Вiн, холера, харкнув менi в лице,-
ще лютiше заревiв Йон.- Пусти! - крикнув вiн на Володька. Обидва його
кулаки корчаться й випинаються взад. Сильними вигнутими грудьми напирає на
Володька, нiби бажає його роздушити. Володько хапає його за обидвi руки.
- Йоне! - кричить Володько.- Отямся! Що з тобою? Але Йон весь тремтiв,
нiби в пропасницi.
- Геть! З дороги! - кричав вiн, як бугай.- Мушу його розчавити! Мушу
висипати з тузин його поганих зубiв, тодi знатиме, хто ми!
- Hi, Йоне! Вiдступи! Ходи! Маю тобi щось сказати! - говорив Володько i
пхав його набiк. Iван робив вiдступ. Наталка дивилась на всiх, бiгала
швидко поглядом по кожному, нiби вичiкувала, коли i вона мусить виступити
до боротьби.
Але Йон здався.
- Що хоч? - ревiв вiн перед Володьком,- Хоч, щоб i тебе чалапнув? -
Одначе не чалапнув нiкого, а вiдiйшов з Володьком набiк.- Ну, що? Кажи! -
сердито питався.
- Дурень ти, Йоне! От що хочу тобi сказати! За що лiзеш на рожно? За ту
людвиську гниду? Не соромишся? Чого до нього вчепився? - так само
вiдповiдав i гостро дивився Володько.
- Чого? Не знаєш? Як смiє у наше село заходити? I до того сам... Знаєш
же, що i я не зайду сам на музики хоч би до Людвищ. Я! Йон, що оцiм
кулаком зiб'ю з нiг озимка[22]. А вiн прийшов. Як смiє?
- Бо ж чому нi. Село наше не святе.
- Брешеш! Святе! Не смiє нiхто до нього торкнутись чужий. Вiдколи воно
на цьому клаптi землi - нiхто не смiє у нього вступати без дозволу нашого.
Звичай такий!
Наталка кинулась шукати Iлька. З'явився Iлько.
- Хто? Хто там розбивається? - кричав Iлько.
- Я! - захрипiв з кута Йон.
- Ти, капустяна голово? Хочеш i мене до холери вмiшати? - вiдповiв
Iлько.
Йон шарпнувся, мов опарений, i кинувся на Iлька. Але Володько затримав
його. Взяв його за руки, зо всiх сил напружився i втримав.
- Йоне! Холеро! - сичав сапаючи Володько.- Тихо! Тобi боротись з
биками. Дужий чорт.
- Не можу! Не можу! - хрипiв розлючений Йон.- Серце моє не видержить.
Трiсне, як черепок. На мене нападають, по менi топчуться. А я що? Терпiти?
- Нi! Не терпiти. Чекай, Йоне! Ходiм набiк! По часi Йон все-таки
скорився. Володько обняв його за стан, розбили натовп i вiдiйшли. Iван,
Наталка та Iлько зосталися на мiсцi.
Починало сутенiти. Небо затягнулось хмарами. Час до часу сiє дощ. Йон з
Володьком довго про щось говорили. Пiсля навинувся до них Кiндрат.
- Кiндрате! Голубе сизий! Знайди оцьому харцизяцi хоч кварту якої
запiканки. Серце його палає образою, i треба гасити.
- Ходiм,сказав Кiндрат...
Зайшли знову до комори. Кiндрат знайшов пiвпляшки. Розлили й випили.
Володько почав просторiкувати.
- Не розумiю,- казав,- чому ми однi з другими маємо увесь час, мов
барани, товпитися. Тiльки через те, що той з iншого села. Дурниця, хлопцi!
Сором! Там такi самi люди, як i ми. Битись. Розумiю. Не мусимо бути, як
ягнята. Але треба знати з ким битись i за що битись. Треба...
- А-а-ах! Кинь то! - перебив Володька Йон.- Ти мудрий, але й ми не
хвости собачi. Iвановi морду наб'ю i кiнець!
- Але за що? - питав сердито Володько.
- Бо так хочу! Зрозумiв? - i Йон полiз у глибоку кишеню штанiв за
махоркою. Вийняв i скрутив цигарку.- Маєш, Кiндрате, сiрники? - кивнув
головою на Кiндрата. Руками шукав по кишенях сiрникiв, крива цигарка
стирчала в зубах.
- На! - сказав Кiндрат i подав сiрники.- Але ходiм звiдсiль. Батько не
любить, коли в коморi курять.
Встали й вийшли. У хатi грали музики. Густою масою йшли всi до танцю.
Душно. Володько знайшов Ганку й також пiшов у танець. Ганка почала
випитувати, що там було, чого кричав Йон, Володько вiдповiдав виминаюче. В
його головi вертiлась якась думка. Ноги його танцювали, але ж очi й думка
були десь iнше. Вони виривалися вiд Володька, вiддiлялись вiд нього,
лишали його, летiли повiльно над танцюючими людьми, вилiтали у вiкно i
линули десь туди - далеко, дуже далеко у невiдому, чудову країну. I аж по
хвилi помiтив, що з тими думками вiтає також ще хтось... Хто? Придивився,
прислухався... Ага! Знаю... Посмiхнувся i труснув головою. Одночасно
сильнiше стиснув Ганку, так, нiби це була та, яку щойно бачив у своїх
думках.
Йон також "гуляв", пiсля ходив сюди й туди по хатi, по сiнях, чiплявся
до кiлькох дiвок, спiткнувся на ногу, що йому пiдставив Антiн, сунув його
кулаком пiд' ребро, але бiльшого не зробив нiчого. До Iвана зовсiм не
пiдходив. А той весь час тримався Наталки, час вiд часу водив її в танець.
Часом пiдходили до нього Iлько або Демид, щось говорили, смiялися... Дарка
весь час також танцювала та кидала погляди на Йона. Всi знають, що вона
кохає його, але це все одно, що кохати хмарину або вiтер.
Час бiг швидко. Коло дванадцятої пiдiйшов до Володька Сергiй.
- Не хотiв би вже йти додому? - запитав Володька.
- Бiльше не маю чого тут стирчати,- сказав понуро Володько. Настрiй
його чогось зкапсiв. Ганка дивилась на нього й не знала, що сказати.
- А до нас не зайдеш? - сказала нарештi.
- Сьогоднi нi. Втомився. Пiду з Сергiєм. А ти з Даркою... Пiсля цього
Володько й Сергiй вiдiйшли. Надворi чорна i глупа нiч. Мрячить дощ. З
заходу повiває вiтер. По всiх хатах вже сплять.
Йшли спочатку мовчки. Сергiй iшов перед Володьком, чвакав чобiтьми по
грязюцi, але темнота майже ховала його з-перед очей. Тiльки час вiд часу
Володько уловлює обрис Сергiєвої спини й чобiт. Перейшли перед хатою
Никона, й Володько згадав його. Чомусь не бачив його на музиках.
- Сергiю? - промовив Володько.
- Чого,озвався з темноти голос.
- А не знаєш, де подiвся Никон? Його ж не було у Демида.
Сергiй довгий час не вiдповiдає. Дiйшли до мiсця, де мають розiйтися.
- Як хоч,сказав Сергiй,- зайди на хвилину до мене.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353