "не
дєйствував" i рокiв десять у прискриньку лежав.
Почувши голос за собою, Мотря таку веремiю зчинила, що хоч тiкай. Вона
розжалобилась, з очей потекли сльози, хустка її набiк зсунулась.
- Не согласии! Не согласии! - пищав Панок.- Не будемо комусь там землю
викупляти! Досить i своїх ротiв маємо!
Почалась справжня колотнеча. Мотря тарахтiла, мов розбитий вiз, що
котиться згори по кам'янiй дорозi, розкидала кужими руками, била кулаком
об кулак перед самим носом Велiтки, а та й собi не дармувала, обидвi
верещали, мов навiженi, сукали одна однiй дулi, нi одна не могла iншу анi
перекричати, анi перемогти, i коли напруження дiйшло до найвищої точки, їм
не залишилось нiчого iншого, як ухопитись навзаєм за коси. I так патраючи
та скубаючи себе зо всiєї сили, вони вперлися на мiсцi - анi туди, анi
сюди i при тому вивiскували, мов кобили, коли до них залицяються жеребцi.
До цього негайно включився весь жiночий актив. Створилось одразу двi
партiї - одна за Мотрею, друга за Велiткою. Бiй розгорiвся. Чоловiки лише
пiд'юджували та надривали а реготу животи, але до бiйки не втручалися.
Лише Iван Гуца-Панок та ще двоє-троє лицарських душ не змогли встояти
безчинно. Вони тупцювали сюди i туди, забiгали зо всiх бокiв довколо
воюючих, кричали, а найбiльше перешкоджали. Незабаром Мотрi потекла з носа
юха, хустка зовсiм злетiла, волосся нагадувало копицю сiна пiд час
буревiю, але вона боролася завзято, хоча бiльша Велiтчина партiя явно
перемагала. I якось так сталося, що Iван Гуца попав у саму гущу подiї,
спотикнувся на якусь бабу, полетiв шкереберть i за одну мить на ньому
височилася цiла купа жiнок, так що йому нiчого не залишилося iншого, як на
цiле горло, нiби його рiзали, верещати.
- От Панок! От так Панок! - викрикували з натовпу смiхуни.
Бачучи таке, Матвiй лише сплюнув, вiн терпiти не мiг "отого чортового
баб'я" i вiдiйшов набiк. За ним пiшло кiлькох iнших - Єлисей, Мартин,
Кальчук, Харитон.
- Хай чубляться, а ми ходiмо до банку на Шинкiвцi списки робити,- казав
Матвiй.
За колотнечею та за пiтьмою, бо вже вечорiло, баби зовсiм не
запримiтили вiдходу "головарiв", а коли партiя Мотрi була остаточно
переможена та коли на полi бою залишились тiльки пошматованi хустки i
тощо, i шановнi тiтки голосно сякали червоним, а Панок вирiвнював свої
потурбованi костi, в той час нi одного з поважнiших чоловiкiв не було
бiльше на мiсцi. До того ще з покоїв вибiг той самий тоненький панок, що
розмовляв з Матвiєм, i заявив, що як тi не розiйдуться "геть до чортової
матерi", то вiн прикаже випустити на них гончих собак, i це вплинуло
досить переконливо.
Оглянувшись сюди i туди i побачивши, що навкруги вже нiкого з тих
"головарiв", Мотря знов заверещала i ще бiльше затурбувалася.
- А! Дивись менi його! Повтiкали - рiзун їх матерi! - i мерщiй посукала
короткими ногами, плутаючись у довгiй спiдницi, в напрямку Шинкiвцiв. За
нею подалася i вся її гвардiя, що прийшла сюди здебiльша отак собi "на
людей подивитися".
Iван Гуца, кляпаючи задрiпаними крилами свого фраку, що сягали йому
сливе до п'ят, i собi пошкандибав за ними. Починав накрапати дрiбний дощ.
Списки складали сливе до пiвночi. Будинок кооперативного банку не
змiщав таку спусту народу, тому всi, що прийшли пiзнiше, опинилися за
порогом i мусiли киснути пiд дощем.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353
Громада довго не слухала, що там той Кальчук говорить, та коли всi
втихомирились, почали слухати його уважно. Здавалось - той говорить до
речi. I коли вiн скiнчив, громада щось загула, щось, анi так, анi нi, але
скорше так, коли тут чорти вирвали Мотрю Нестериху. Ця куценька,
грубенька, нiби капустяний качан, осiбка була вельми неспокiйною i вже
давно поривалася щось i собi сказати, та її все до слова не пускали. I аж
тепер прийшла її година, вона рванулась наперед i задзеленчала на цiле
горло:
- Ой, менi, Господоньку святий! Ой, Господоньку та Матiнко Божа! I кому
це ми ще маємо кланятись до землi, та просити, та просити, та ще й землю
йому викуповувати? Чи ж у нас стiльки тих грошей, що й самим не треба? Ось
так: тому пiвдесятини, тому могорича, тому те, тому се, а тобi, бабо,
облизня. А ви, люди, й не знайте, що як помер мiй отой гниляк Нестор, то
лишив менi двi грядочки поля, що одна курка хвостом закриє, та копицю
дiтвори до того. А що я тепер з тими бахурами? А звiдки? А як? Найстарший
- тринадцять, другому одинадцять, третiй дев'ятий пiшов, четвертому...
- Тю, на тебе, дурна бабо! Свят, свят, свят! Втихомирся! - загукали на
Мотрю.
