ТОП авторов и книг ИСКАТЬ КНИГУ В БИБЛИОТЕКЕ
I не
сказавши бiльше нiчого, полiцаї байдуже вiдiйшли.
Володько залишився на мiсцi i був, здавалось, вдарений громом. I то з
ясного неба. Йти аж до Мiзоча, вiсiм кiлометрiв зайвої дороги, i невiдомо,
що його там чекає. Гостре, отруйне почуття заповняло душу, серце й мозок.
Мав такий пречудовий, чистий настрiй, i все це так нагло, безоглядно
змiнилося.
Вертався до дядька на Запорожжя злий, пригноблений, вибитий з колiї.
Розповiв дядьковi про свою бiду.
- Так то воно тепер у нас скрiзь. За порiг, рiзун його матерi, бiйся
вийти,- казав своєю чiткою мовою дядько Єлисей i з серцем сплюнув.
Приїхав з млина Василь, насходились сусiди. Ця вiстка всiх ранила, всi
гостро реагували, а найбiльше старий Трихон, який "тих ляхiв не мiг
переварити".
- Чортова голота! Що я - злодiй? Бандит? Не на своїй землi живу? Не
свiй хлiб їм? Забрались на чуже i не дають тобi кроку ступити... Одного
разу ми їм ще покажемо, де тi раки зимують.
Виникла жвава розмова, згадав хтось i царя, хтось знов натякнув про
Україну. За царя, мовляв, на цiлу волость було два стражники, а тепер он
де не ступиш... На собаку кинеш, а на полiцая потрапиш...
Володько, що прислухався до розмови, додав до цього:
- Воно так то так... Але за царя нас не боялись, а тепер... Дядькам ця
думка подобалась, їх настрiй одразу змiнився, почали смiятися... Говорили
про все i довго i розiйшлися ген бiля пiвночi.
А другого дня Володько вставав рано, але Василь ще ранiше, бо на
подвiр'ї вже стояв високо вимощений, готовий до виїзду вiз. Запрягти лиш
конi i їхати. Вони мали разом їхати до Тилявки, але тепер Володьковi треба
йти до Мiзоча за тим чортовим пашпортом. Це їх обох лютить, але нема ради.
Вони проїхали разом лишень "до Черешеськи" i тут розлучились. Василь
позичив Володьковi на потяг грошей, бо може прийдеться вертатися тому
залiзницею через Крем'янець, а сам поїхав далi на Мости. Володько пiшов
пiшки через Осовець в напрямку Мiзоча.
Ранок барвистий, свiжий, радiсний... Лишень думи тяжкi i гнiтючi. Знав
цi стежки i цi дороги з раннього дитинства i не мiг згодитися, що якась
чужа сила має вносити сюди це пониження i цю зневагу.
До всього не застав коменданта в урядi, довго на нього чекав, настрiй
мав препоганий. Нарештi з'явився i той комендант. Володька покликали до
головної канцелярiї. Комендант сидiв за великим столом, перед ним лежав
потрiпаний Володькiв документ. Вiн мав сердитий, ворожий вигляд, ставив
знов тi самi питання: а хто, а звiдки, а чого сюди прибув. Володько
намагався все це вияснити, i нарештi комендант заявив, що той документ
тепер вже не важний, що вiн вiдсилає його до староства в Крем'янцi, куди
Володько має звернутися за новим пашпортом. Тим часом Володько не має що
тут робити, а тому хай негайно вертається назад до свого села. Чи вiн
зрозумiв? Негайно! Iнакше може бути погано.
О, так... Вiн це зрозумiв, I йому це дуже i дуже не iмпонує. Розумiє,
що справа тут далеко не в документах, а в чомусь зовсiм iншому, i що вона
ускладнюється та набирає загрозливого вигляду.
Володько, вже без нiякого документу, залишає полiцiйний уряд i одразу
бере напрям, спочатку пiшки вiсiм кiлометрiв до станцiї Озерани, а вже
звiдтiль потягом до Крем'янця. Була година пiв на дванадцяту, а о першiй
вiдходить його потяг. Чи вiн встигне його пiймати? А тому вiн вирушив i
майже побiг старим залiзничним насипом з погнилими шпалами, що по ньому до
вiйни ходив невеликий локальний потяжок, якого скасувала революцiя i ще не
вiдбудувала нова влада. Революцiя була тут вельми злюча, слiди її ще й
тепер на кожному кроцi - розметенi рейки, зiрванi мости, пострiлянi
написи, розшарпанi буди.
