Впало кiлька вiдривних, сухих слiв.
- Знайшли конi?
- Є! Якого чорта! - озвався Кiндрат.
- Хто тут?
Вiд землi хтось швидко пiднявся й пiдступив одразу до Володька.
- Це ти? - почув вiн знайомий голос.- Йон.
- Пiзнав,так само коротко озвався Володько. Всi, що лежали при землi,
почали поволi зводитись. Але на ноги не вставали. Кожний сидiв на своєму
мiсцi. Йон одвернувся й пiдложив на огонь жменю труску. Полум'я одразу
спалахнуло, i зробилось виднiше. Йон i Володько мовчки стояли один проти
одного й дивились на себе. Здається, мiряли себе.
- Та-ак,протягнув Йон.- Часи мiняються... Не сподiвався тебе вже
бачити...
- Мiняються,- вiдповiв так само Володько. Але в ту саме мить почув
голос Сергiя;
- I ти тут? Дай Боже!
- Дай Боже,спокiйно вiдповiв Ганчин голос. Володько подивився в той
бiк. Так. Це Ганка. У кожусi сидить на виверненому пнi. На Володька зовсiм
не дивиться. Вiн на хвилинку знiяковiв. Йон iронiчно, поблажливо дивився
на нього, потiм одвернувся й сплюнув у вогонь.
- Сiдай,байдуже сказав Йон, вказуючи струхлявiлого пенька. Володько
подивився на Йона й присiв. Йон присiв також.
- Мусимо почекати на того чорта... Нiколи в час не прийде,- додав по
хвильцi Йон.
Володько дивиться в огонь. Йому пригадався iнший час... Вiйна, табор
утiкачiв за Шумськом на полi... Галичанин-дiд з люлькою в зубах, що сидить
перед огнем i згадує своїх синiв. Мимохiть пригадав ту нiч блукання помiж,
безконечними рядами возiв, огнiв i наметiв. Тисячi тисяч народу, що
вирував перед його очима... Пригадує свої тодiшнi думки, коли на його очах
родилося щось таке надзвичайне, можливо якраз те, що переживає сьогоднi,
що бачить вже своїми очима, вiдчуває всiма нервами й про що не може
говорити. "Буде колись мир, замовкнуть гармати, народяться й виростуть
новi люди..." Це його колишнi думи. Буде мир. Ось вiн є... Мир. Родяться
новi люди... Так. Ось вони сидять за ним i перед ним, тi самi новi люди.
Здоровi, вибранi люди. Люди, що родилися в минулiй вiйнi, виросли в
революцiї, хрестилися кров'ю, огнем... Вийшли вони просто з нутра землi й
сидять тут, мов тесанi з каменю, коло вогнища. Що хочуть тут робити? Чого
сюди зiйшлися? Хто, яка сила зiгнала їх сюди? Хто вiдорвав їх вiд чепiги,
вiд лопати, вiд цiпа? Чого вони криються, мов звiрi, в лiсах? Чому
сходяться по ночах у нiчлiжанських кожухах з обротями при боцi? Е-е! Хто
на це вiдважиться вiдповiсти. Володько мимохiть глянув на Йона...
- Дивно воно, Йоне,- проговорив вiн.
- Що дивно? - перепитав той.
- Багато дивного... Що ми ось тут... Ти, я i всi ми...
- А може б, починати,- озвався голос ззаду...
Йон на це не вiдповiв. Насупив брови й дивився в огонь.
Всi мовчали також. Тихо. Чути тiльки, як грає в грудях Кiндрата
дихавиця.
- Хотiв з тобою бачитись,- байдуже, непомiтно переходячи з мовчанки до
мови, сказав Йон.Мусимо змиритись.
- А як? - сказав Володько,- Ти ж...
Йон швидко перебив:
- Пiсля за це... Тепер мусимо тiльки сказати: мир! Сергiй тобi казав,
нi?
- Дещо...
- Пiсля розповiм бiльше... Я ось скликав товаришiв, щоб нарадитись...
Чув, чув... У тебе там свято... Будинок... Читальня. Чув, що пан Рона
Кур'єра Iлюстрованого виписав для воякiв... Мовляв, щоб заходили. Там на
нас плюють, а вiн виписує його до читальнi.
Володько мовчить. Що має казати. Потiм тiльки промовив:
- Йоне! Раз мир - мир! Мусимо знайти однi слова. Нi? Я тебе розумiю...
Йон поволi одвернув велику, з бронзове загорiлим обличчям голову. Його
широкi, дужi плечi в ватовому, незащiпленому куртасi також повернулись. Це
значить мир. Бiльше вiв не скаже тих слiв... Досить їх. Вони обидва - i
Йон, i Володько - тяжким досвiдом купили свою згоду. Їх обох тримала в
затисненому кулацi залiзна рука суворої дiйсностi. Вони виростали поволi,
тужавiли, крiпли... Їх серця наливались все гострiшою й гострiшою любов'ю
до цiєї чорної матерi землi. Сьогоднi вони мусять встати на весь рiст...
Так! Сьогоднi вже час промовити слово! Пора!
Нiби вiдчуваючи це, Йон повернувся знов до Володька й подав йому свою
кiстляву, чорну руку...
- Дай п'ять, Володьку! - сказав вiн енергiйно. Володько посмiхнувся й
"дав п'ять". Потиснули мiцно собi руки.
- Хлопцi,казав при цьому Йон.- Ви свiдки...
- Правильно,- прохрипiв Кiндрат.- Коли б чарка... Вже досить ви
дерлися...
Сталося. Це зрештою мусило статися. Iнакше не могло бути. Вони ж обидва
ходили колись на вечорницi. Вони любили одну дiвчину. Вони разом спiвали -
Йон басом, Володько тенором. Вони вчилися в тiй саме сiльськiй, критiй
соломою шкiльцi, тiльки Йон трохи скорше її скiнчив. Вони сходились часом,
коли йшли разом на угорщан. Тiльки Володько якось не звертав уваги на того
Пацюка. Не подобалось йому те прiзвище... Йон також йому не подобався. Був
завжди сердитий i замурзаний. Вони сходились, розходились i забували один
за одного. I все-таки зiйшлися. Довгими, крутими дорогами. Зiйшлися тут,
мiж кущами угорського запусту, де завжди пасуть конi нiчлiжани i звiдки
кожного року чути нiчлiжанськi пiснi.
I ось вони сидять тепер тут... За плечима в них Ганка. Вони обидва,
нiби змовившись, лишили її за собою. Сьогоднi iншi думки в їх головах.
Любов, щастя, спокiй... Цi слова вже втратили для них значення. Перейшли
кордон, що за ним туман, морок, нiч i небезпека. Кожний кущ - небезпека.
Сонце, те велике, рiдне сонце - i те небезпека. Цiла земля сьогоднi пече,
нiби вогнем, їх схвильованi душi. Вони обидва мовчать, але що значить та
мовчанка? Лiс також мовчить, земля також... Небо й зорi - все те мовчить.
Але все має в собi велике життя, що проривається через мовчанку й кричить
особливим криком.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353