От не
люблять i вже. I людей розумних нашi люди не люблять... Чекайте, чекайте.
Я ще не доказав... Нашi люди люблять отако собi... Як сказати... I щоб
розумний нiби, i не розумний, а найкраще отакий мiрний, середнiй, лагiдний
та щирий... От як воно. I раджу я вам от що, коли хочете-наших людей
позискати: зберiться одного разу отако гуртом та прийдiть до нас на
сходку, та як слiд привiтайтеся, тому руку подай, тому слiвце добре,
iншого за полу i: ану, там, куме, свате, чорте - зайдемо он до шкальнi. Та
по шкалику, та по другому. О! Тодi iнша справа! Тодi за вас пiдуть горою!
Їй-богу! - дрiбно i хрипло зареготав староста.
Матвiй поворушився на лавi. Як це не по його, не по Матвiєвому; його
права рука, що лежала на полатаному колiнi, нервово здригалася.
- Але ж я, старосто, так думаю, що коли чоловiк говорить з толком, та
до дiла...
- Е,перебив його знов староста,- Чуєте! Не в дiлi справа, а в
характерi. Люд наш метушню, гармидер, слiвце любить. Вони пiзнiше i
по-вашому зроблять, зрозумiють же, що зерно, що полова, та знати вам не
дадуть, що це вони вiд вас знають, що ви їх тому навчили. Такий ось гордий
наш народ i не любить, скажу вам по правдi, начальства, особливо коли то з
нашого, так сказать, брата. От ще коли якийсь такий iнший, не наш, так
повiрять. А! То ж сказав... Знаєте? Срулевич! А не якийсь Дмитро чи Iван.
Так, так... Тому розумнiшi нашi люди нiколи свою думку своїми устами не
висловлюють, а завжди отак пiд когось, пiд когось. Не я це, мовляв,
сказав, а от вiн, а можливо, ще б так i не сказав, це, мовляв, я тiльки
так собi...
Матвiй слухав i мовчав, дядько, видно, фiлософ великий, а потiм
усе-таки промовив:
- А! Скажу вам, що наш народ вiри тiльки тому йме, хто вмiє гнуздати.
- А, то так, то так! i я би сказав - не вiрить, не вiрить! А боїться! А
це не те саме, дядьку Матвiю. Боїться! От! А мiж тим так i шукатиме
нагоди, щоб вас влучити! Так є, так - хе-хе-хе! Ага! От ви сказали, що
каменю наб'єте... Аде, питаю, наб'єте?
У нас? Пiд горою? Думаєте, нашi люди вам дозволять? А де, скажуть,
вiвцю виженеш, а куди з гускою? Тете! Ви ще нас не знаєте! Так-то! - i
староста смiшним похитом голови потвердив свої розважання. Вiн навiть,
видно, гордиться своїм розумом, вiн усе розумiє, але Матвiєвi саме
здається, що то не чужi думки, не громади, а його власнi...
- А я вам от що скажу, старосто,- почав на це Матвiй.- Так-то воно так.
Маєте правду. Але скажiть: хiба може сурйозна людина пускатись на хитрощi,
на пiдлабузництво, на пiдкуп? Нi. Сурйозна людина буде чесно битися i
чесним трудом доведе свою правду. Не кажу, що народ наш дурний; не дурний,
а недовiрливий, непросвiщенний, не знає, де початок, а де кiнець, де
добре, а де недобре, де мудре, а де немудре. А от вiзьми йому та покажи,
та розтолкуй - i одразу сходить, i одразу пiде. От тi вашi люди. Прийшли
ми сюди i почали пiд плуг бараболю, як ви кажете, садити. Вашi люди .
одразу в крик: а! Не вродить! Лише пiд заступ треба! А я їм: от ми так
завжди садили - пiд плуг i скорше, i справнiше - i завжди мали досить
бараболь. А, кажуть, то у вас, мабуть, земля лiпша! А я їм: у нас земля не
лiпша, а гiрша... А от побачите, що i ви будете так садити, як i ми...
Кажу: i пшеницю, замiсть гречки, будете сiяти. I поросте...
- Ну, от,розводить руками староста.- Так воно є, що зробите. Але
нiчого. Якось-то воно буде i, можливо, краще...
- Але я у вас таки засидiвся, а у мене ж там дiла стiльки,- почав було
Матвiй... - Але, так все-таки, старосто, як ви думаєте нащот того?
Староста помовчав, помовчав та й каже:
- Думаю, дядьку Матвiю, що ви отак вiд мене не втечете. От що!
Хтодорко! Стара! А знайди-но там чого. Нi-нi-нi! Че- i кайте, чекайте! Ви
у мене поперве, у мене! У старости села Тилявки! Це була б для мене
смертельна образа, бо ж ви . прибули здалека...
Такого Матвiй не сподiвався. I як же йому тепер пити, коли там дiло. До
всього, як велить звичай, коли той "поставить", не можна й собi
вiдмовитись. А тут i шеляга нема за душею. Але нiчого не вдiєш, зiстатися
треба.
Одна чарка, друга. Голоси пiднялися, на щоках збiльшились рум'янцi.
Староста пiдсунувся ближче до Матвiя, дихав йому сливе пiд нiс i казав:
- Та... Що й казати. Дiло справне - видно одразу, криницю оправити!
Чому нi. Хоча я i не беру там води, але все-таки iншим придасться. Хороша
рiч, добра рiч, золота рiч! Що вже її нашi люди не напоправлялися, не
нагатилися, i що її не попокленуть... А все нiяк не можуть до людського,
до богоподобного образу довести. Пан, бувало, кожної весни привозив пару
хур хворосту i гатив те багно. Та де там! Нiкому не вдалося його загатити.
I не тому, що не вмiли... Боронь Боже! Не тому! А тому, що нiхто не хотiв
перший почати. Ет, думає, всi мовчать, чого я маю наперед пертися. I так
було. А тепер ви ось хочете... Добре! I зробимо ось як: ми зробимо сход.
Прийдете ви, ще там хтось, скажемо, дядько Стратон, я вийду i скажу: так i
так, люди добрi! Маємо ми от у себе нових громадян. Правда, шкоду вони нам
учинили, землю пiд самим, так сказать, носом викупили, ну, але люди вони,
як не кажiть, свої, тутешнi, православнi, як i ми, хахли... Дехто їм
боронить доступу до води, але ж бiйтеся Бога! Вода рiч Божа i хiба ж можна
людям води не дати. То ж ми не татари i не зувiри якiсь, але коли вже вам
так хочеться, то зробимо ось що: бачите, яка та криниця? Їде баба вiдро
води дiстати - мусить усi грiшнi мiсця показати, щоб не пiдмочити
спiдницi. Так от хай тi нашi новi громадяне наб'ють отам у нас пiд горою
каменю, хай пiдвезуть, а ми їм поможемо i зробимо криницю, що хоч самий
цар бери з неї воду. Чи добре кажу?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353