Сергiй не питав, куди й
чого йде. Вiн тiльки сказав:
-Добре.
- Пiдем,сказала Мокрина. Володько пiшов з нею. Мокринi подобається ця
таємнича гра. Робить вона це поважно. Зрештою, вона любить Наталку, так
само, як Сергiй
Володька. Вона охоче їм поможе...
Йшли дорогою. Десь-не-десь вештаються люди.
- Добривечiр!
- Дайбо здоровля!
Потiм звернули на вигiн до колод. Дiйшли до рiчки. Хтось у темнотi йде.
- Агов! Хто йде?
Володько стрибнув i одразу був бiля Наталки. Це вона. Пiзнав її по ходi
й по голосi. Вона його також пiзнала.
- Йшли за тобою! Де провалилась? - грубувато казала Мокрина. Але в її
голосi чулась велика приязнь.
Потiм Мокрина пiшла назад на музики, а Володько з Наталкою зiстались.
Темнота, безлюдця... Там у дiбровi бовкає бубон i гудуть труби. Потiм
хлопцi заспiвали пiсню. Чути хрипкий голос Кiндрата. Вiн псує ту гарну,
буйну пiсню. "Ой, на горi вiтер вiє... Та жито половiє... А козак дiвчину
та вiрненько любить, а зайнять не посмiє..."
Володько веде Наталку трохи далi вiд стежки. На вигiн лягла роса. Вiд
рiчки тягне вогкiстю. За рiчкою вiльшина зливається з горою, гора з садом
Рони. Все те чорне. Видається, що там чорна безвiсть i в неї, не дивлячись
на нiщо, йдуть цi двоє людей.
Наталка оповiдає, що сталося.
- Нiчого не сталося. Почали мама. Куди ти все ходиш? А куди я ходжу?
Ти-но менi дивись, I почали сваритись. Потiм прийшов тато. Спочатку
нiчого, а по часi кажуть: не смiй з ним ходити! Iнакше буде зле. А я не
видержала. Я не ваша худоба й ви не маєте права мене продавати. Ну, й
пiсля цього пiшло. Ет... Я зроблю, як хочу... - закiнчила Наталка.
Володько уважно її слухає. Потiм мовчки горне її до себе. Серце його
стискається. Знаходить її уста. Вони теплi й вогкi. Чує її пружнi дiвочi
груди. Пiд рукою вигинається тонкий стан. У головi туманiє.
- Мила моя! - шепче пристрасно.- Ти!
Вона мовчки горнеться до нього, а серце швидко б'ється в грудях. У
Ронiвському саду голосно затьохкав соловей. З другого боку села чути
пiсню. Але це вже не та пiсня, й спiвають її на горi бiля Демида.
Володько пiзно вертався додому. Нiчого не умовився з Наталкою. Нiчого
не сказав їй, а вона йому. Не хотiли говорити про те, що буде. Жили тим,
що є. Воно таке коротке. Вiн тiльки зайшов до криницi й сьорбнув кiлька
разiв чистої, холодної води. Був майже п'яний, i це трохи освiжило його.
До вистави все-таки не дiйшло. Повiтове староство не дало дозволу. Це
сталося в останнiй момент. Все було готове. Розлiпленi плакати - у
Тилявцi, на Угорську, в Жолобках, Башкiвцях i Людвищах. Готова сцена.
Готовi перуки. Готовi ролi. У суботу вечором ще була надiя, але приїхав
Сергiй i привiз вiдмову.
Пiд читальнею ще бiльше людей, нiж звичайно. У читальнi також повно.
Вiсткою, що її привiз Сергiй, всi були приголомшенi, але найбiльше пан
Рона. Вiн був так переконаний, що дозвiл буде. Володько встав i сказав
кiлька слiв.
- Товаришi,сказав вiн.- Не сумуйте й не падайте духом. Це тiльки
початки!
Можливо, що його й не всi зрозумiли. Потiм вiн сказав кiлька слiв до
людей пiд читальнею. Говорив через вiдчинене вiкно.
- Прошу уваги! Вистави не буде. Повiтове староство не дало нам дозволу!
Надворi зчинився гамiр, але Володько його не слухав. До слова прийшов
Рона.
- Так, панове! - казав вiн.- Тимчасом до побачення... У Другу недiлю
влаштуєм шаховий турнiр. Будемо змагатись без дозволу. А тепер пiдем.
Вiдходячи вiн ще звернувся до Володька.
- Перекажiть вашому братовi, що я продаю землю. Вiн був у мене, але я
ще тодi не знав... Продаю. Передайте це. Хай прийде записатись...
Вiн подав руку й мовчки вийшов. За ним виходили iншi - хлопцi й
дiвчата. При цьому кпилися з себе самих. Настрiй не був пригноблений.
Навпаки. Кiндрат, мабуть, пригадав собi минулорiчнi вибори й затягнув
хрипливим голосом "Ще не вмерла"... Йому дехто пiдтягнув. Впало кiлька
непристойних вигукiв, але Володько втихомирив.
- Спокiй! Без iстерики!
Вiн залишився останнiм. Мав намiр вiдiйти за Наталкою. Вона там напевне
десь його зачекає. Але до нього прив'язався Йон. Був вiн, як звичайно,
напханий сердитими словами i всi хотiв одразу висипати перед Володьком.
- А що? Не казав тобi? Бачиш!.. Треба iншого...
- Ну, що? - сердито питав Володько. Це вже йому докучило.
- Органiзацiї... Опертися на силу. Кажу тобi: не сиди тут. Йди туди.
Займай там мiсце. Ми тут будемо готовити. Що до чого, i ми матимем опору.
Не розумiю, чого ти ждеш...
Володько мовчав. Дивився перед себе в темноту. Йон говорив далi.
- Тут вже є велика органiзацiя. Ми мусимо включитися до неї...
Невiдмовно мусимо. Ти все: "Просвiта", "Просвiта"...
"Просвiта" не поможе. "Просвiту" можна придушити за один день, а тут
треба...
Вiн все говорив i говорив. Говорив пристрасно й сердито. В його словах
безлiч ненавистi. Володько мовчав, слухав нiчого не перечив. Здебiльша вiн
годився з Йоном. В його вухах тiльки звучали слова, сказанi колись Глiбом.
Не мiг переказати їх Йоновi. Той ще не розумiв Москви i не-Москви. Його
чуття було ще чисто земляне. Його брат був десь там бригадиром, писав
гарнi листи, багато обiцяв, прислав навiть свiтлину. Це Йон розумiв. Все
решта в нього - "петлюрiвство" й "сентименти" - слова, заученi на
партiйних сходинах у Крем'янцi.
- Все це сам знаю, Йоне! - накiнець казав Володько.- Тiльки воно не
таке просте, як ти думаєш...
Йон на це сердито сплюнув. Вiн покинув Володька й пiшов. Обiцяв, що
буде сам органiзувати хлопцiв. Тодi побачить, хто переможе.
Подiї останнiх тижнiв поважно вплинули на Володька. Мусив думати.
Враження вiд книжки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353