З неба рине мiсячне сяйво, з неба моргають зорi, роса падає на траву,
на покриття Володька, голосно жують i пирхають конi.
Сон короткий, кам'яно-твердий. Ранок соняшний i рухливий. Уночi не
видно було нi тих возiв, нi коней, нi людей. Попiд деревами скрiзь повно
вiйська. Он там палає багаття, вариться у вiдрi вода на чай. Кiлька
обпалених сонцем жiнок вештається коло буди з написом "лазарет". На сонцi
стоси книжок.
З другого боку дороги пiд недобудованою клунею нiмецького складу
шикується до вимаршу вiддiл кiнноти. Мiж ними побачив Володько черевату
Макарову кобилу. Яка дивна i смiшна та тварина в новому становищi.
Цiлий день Володько їздить на поле по овес, по м'ясо, по хлiб. Увечерi
знов довга розмова з командиром, вислiдом якої стало те, що командир
признає за Володьком його вченiсть i вмiння логiчно розважати. Володько
рiшає використати командирове довiр'я i просить, щоби той вiдпустив його
додому. Той погоджується. Вiдпускає не лише Володька, але й Титя, що стояв
десь далеко спереду на самiй позицiї, куди долiтали ворожi кулi. На щастя,
стрiляли мало. Бiльше працювала кiннота. Тить вертається ледь живий.
- Ото, чуєш, стою... Якась халєра задзичала. Що за погибель лиха? -
думаю. Пак, пак, пак! - чути здалека. Пуля! Стрiльнуло менi в голову, i я
грохонув на землю. Але ж конi. Тi тобi не тямлять, що i як.
Так оповiдає Тить. Перед вiд'їздом командир каже:
- Ну, а як же ви поїдете? Вас же десять разiв дорогою пiдберуть.
Вiн звелiв, щоб з ним їхало двох козакiв до обозу другого розряду.
Виїхали раненько. Конi вiдпочили i пiдкормилися, тому бiжать прудким
бiгом. Минають села, мигають поля рiдного, знищеного, стоптаного ворожими
ногами краю.
В полудень вiдпочинок у Крем'янцi. Рух, гармидер. На ринку юрба народу,
i семiт-промовець страшним гаркавим голосом з пiною на устах викрикує щось
про красну армiю. Чути лишень:
- Кгрррасная агрррмiя... та... та!..
Вiн викрикує це безконечне число разiв. Його голова, руки i навiть очi
роблять розпачливi рухи. Володько деякий час стоїть, не слухає, що той
викрикує, тiльки спостерiгає його дикi й розпучливi рухи. Вiн цiлком
подiбний на тих своїх спiвбратiв, що в Судний день розпучливо благають
Єгову миллосердя над ними. Коли ж нi, коли Єгова не послухає, вони
погрозять йому, вони кинуть проклiн на себе й на дiтей своїх. Але Єгова не
допустить до такого кiнця. Нi, нi. Того не станеться.
Збоку стоїть двох дядькiв. Прижмуривши сiрi очi, вони уважно слухають
промовця. Пiсля один хльостко спльовує i поважно зазначує:
- Чортiв жидюра!
Бiльш не сказав нiчого. Його товариш обернувся i кинув:
- Ходiм!..
Обидва пiшли вниз. Володько також кидає ринок. Вiн читає оголошення, що
в залi лiцею публiчний народний концерт. Простує туди. Старими сходами
пiднiмається на перший поверх.
Усi стiни залiпленi плакатами. Заклики, гасла, карикатури. Найбiльше
карикатур.
У залi й по коридорах снуються люди. Помiст затоптано, запльовано.
Скрiзь валяються окурки. Вряди-годи грає мiський оркестр маршi, в'язанки
народних пiсень, "Iнтернацiонал". Пiсля кожної точки на сценi з'являється
промовець. Знов - Кгррасная агррмiя!.. Знов рухи, слина, вигуки. Але
публiка слухає. Однi поважно, другi насмiшкувато. У багатьох пришпиленi на
грудях червонi стрiчки.
По часi Володько лишає залу. Його кортить оглянути мiсто. Вiн iде знов
через ринок на Широку вулицю. Тут рух, але багато крамниць зачинено. У
деяких вiкнах червонi пра-порчики. Вулицею гуртами проходять молодi жидки.
Смєло ми в бой пайдьом,
За власть савєтоф...
- виспiвують вони.
У кожного на кепцi звiзда, на грудях червона стрiчка.
Володьковi ця парада, ця радiсть, це свято синiв Їзраїля не до вподоби.
Надто пiдкреслено, надто нахабно й крикливо зазначують вони свою непевну
перемогу.
Коли вернувся Володько до воза, на нього давно з властивою нетерплячкою
чекав Тить. Його не цiкавить нiчого. Вiн думає тiльки одно: як би
найскорше додому, пiд свою стрiху.
Володько сердиться. Надто рiзкий контраст: отi там з червоними
стрiчками i цей гречкосiй. Володько починає розумiти, чому -гi виграють, а
цi програють. Але все-таки вiн вдоволений. Кожним днем революцiї, кожним
рухом, кожним словом у його душi росте й мiцнiє майже новий ще один
Володько. Це той, що не тiльки любить, не тiльки думає, а й гнiвається та
ненавидить зло. Його колись така м'яка душа, душа землi, цвiту i синього
неба, твердiє, набирає пружностi та кантатах тривких форм. Любов. О, вона
вмiє любити! Кожний крок життя оплачений упертим змагом. Як не любити
здобутого? Як не бажати ласки й втiхи тiєї землi та її дiтей? Вийти в поле
широке, зняти руки до хмар, гукати сонцю привiт. Або впасти до її чорного
лона i цiлувати її, гризти її, сосати живучi соки її...
Але, Боже великий! Ти дав, крiм любовi - гнiв. Планета тремтить перед
гнiвом твоїм! Ти створив вулкани й буревiї. Ти дав сонцю страшнi плями,
страшнiшi вiд огню. Володько вже вступив за межу раю на землi, вкриту
тернями, каменюками й чортами. Велика сталася подiя. Родився ще один
мужчина, а на його устах, в гостротi синiх очей, на бiлому рiвному чолi
лiг знак тих, що бажають боротьби й перемоги.
Зо всiма тернями, зо всiма каменюками, зо всiми чортами - боротьби.
Матвiй не чекав так скоро побачити Володька. Днi i ночi проводить у
полi. Усiєю душею ненавидить "їх". Не бажає "їх" бачити. Вiн бореться собi
далi, мов медвiдь, зо всiма перешкодами, але з ними нема сили. Тому, мов
звiр, що не здолає перемогти чогось, чуттям своїм береже себе й оминає
небезпеку.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353