Щастя Володькове i на цей раз йому не сприяло. Засапаний i впотiлий,
вiн прибiг майже пiд станцiю майже саме тодi, коли невеликий потяг
Рiвне-Львiв, зi старим чорним паротягом, який розкидав по полях шмати
чорного диму, вiдiрвався вiд станцiї i прочмихав сливе перед самим його
носом, щоб десь там далi за горбами розчинитися в просторi.
Дуже невелика це втiха. Наступний такий саме потяг, що має сполучення
до його фатального Крем'янця, вiдiйде звiдсiль аж по дванадцятiй годинi
ночi, а прибуде до Крем'янця десь бiля шостої рано. Володько, розумiється,
лютий до краю, вiн вже без поспiху дiйшов до станцiї, знайшов її
почекальню, сiв на найближчiй, вичовганiй лавицi, розгорнув пакуночок з
їжею - хлiб iз салом, що йому загорнула у шматину дядина, їв повiльно i
оглядав порожню, невелику залу з її спорожнiлим в кутi буфетом, за яким
молода панночка, з великою чорною родимкою на щоцi, збирала посуд. На
переднiй стiнi зали висiв портрет Пiлсудського у сiрому вiйськовому одязi
i мацєювцi з орликом, а трохи далi вiд нього, над буфетом, такий самий
портрет президента Войцеховського з вусиками у цивiльному одязi. На бiчнiй
стiнi злiва вивiшено кiлька оголошень, а мiж ними також плакат корабельної
лiнiї "Кюнард", який закликав їхати до якоїсь незнаної i далекої Канади;
Великi, червонi на синьому тлi кораблi, а над ними зграя бiлих
альбатросiв. Ними можна вiдплисти за океан i взагалi кудись далеко поза
межi цiєї невеселої дiйсностi.
Години чекання, як звичайно i як завжди, дуже лiнивi i проходять вони
дуже повiльно. Володько сидiв, нудився, думав свої турботнi думки, виходив
надвiр, йшов куряною дорогою геть туди далi аж до поля, оглядав довкiлля,
прилiг було пiд кущем бузини з намiром заснути... Але сон не квапився на
очi. Його розганяли i проганяли далi тi самi настирливi думки... Так
багато є про що думати, вiн такий ще молодий, його умови тут такi
безвигляднi, його майбутнє таке невиразне.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353
сказавши бiльше нiчого, полiцаї байдуже вiдiйшли.
Володько залишився на мiсцi i був, здавалось, вдарений громом. I то з
ясного неба. Йти аж до Мiзоча, вiсiм кiлометрiв зайвої дороги, i невiдомо,
що його там чекає. Гостре, отруйне почуття заповняло душу, серце й мозок.
Мав такий пречудовий, чистий настрiй, i все це так нагло, безоглядно
змiнилося.
Вертався до дядька на Запорожжя злий, пригноблений, вибитий з колiї.
Розповiв дядьковi про свою бiду.
- Так то воно тепер у нас скрiзь. За порiг, рiзун його матерi, бiйся
вийти,- казав своєю чiткою мовою дядько Єлисей i з серцем сплюнув.
Приїхав з млина Василь, насходились сусiди. Ця вiстка всiх ранила, всi
гостро реагували, а найбiльше старий Трихон, який "тих ляхiв не мiг
переварити".
- Чортова голота! Що я - злодiй? Бандит? Не на своїй землi живу? Не
свiй хлiб їм? Забрались на чуже i не дають тобi кроку ступити... Одного
разу ми їм ще покажемо, де тi раки зимують.
Виникла жвава розмова, згадав хтось i царя, хтось знов натякнув про
Україну. За царя, мовляв, на цiлу волость було два стражники, а тепер он
де не ступиш... На собаку кинеш, а на полiцая потрапиш...
Володько, що прислухався до розмови, додав до цього:
- Воно так то так... Але за царя нас не боялись, а тепер... Дядькам ця
думка подобалась, їх настрiй одразу змiнився, почали смiятися... Говорили
про все i довго i розiйшлися ген бiля пiвночi.
А другого дня Володько вставав рано, але Василь ще ранiше, бо на
подвiр'ї вже стояв високо вимощений, готовий до виїзду вiз. Запрягти лиш
конi i їхати. Вони мали разом їхати до Тилявки, але тепер Володьковi треба
йти до Мiзоча за тим чортовим пашпортом. Це їх обох лютить, але нема ради.
