Засапаний, червоний, розогнений з
люто-блискучими очима, потрусуючи попругою, стояв серед хати батько.
Страшна в цю мить його величезна постать i нещасна, мiзерна та дитина, що
янчить вiд болю на долiвцi бiля його нiг.
- Я тебе ще навчу, як заступатися,- погрожує вiн матерi. А вона
метнулась у сiни i вже звiдти, коли їй не грозила небезпека, дала волю
свому рухливому язиковi.
- Люди, людоньки! Здурiв чоловiчище! Ти, медведю! Слоне ти! То ти хочеш
нас позабивати! А руки б тобi вiдняло! Зацiпнув би ти! Янчав би ти, як та
дитина! Дубище западенний, щоб тебе лихе повiтря забрало!..
- Зволочi! Гидота! Дрань! Я вас, чорти, навчу менi шануватись! Я з вас
вперед бебехи випущу, а тодi вже будете менi патякати.
Крик, лемент зчинився на хуторi. Тяжка є батькова рука. Знає її добре i
Василь, i Володько, i мати, i навiть Хведот. Цiла родина знає дуже добре,
чим пахне, коли збудити у батьковi, їх могутньому, барчистому,
великоголовому батьковi, його звiрячий гнiв.
Збитого Володька кинули на пiл, прикрили якоюсь рядниною i там вiн
довго i глибоко стогнав, тяжко й уривно схлипував, здушуючи щосили
напливаючi пiд горло ридання. Вiн знав, що плачу батько не терпить.
Другого i третього дня не мiг ще хлопчина сiсти. Побита частина тiла
дошкульно болiла. Цiлий другий день провалявся вiн у постелi, крiм води
нiчого не брав до уст i вперто мовчав. Мати тошнiла над ним, ламала руки,
але Володько, неохочий до розмови, непорушне лежав ниць, уткнувши в
подушку обличчя.
У родинi стало тихо, напнуто, похмурно i грiзно. Нi доброго слова, нi
усмiшки.
Аж третього дня, коли Володько знову погнав корови, вiн дав волю
сльозам. Вiн уже нi на крок не лишав худоби самої. Вiн плакав, думав.
Глибокий жаль до самого себе чавив, запирав його дух, видушував останнi
сльози, яких за цi три днi безлiч вилилось. Думав, мрiяв, снував
фантастичнi плани помсти. Ось, наприклад, до них уночi пiдкрадаються
злодiї. У його мiркуваннях злодiї - найстрашнiше, що може в свiтi бути.
Вони пiдкрадаються до стайнi з великим ломом та французьким ключем у
руках. Хочуть виважити дверi i викрасти конi. Володько перший помiтив
злодiїв, забув за своє велике горе та образу i гукає: - Тату, тату!
Злодiї!
Батько миттю кидається до дверей, якi злодiї вже встигли виважити
ломом, але в його руках нiчого немає, чим мiг би одiгнати злодiїв. I коли
батько кидається на них та починає борикатися з одним, другий хапає сокиру
i замахується нею на батька. Тодi Володько забуває все, мерщiй кидається
до злодiя, пiдбиває йому руку так, що сокира не влучає в голову батька,
але, падаючи вниз, вона вдаряє Володька i вiдрубує йому руку.
Батько вбиває одного по однiм злодiїв i тодi помiчає залитого в кровi
Володька. Вiн розгублений. Вiн не знає, що робити.
- Сину, сину! Що з тобою? - дико викрикує батько.
- Нiчого, тату! - вiдповiдає Володько.- Слава Богу, що ми захоронили
нашi конi.
- Даруй, даруй менi, моя дитино кохана! Даруй, що так гiрко з тобою
поводився! - I батько бере Володька на руки, несе до хати, дмухає на його
страшну рану, але рана та не болить його. Вiн щасливий, що змiг доказати
батьковi свою велику до нього любов хоча б цiною власної руки.
I багато iнших страшних випадкiв вигадує малий. Але чому, дiйсно, не
станеться таке, щоб Володько прилюдно вчинками мiг доказати свою добру
волю i великою своєю добросердечнiстю змусив каятися навiть таку незламну
людину, як батько? Чому? Але так не сталось...
Аж третього дня ввечерi уперше забалакав батько:
- Понадувались. Образив. Немилосердний. Що ви там собi не думайте, але
коли менi не шануватиметесь, то шкiру з вас поспускаю. Це собi затямте i
зарубайте на носi. Нi одного зерна не змарнувати. Нi одної крихти хлiба не
смiєте знищити без "пользи". Нi одної картоплини не повинен я бачити, щоб
ото менi попiд ногами валялася. Бережiть взуття. Шануйте одежину, бо
будете в мене мов голопуцьки бiгати. А не слухатимете слiв моїх, то
послухаєте своєї шкiри. Я вже подбаю про те. Коли ви одного вiвсяного
зерна не потрапите зберегти, не шануватимете крупини, щупка муки, сорочки,
чобота, не вшануєте ви й худобини, анi себе самих. Голодранцями родитесь,
проживете життя жебротою i здохнете пiд чужим плотом... Я вам це кажу... i
дивiться менi. Слова цi не на вiтер пущенi. Тобi, стара, дiстанеться
найбiльше.
Тихо, гробово тихо. Нiхто не одважиться хоч слово заперечити. Володько
залiз у самий кут запiчка i мов хиже звiрятко визирає звiдтiль.
I коли пас корови поблизу конюшинища, то чатував нiби найкращий вояк
порохiвнi. При однiй згадцi, що могло б статися, коли б котра з його корiв
об'їлась, у малого замерзав мiзок, волосся дуба по головi ставало i по
спинi перебiгали дошкульно-холоднi мурашки.
По тижневi в родинному огнищi Матвiя сталася знову визначна подiя.
Iдучи в недiлю до церкви, Матвiй, пiсля Божої Служби, не вернувся, як
звичайно, додому, а зайшов до родичiв на Запорiжжя. Вiн рiшив основне
перемолотити все своє збiжжя (поки ще тримається погода), а тому мусить
кликнути толоку до машини. Зайшов до брата Єлисея та попросив у нього
другу пару коней. Звiдти обiйшов кiлька обiйсть i змовив дiвчат до соломи,
подавання в барабан тощо. Робiтникiв покликав самих найкращих, не якихсь
ледарiв.
У понедiлок, удосвiта, як тiльки благословилося на свiт, прийшов з
кiньми старший Єлисеїв син, також Василь. Унедовзi за ним не забарились i
решта робiтникiв. Матвiїв Василь не смiв перервати на пару день науки. Сам
батько рiшуче цьому спротивився, бо "раз взявся за щось, то вези".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353