..
Володько без вагань iде до млина. Правда, цiкаво було б довiдатись, що
Василь робитиме зо своїм щеням, але додому ще рано.
У млинi, як завжди, досить гармидерне. На греблi зустрiчає Володько
опецькуватого мельниченка Тонду. Це досить дурний крикливий хлопчище, але
вiн узяв собi за звичку завжди при людях, де тiльки можна, кпити з
Володька або робити йому прикрощi. Володько болюче це переносив, але не
спромiгся на рiшучу вiдсiч, що пiддавало Тондi ще бiльшої заохоти. Але
коли хлопцi залишалися самi, Тонда, здається, з приємнiстю слухав
серйозних Володькових мiркувань, при чому пiд носом у нього завжди
з'являлися довгi i бридкi сопляки, якi вiн пiдлизував язиком.
Зустрiвшись, хлопцi пiшли на шлюз i влiзли по небезпечнiй дошцi, що
дуже вгиналась, над потоки. Примостилися на мокрiй колодi, що на нiй
опираються кросна ринви, по котрiй бiжить на колесо вода, i почали свої
розумування, Тонда зухвало похвалявся, що вiн уже вмiє важити мiшки,
красти борошно, яким кормить свого ослика, та брати вiд дядькiв хабара -
три копiйки, коли вiн змеле дядьковi кiлька пудiв даром.
Ринвами з розгону люрить вода, повертає слизькi, чорнi колеса i,
розбиваючись на пiнявi кляки, з плюском летить пiд потоки. Внизу, кiлька
метрiв пiд хлопцями, вирує зеленувата глибiнь. Видно запiненi гребенi
штучних хвиль, нiби там купаються табуни розбещених чортiв. Плюскiт i
гомiн такий, що хлопцi мусять, розмовляючи, кричати.
Тонда, розумiється, бiльше звиклий до цього i, мабуть, навмисне привiв
сюди Володька, щоб бачити, як той буде тут почуватися. Одначе Володько
гiдно поводився i нiчим не зраджував, що вiн у небезпечному мiсцi.
Навпаки. Вiн навмисно сiв на слизькiй колодi, звiсив над вируючою глибиною
ноги i бовтає собi ними, не турбуючись, що геть-чисто обмастив свої
штанята.
При цьому вiн почав свої поважнi розмови,- куди, мовляв, бiжить ця
рiчка, якi риби в нiй, скiльки ракiв, де живуть лебедi, що ми живемо в
Росiї тощо. Все це Тонда травив, видно, тяжко. Обличчя його при таких
розмовах робилося довге, нiби в лошати. Смiшно виглядали його вiддутi,
широкi уста.
I тут сталося щось, чого Володько нiколи не мiг сподiватися.
Фiлософуючи з Тондою, звичайно, й забув геть про все на свiтi, крiм таких
цiкавих для нього речей, якими заповнена його тямка. Ї зненацька
з'являється, невiдомо чого, Василь. Вiн перший побачив Володька i мусiв
кiлька разiв щосили з греблi гукати, поки його той почув. А коли ж
Володько помiтив брата, то по самiм його виглядi зрозумiв, що сталося щось
надзвичайне.
- Володьку! А ходи швидше! Мерщiй!..
Володько аж здригнувся i мало не стратив рiвноваги на свому
небезпечному сiдалi. Вiн миттю зривається i, забувши за обережнiсть,
швидко, по гнучкiй дошцi бiжить на шлюзi. Може, Василь жартує? Нi. Вигляд
поважний, безпосереднiй...
- Ну, чекай, чекай! Дадуть тобi тато!.. А де твої корови?.. То ти так
їх пасеш?.. Чекай!..
Ах, Боже, Боже!.. Про корови ж вiн справдi зовсiм забув.
- В лозинi корови,- викрикнув Володько, вдаряючи на слово "в лозинi",
але голос зраджував непевнiсть цього "в лозинi".
- Ага, в лозинi... Пiди-но, поглянь...
"В конюшинi?.." - мигнуло в головi малого...
I в ту ж мить стрельнула згадка про здохлу корову, голосiння баби,
слова батька... Ах, Боже!..
Вiн захолов. Вiн не знав, чи бiгти до корiв, чи кидатися пiд потоки.
Кричати? Плакати?
- А де тато? - скрикнув малий...
- Бiжи-но, то зобачиш...
О, горе! Що ж вiн тепер подiє? Бiгти! Швидше бiгти! Щось робити.
- Чисто корови виїли капусту,- гукає навздогiн Василь. Ну, принаймнi
капусту. Володьковi трошки вiдлягло...
Стрiмголов наспотикача бiжить вiн додому. Його куцi ноженята лопотять
по втоптанiй стежцi, перестрибують через маленьку рiчечку, в якiй ловлять
пiчкурцiв, черкотять по болотi, чвиркають брудною водою, дрiпаються
обстрiпанi штанята. Нарештi його маленька постать викочується з-за лозових
кущiв i раптом кам'янiє... Вiн бачить уже свої корови. Батько оце тiльки
вигнав їх з капусти i сам власною особою, непорушне, мов кам'яний стовп,
вкопався в межi городу. Цiла грядка бiлих оглоданих капустяних головок
нагадує зграю потурбованих гусей.
Батько стояв неповорушно. Володько всiма фiбрами душi, кожним нервом
чув i розумiв, що значить така стоянка. Вiн чує, як губиться, зникає його
мужнiсть, як пiд горло лiзуть болючi сучки якогось жалю, як починає
завмирати розбушоване серденько, як, нарештi, заливаються рiдиною його очi
i по щiчках побiгли двi прудкi гарячi сльозини. Вiн все-таки не плакав.
Сльози, що нагальне потекли, ще не значили, що вiн плаче. Вiн тримав себе
як справжнiй мужчина.
А батько, мов викут, мов залiзний жах. Хоча б озвався. Хоча б рукою
поворушив... Нi. На те вiн i батько. Лютий, могутнiй, без милосердя, як
розгнiваний Бог. Нi, не втечеш вiд нього i не вблагаєш.
Тiкати! - мигнула думка. Бiгти! Але куди? В рiчку? Хай i в рiчку.
Тiкати, бо буде зле.
Володько метнувся i зник у кущах лозини. Батько не промовив нi одного
слова. Вiн, коли зник Володько, мовчки постояв на тому саме мiсцi ще пару
хвилин, повернувся i пiшов на подвiр'я. Прийшов Василь i погнав худобу до
хлiва.
Володько опинився сам-один у кущах. "Тепер довго, довго не могтиму я з
татом розмовляти",- думав вiн. А сидить над рiчкою в гущавинi. Росте тут,
чи краще стирчить, якесь посохле гудиння болотяної рослини. Сидить, обома
руками обняв голову. Ревiти, кричати! Боже! Боже! - повторює безконечно.
Хотiв молитись, але хiба тут до молитви? Коли Бог, коли батько, коли нiхто
в свiтi не може зрозумiти, помогти, розрадити його, то що поможе молитва?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353