" - рознеслося
довкруги. Недалеко працювала Настя, почула це i прибiгла. Прибiгло на
гшвалт i ще кiлька чоловiкiв i жiнок. А Матвiй бив. Звалив Кузьму на рiллю
i бив його кулаками, мiсив чобiтьми, гатив по чому попало, ах поки той не
замовк.
Люди кинулись було їх розбороняти, але вже не було потреби. Кузьма весь
у кровi лежав, а Матвiй - страшний i великий, з обличчям, залитим кров'ю,
з рискалем у руках,стояв проти всiх i кричав:
- Гади! Нелюди! Вам не хлiба, а каменю в животи! Я вам, чортова голото,
добра бажав, а ви ось як! Шпана чортова! Собача зграя! Тiчка паскудна -
геть! Геть з очей! Розiб'ю! - i вiн кинувся на юрбу.
Усi сипнулись врозтiч.
- Розiб'ю! У гроб ужену! - ревiв дико Матвiй i гнався за ким попало.
- Матвiю! Та втихомирся! Глянь он на свою сорочку! - гукала Настя i
намагалася його зупинити.
Матвiєва сорочка була дiйсно у кровi, вiн зупинився, тернув брудною
долонею по чолi, розвiв ще бiльше кров, пiсля трiпнув рукою, нiби хотiв
усе то струснути, i нагадував дикого, роздратованого звiра. Настя швидко з
себе хвартушка зiрвала i подала йому.
- На! Хоч обiтрись! Дивись, на що ти подiбний! Матвiй узяв хвартушка i
байдуже витирав обличчя. Вiн весь тремтiв, очi його дико бiгали, ще нiхто
не бачив його таким. Потовчений Кузьма лежав на землi i стогнав, конi його
паслись збоку у вiвсi.
- Ууу, будьте ви проклятi - таке гаддя, коли б був знав, що з такою
халєрою прийдеться дiло мати - краще б їм чуму, нiж землю, виходив!
- Чекайте,казав вiн сам до себе i лють його швидко, мов буревiй,
минала.- Тепер я з вами поговорю iнакше, їм тiльки попусти - на голову
вилiзуть, чортове хам'я!
I дiйсно, з того часу все пiшло по-iншому. Дорога раз назавжди пiшла
долом. Заповiв, щоб усi прийшли її рiвняти, i всi прийшли. Не з'явився
лише Титко Коган. Матвiй самий зайшов до його хати - не було дома.
- Де, Параско, Титко? - питає Матвiй Титкову жiнку.
- Де? Та ж нiде! У полi! У нас праця!
- Чув вiн, що сьогоднi треба йти до дороги?
- Але ж у нас...
- Цить! Не питаю! Зараз менi за лопату i марш копати! А за ним я сам
пiду!
I дiйсно пiшов. Тит орав. Побачив Матвiя здалека й зупинився. Матвiй
пiдiйшов. У руцi пужално.
- Казав тобi, Титку, Стратон iти сьогоднi до дороги?
- Не казав... Я встав раненько...
- Не бреши! Казав! Рiзун в твою-ма, хоч, щоб розбив на твоїй головi оце
пужално до цурупалка? Уже забув, як плакав? Щоб менi зараз був там!
З цим Матвiй повернувся i пiшов. Iде полем i розважає:
- З таким народом по-iншому не вийде! Якась тупота! Якась мертвячина!
Що вб'єш, те в'їдеш!
Боротьба мiж Матвiєм i рештою товариства з явної перейшла в таємну.
Його боялися. Уже не чути отих побожних побажань, але очi всiх горять
по-вовчому. Кожне, видно, лише шукало приключки, щоб помститися.
Матвiй, проте, не думав уступати з поля бою, не з такого тiста
злiплений. Не кричав, не бешкетував бiльше, але й нiчого нiде не спускав.
I це всi вiдчули. I стало спокiйнiше.
Але не для Матвiя. Ледве втихомирив свою громаду, як он село почало
капризити. Там, як i казав колись Деберний, люди не дуже ласкаво прийняли
до себе нових спiвгромадян. Нарiканням не було кiнця i вони все множились
i множились.
- Понаходили якiсь зайди, забрали нашу землю... Тепер до них не
пiдступиш, нi поговориш. Геть з ними. Не дозволимо їм їздити нашими
дорогами, не пустимо до церкви.
Матвiй казав до своїх:
- Мовчiть i працюйте! Покажiть їм, що ви розумнiшi... Найбiльшим
ворогом дерманцiв зробився Мельник Павло, кажуть, злодiй в минулому, на
Сибiрi був i недавно вернувся. Крутий i жорстокий чоловiк, людину, кажуть,
убиває, як муху. Так i звали - Каторжний-Мельник. I незлюбив вiн
дерманцiв, що тi "багатiї", що набрали "через губу". Десь вiн там у тому
Сибiрi всiляких дуже дивних думок набрався i все на багатих псячив.
Хома Ет-Тоє поїхав з бочкою по воду, пiдгорою зустрiв його Мельник iз
сокирою i порубав тому колеса. Вернувся Ет-Тоє i плаче:
- Я, каже, собi їду, виходить той злодюга, присiкався i бах-бах по
колесах. Не подарую! До суду!
- Чекай,каже Матвiй, - до суду! Тепер колеса, далi вiкна, а там i до
червоного пiвня дiйде. Краще зробiм ми от що: бачите, яка у них там
криниця? Срам, не криниця! Калабаня в багнi - нi пiдiйти, нi пiд'їхати,
вiк живуть, а криницi порядної не зроблять. А ми давайте от що: зберiмося
всi отак, громадою, набиймо каменю i змуруймо їм криницю. Як належиться. З
цебринами, з риштоком.
Титко, а за ним ще дехто пiдняли голос:
- Так, нiби у нас своєї роботи не хватало. Їди i їм ще криницю роби.
- Не їм, а собi! Не повiдлiтають руки, коли пiвдня попрацюєш для
громади. Я ось пiду до старости перебалакати, а там усi вiзьмемось до
криницi.
I Матвiй подався до старости. Хитрий, невеличкий iз широкою лисиною
чоловiчок. Дуже примеленний, любить чарчину i куму Прiську. Хатина
старосвiтська в зруб, троє вiконець, присiла до землi, як квочка. Матвiй
увiйшов i лобом у сволок дiстав. Привiталися, i Матвiй почав, - так i,
так, мовляв, я от до вас за дiлом, маємо непорозумiння, вашi люди не дають
нам води, воно пiсля ми будемо свою воду мати, але поки те та iнше, чи не
слiд би якось того... По-людському та по-Божому...
I Матвiй подiлився зi старостою своїми намiрами.
Еее! - заспiвав високим тоном, пiднявши вгору вказiвного пальця,
староста.- Цим ви наших мужикiв не купите.
- Як то не купите? Ми i не думаємо їх купувати, але...
- Але чекайте, дядьку Матвiю,- перебив староста.- Я про вас чув i знаю,
але в нас уже здавна-давен так водиться, що люди нашi не люблять того, що
них якiсь новi порядки заводить. Добре, не добре, а не люблять.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353