- Треба було менше ночами, а бiльше днями працювати,- докинув котрийсь.
- Дурна, дурна! - заверещала Мотря, аж їй голос зривався.- Завжди
дурна, коли бiдна. Не бiйсь, он тому багатiєвi так на, бери, а тобi нонами
витикають. То є таке "правленiє"?
- Ото-то-то! Вискочила лепетуха,- перебила Мотрю баба Велiтка.- Дуже ти
на всьому тямишся, а борщу людського не вдаси зпартолити...
- Ой, менi людоньки! - сплеснула Мотря долонями, що аж ляски пiшли.-
Дивись! А тобi ж то що до того? Зубата яка найшлася. Тьху на твою голову!
Та чи ти знаєш, що я ще любого чоловiка за пояс заткну!
- Го-го-го! - озвалася юрба. Усiм це, видно, подобається.
- А Нестеров! костурi вже забула. Як смикне, бувало, той "гниляк", то
аж пищиш, га? - докинув котрийсь.
Знову регiт.
- Стало бути, що тут бiднiй людинi i слова "нiдзя" сказати? -
заступився хтось i за Мотрею. Був то Iван Гуца, по-вуличному Панок, що
десять рокiв у графа Сангушки за льокая служив, iнколи "по-панськи"
закидав i фрак старий, старосвiтський, цегляної барви носив на животi з
мiдяним ланцюжком вiд годинника, бо самий годинник уже давно "не
дєйствував" i рокiв десять у прискриньку лежав.
Почувши голос за собою, Мотря таку веремiю зчинила, що хоч тiкай. Вона
розжалобилась, з очей потекли сльози, хустка її набiк зсунулась.
- Не согласии! Не согласии! - пищав Панок.- Не будемо комусь там землю
викупляти! Досить i своїх ротiв маємо!
Почалась справжня колотнеча. Мотря тарахтiла, мов розбитий вiз, що
котиться згори по кам'янiй дорозi, розкидала кужими руками, била кулаком
об кулак перед самим носом Велiтки, а та й собi не дармувала, обидвi
верещали, мов навiженi, сукали одна однiй дулi, нi одна не могла iншу анi
перекричати, анi перемогти, i коли напруження дiйшло до найвищої точки, їм
не залишилось нiчого iншого, як ухопитись навзаєм за коси. I так патраючи
та скубаючи себе зо всiєї сили, вони вперлися на мiсцi - анi туди, анi
сюди i при тому вивiскували, мов кобили, коли до них залицяються жеребцi.
До цього негайно включився весь жiночий актив. Створилось одразу двi
партiї - одна за Мотрею, друга за Велiткою. Бiй розгорiвся. Чоловiки лише
пiд'юджували та надривали а реготу животи, але до бiйки не втручалися.
Лише Iван Гуца-Панок та ще двоє-троє лицарських душ не змогли встояти
безчинно. Вони тупцювали сюди i туди, забiгали зо всiх бокiв довколо
воюючих, кричали, а найбiльше перешкоджали. Незабаром Мотрi потекла з носа
юха, хустка зовсiм злетiла, волосся нагадувало копицю сiна пiд час
буревiю, але вона боролася завзято, хоча бiльша Велiтчина партiя явно
перемагала. I якось так сталося, що Iван Гуца попав у саму гущу подiї,
спотикнувся на якусь бабу, полетiв шкереберть i за одну мить на ньому
височилася цiла купа жiнок, так що йому нiчого не залишилося iншого, як на
цiле горло, нiби його рiзали, верещати.
- От Панок! От так Панок! - викрикували з натовпу смiхуни.
Бачучи таке, Матвiй лише сплюнув, вiн терпiти не мiг "отого чортового
баб'я" i вiдiйшов набiк. За ним пiшло кiлькох iнших - Єлисей, Мартин,
Кальчук, Харитон.
- Хай чубляться, а ми ходiмо до банку на Шинкiвцi списки робити,- казав
Матвiй.
За колотнечею та за пiтьмою, бо вже вечорiло, баби зовсiм не
запримiтили вiдходу "головарiв", а коли партiя Мотрi була остаточно
переможена та коли на полi бою залишились тiльки пошматованi хустки i
тощо, i шановнi тiтки голосно сякали червоним, а Панок вирiвнював свої
потурбованi костi, в той час нi одного з поважнiших чоловiкiв не було
бiльше на мiсцi. До того ще з покоїв вибiг той самий тоненький панок, що
розмовляв з Матвiєм, i заявив, що як тi не розiйдуться "геть до чортової
матерi", то вiн прикаже випустити на них гончих собак, i це вплинуло
досить переконливо.
Оглянувшись сюди i туди i побачивши, що навкруги вже нiкого з тих
"головарiв", Мотря знов заверещала i ще бiльше затурбувалася.
- А! Дивись менi його! Повтiкали - рiзун їх матерi! - i мерщiй посукала
короткими ногами, плутаючись у довгiй спiдницi, в напрямку Шинкiвцiв. За
нею подалася i вся її гвардiя, що прийшла сюди здебiльша отак собi "на
людей подивитися".
Iван Гуца, кляпаючи задрiпаними крилами свого фраку, що сягали йому
сливе до п'ят, i собi пошкандибав за ними. Починав накрапати дрiбний дощ.
Списки складали сливе до пiвночi. Будинок кооперативного банку не
змiщав таку спусту народу, тому всi, що прийшли пiзнiше, опинилися за
порогом i мусiли киснути пiд дощем.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353