Вони проїхали разом лишень "до Черешеськи" i тут розлучились. Василь
позичив Володьковi на потяг грошей, бо може прийдеться вертатися тому
залiзницею через Крем'янець, а сам поїхав далi на Мости. Володько пiшов
пiшки через Осовець в напрямку Мiзоча.
Ранок барвистий, свiжий, радiсний... Лишень думи тяжкi i гнiтючi. Знав
цi стежки i цi дороги з раннього дитинства i не мiг згодитися, що якась
чужа сила має вносити сюди це пониження i цю зневагу.
До всього не застав коменданта в урядi, довго на нього чекав, настрiй
мав препоганий. Нарештi з'явився i той комендант. Володька покликали до
головної канцелярiї. Комендант сидiв за великим столом, перед ним лежав
потрiпаний Володькiв документ. Вiн мав сердитий, ворожий вигляд, ставив
знов тi самi питання: а хто, а звiдки, а чого сюди прибув. Володько
намагався все це вияснити, i нарештi комендант заявив, що той документ
тепер вже не важний, що вiн вiдсилає його до староства в Крем'янцi, куди
Володько має звернутися за новим пашпортом. Тим часом Володько не має що
тут робити, а тому хай негайно вертається назад до свого села. Чи вiн
зрозумiв? Негайно! Iнакше може бути погано.
О, так... Вiн це зрозумiв, I йому це дуже i дуже не iмпонує. Розумiє,
що справа тут далеко не в документах, а в чомусь зовсiм iншому, i що вона
ускладнюється та набирає загрозливого вигляду.
Володько, вже без нiякого документу, залишає полiцiйний уряд i одразу
бере напрям, спочатку пiшки вiсiм кiлометрiв до станцiї Озерани, а вже
звiдтiль потягом до Крем'янця. Була година пiв на дванадцяту, а о першiй
вiдходить його потяг. Чи вiн встигне його пiймати? А тому вiн вирушив i
майже побiг старим залiзничним насипом з погнилими шпалами, що по ньому до
вiйни ходив невеликий локальний потяжок, якого скасувала революцiя i ще не
вiдбудувала нова влада. Революцiя була тут вельми злюча, слiди її ще й
тепер на кожному кроцi - розметенi рейки, зiрванi мости, пострiлянi
написи, розшарпанi буди.
Щастя Володькове i на цей раз йому не сприяло. Засапаний i впотiлий,
вiн прибiг майже пiд станцiю майже саме тодi, коли невеликий потяг
Рiвне-Львiв, зi старим чорним паротягом, який розкидав по полях шмати
чорного диму, вiдiрвався вiд станцiї i прочмихав сливе перед самим його
носом, щоб десь там далi за горбами розчинитися в просторi.
Дуже невелика це втiха. Наступний такий саме потяг, що має сполучення
до його фатального Крем'янця, вiдiйде звiдсiль аж по дванадцятiй годинi
ночi, а прибуде до Крем'янця десь бiля шостої рано. Володько, розумiється,
лютий до краю, вiн вже без поспiху дiйшов до станцiї, знайшов її
почекальню, сiв на найближчiй, вичовганiй лавицi, розгорнув пакуночок з
їжею - хлiб iз салом, що йому загорнула у шматину дядина, їв повiльно i
оглядав порожню, невелику залу з її спорожнiлим в кутi буфетом, за яким
молода панночка, з великою чорною родимкою на щоцi, збирала посуд. На
переднiй стiнi зали висiв портрет Пiлсудського у сiрому вiйськовому одязi
i мацєювцi з орликом, а трохи далi вiд нього, над буфетом, такий самий
портрет президента Войцеховського з вусиками у цивiльному одязi. На бiчнiй
стiнi злiва вивiшено кiлька оголошень, а мiж ними також плакат корабельної
лiнiї "Кюнард", який закликав їхати до якоїсь незнаної i далекої Канади;
Великi, червонi на синьому тлi кораблi, а над ними зграя бiлих
альбатросiв. Ними можна вiдплисти за океан i взагалi кудись далеко поза
межi цiєї невеселої дiйсностi.
Години чекання, як звичайно i як завжди, дуже лiнивi i проходять вони
дуже повiльно. Володько сидiв, нудився, думав свої турботнi думки, виходив
надвiр, йшов куряною дорогою геть туди далi аж до поля, оглядав довкiлля,
прилiг було пiд кущем бузини з намiром заснути... Але сон не квапився на
очi. Його розганяли i проганяли далi тi самi настирливi думки... Так
багато є про що думати, вiн такий ще молодий, його умови тут такi
безвигляднi, його майбутнє таке невиразне.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353