- Дiтоньки... там... для вас,- i вказала на їжу пiд комином. Щось їй,
мабуть, догаряло, слова не виходили легко, але Володьковi не до їжi. На
поду в ганчiрках щось дуже безрадно закувекало, i вiн з острахом пiдiйшов
туди.
- Сестлицка? - дивується Хведот i спинається навшпиньки, щоб щось
побачити. Володько вилiз на пiл.
- Можна менi, мамо, побачити? - запитав обережно.
- Дивись, дивись, дитино... А я ось устану i пiдкину в огонь...- i знов
почала вставати.
Володько довго сидiв над сестричкою, довго дивився на те малесеньке,
розмiром у кулачок, якоїсь червонавої барви, головеня. Очi тiсно
затиснугi, ледь помiтний, з бiлим дрiбненьким мачком, носик, усточка
iнколи ворушаться, нiби вони ссуть. I коли вiн так дивився - вiдчув до
того сотворiння велику любов. Щось сильне i тривале увiйшло до його серця,
щось таке, що вiн понесе через усе життя. Це ж бо прийшла його
найулюбленiша сестра, яку названо в церквi Василиною.
Десь опiвночi вернувся Матвiй з повитухою. Дiти вже, хто де, спали.
Довго порались, а над ранок породiлля добре заснула. Пiсля того була
зовсiм здоровою.
На тижнi понесли новонароджену до хресту. Кумами тiтка Зiнька i дядько
Єлисей. Коли йшли до церкви, Володько i собi попросився. Йому не
вiдмовили. Радо йшов, як i всi, пiшки, вiдчуваючи, що вiн є учасником
якоїсь важливої подiї. Його маленька сестричка спокiйно лежала на руках у
тiтки Зiньки. У церковнiй проскурницi довго чекали на священика, що пiсля
прийшов i щось довго говорив з дядьком Єлисеєм. Потiм усi пiшли до
великої, порожньої церкви, священик накинув на себе щось таке, як хвартух,
i почав хрестити. Володько не пропустив анi одної рисочки у цiлiй тiй
урочистостi. То священик щось читає, що знов каже тiтцi й дядьковi
повертатися i на щось дути, то знов тiтка i дядько проказують "Вiрую", то
знов дитину розгортають, мажуть її, кроплять, стрижуть. То знов беруть i
кладуть до води в великiй мидницi. Дитина розкричалася, тiтка Зiнька
старанно колише її на руках. I єдине, що Володьковi не дуже подобалось, це
те, що священик надто квапився. Здавалось, що вiн анi в гадцi не має, що
це його, Володькова сестричка i що з нею треба поводитись бiльш святочно.
Найближчої недiлi вiдбулися i хрестини, наїхало, як звичайно, повний
двiр гостей, усi свої, з нових приїхала лише Домаха з Пiвча, хрещена
Володькова мати, приїхала, як казала, навмисне, щоб побачити свого
хрещеника, якого так давно не бачила, була страшенно здивована, що
Володько так вирiс, що "такий гарний", i так була з того втiшена, що дала
Володьковi цiлого пiврубля. Володько своїм очам не повiрив, так сильно
знiяковiв, так почервонiв, так розгубився, що навiть забув поцiлувати маму
в руку.
- Поцiлуй же, смаркачу, маму в руку,- нагнала його мати.
Вiн поцiлував, але ж, Боже! Хiба це можливо, щоб вiн дiстав цiлого
пiврубля? Де ж таке .видано? То ж це такi грошi, що за них можна купити
зовсiм новi штани i кашкета навiть зi звiздою. Просто не вiрилось.
Але пiврубель лежав у його долонi як явний доказ, що це правда. Велика,
срiбна з головою царя монета, Володько не може надивитися, намагається
розiбрати, що там на нiй написано. Великий, круглий, двоголовий орел, а
пiд ним: "50 копєєк I899 г."; з другого боку голова царя з написом
довкола: "Б. М. Нiколай I iмператор i самодєржєц всєросс." - слов'янськими
лiтерами. Володько ще не розумiє, що то значить, але йому то подобається i
вiн завчив це напам'ять. То були великi грошi i першi. Таких ще вiн нiколи
не мав.
Хрестини пройшли дуже гарно, день видався прозорий i соняшний, було
досить з'їджено i випито, а пiсля гостi розiйшлись по дворi, по саду, по
городi. Садок зародив, молодi яблуньки погнулись пiд плодами, деякi з них
можна їсти, гостi їх хвалять, Матвiй оповiдає, яку де знайшов, як защiпив,
як посадив.
- Оту-о знайшов у нашому лiшнику, принiс, защепив, а тепер бачите. А на
ту дiстав ножики з двора, добрi яблука, лежать довго i цiну мають...
Гуторили i гуторили, а потiм до смерку гостi роз'їхались. До рання
залишились ночувати тiльки тiтка Зiнька та повитуха Уляна...
А другого дня почались знов буднi. Знов Настя в'язала, вибирала
коноплi, мак, цибулю-сiянку, лише тепер вона, час вiд часу, мусiла бiгти,
бо виходив Хведот i казав:
- Мам! Дитина плаце...
I мати спiшила "дитинi цицьки дати".
Матвiй з Василем возили копи, копицi, орали зяблю. Володько пас товар.
Доходили останнi тижнi лiта, поля почорнiли, бабине лiто поснувалось по
скибах, зябля поросла горубкою, посходило розсипане зерно. Почалась сiвба
озимого. Скоро i осiннi сльоти навинулись, у полi спiвають i мокнуть
пастушки, що пасуть на цiлий день, а мiж ними i Володько.
А одного ранку хуторян розбудила велика несподiванка. Отуди, як Юхимiв
хутiр, зненацька забовхало, i Матвiй означив одразу, що стрiляють "з
орудiй". Бум! Бум! Бум! Цiла баталiя розгорнулась, люди стривоженi,
зацiкавленi, скрiзь тiльки й мови, що про ту стрiлянину. Виявилося, що
"москалi" розпочали якiсь великi, осiннi маневри, заговорили про
можливiсть вiйни, але з ким, нiхто толком не знає, хiба що "з германцем"
або "австрiяками", хто там у тому тепер розбереться, "казет" нiхто не
читає, а так лише "з чуток" люди довiдуються i сердяться, що геть-чисто
витовчують озимину отi москалi.
Володька це захопило неймовiрно, вiн ризикнув пiти геть отуди за лiс на
дорогу, що веде з Мизоча до Острога, i там побачив багато москалiв, що
йшли дорогою пiшки, зiгнувшись пiд дощем, мокрi, мов кури, зi своїми
рушницями. До-рожиною їхав вiддiл вершникiв, на дуже гарних конях, а
дороги для них вузькi, деякi вози надто широкi i зовсiм не вмiщаються у
звичайнi колiї, їхали через поля, де попало - чи там засiяно, чи не
засiяно.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353