Настя тiльки знай
своє... Печи, вари... Катерина їй допомагає. Батарея ранком знялася, то
прийшли iншi. До всього насходилося сусiдiв. Дехто принiс зi собою
пiвока[16]. Засiли, обiйшло по чарцi. Матвiй довго змагався, але не
видержав.
- Ех... Знаю, що завтра вiдлежу, та була-не-була... Раз так. Хто знає,
чи скоро побачимось. Дай Боже здоров'я, дiти мої!.. - i випив.
Гей, у лузi червона калина похилилася...
Чогось наша славна Україна зажурилася...
Затягнув соковитим баритоном Василь...
А ми тую червону калину пiдiймемо! А ми нашу славну Україну
гей, гей!.. розвеселимо!..
Дружно пiдхопили козаки. Пiсня рвонулася, затопила хату, пробилась
крiзь вiкна та дверi надвiр. Матвiй чогось зажурився. Селяни, видно,
хотiли б i собi пiддержати спiвакiв, але пiсня для них нова. От коли б так
ще "У Києвi на риночку". Але i це гарна пiсня.
- Так, люди добрi,- почав зворушений Матвiй, коли скiнчилась пiсня. -
Не тямущий я, простий мужик... Не вмiю гладко говорити... Нiхто мене не
вчив розуму. Одна земля наша годувала i вчила мене. I робив я, що мiг.
Багато нi, але без працi також не сидiв. Свою дорогу чесно йшов, душею не
кривив. I ви, мої дiти, не згадаєте свого батька кепським словом, бо не
пропив я, не згайнував, не затратив марно анi одного зернятка. Все думав:
виростуть вони - хай мають. Бог благословив мене - хай i їх не лишить
своєї милосердної опiки. Але перш за все потрiбна їм моя опiка, як
батька... Отак i робив... А ви... Перед вами новий свiт розгортається. Але
де б ви не були, що б не робили, повиннi тямити, що тiльки власною працею
власних рук, голови, здобудете щастя своє. Чи це на вiйнi, чи в школi, чи
на рiллi... Україна наша, дiти мої, потребує чесних людей, розумних людей
i працьовитих людей.
При цьому вiн знявся на цiлий свiй зрiст, випроставсь, пiдвiв сиву
голову. Його дебела, костиста, з чiткими пругами жил, права рука знялася
над столом. Вiн подiбний на патрiарха, на пророка. Очi його вогкi i
натхненнi.
Козаки слухають його з великою увагою. Один з них не видержує,
зривається на ноги, хватає руку Матвiя i говорить:
- Так, батьку!.. Щасливий ви, що дожили цього часу. А ще щасливiшi вашi
сини, що мають такого батька. Ї що б з нами не було!.. Чи переможемо ми,
чи ляжем трупом до одного, як лягали колись нашi славнi козаки запорожцi,
не журiться i не плачте. Ми є дiти землi - нашої землi! Ляже сотня до
грудей її, тисяча на тому мiсцi повстане!.. А Україна жити буде!..
- Славааа! - вигукнули враз козаки.- Слава Українi!..
- Так, так! - якось сумно хитнув головою Матвiй...
Всi почали голосно нараз гомонiти. У хатi утворився веселий пiднесений
настрiй. Враз почулося, нiби гримить.
- Ого! - завважив котрийсь... - Б'ють!
Всi притихли. Дехто зiрвався i побiг надвiр. По хвилi вийшли майже
всi... Зi сторони Крем'янця раз за разом чути гарматнi сальви.
Буув! Був-був-був! Буув-був-був!..
- Десь так на "Трьох Кiнцях", або в "казьонному" лiсi,- завважує
Матвiй.
Дорогою вiд Жолобеччини чвалом промчав якийсь кiнний вiддiл. Що то за
вiддiл? Невiдомо.
- Ее, панове-товариство! - звертається один з козакiв до всiх.- Видно,
що нашiй гостинi кiнець. Ходiм доїдати, бо хто знає, чи не дiстанемо наказ
виступати.
Всi пiшли до хати, але не встигли доїсти полуденку, як прибiг козак i
гукнув:
- Ви-и-марш!..
Всi зiрвались. Василь почав накладати на себе зброю. Матвiй, Настя i
цiла родина зовсiм не чекали такого кiнця цiй гостинi. Козаки квапляться.
Вбираються, сiдлають конi. Володько побiг приготовити Василевого коня. На
серцi у нього щось тисне... Невже Василь поїде? Просто в бiй. Може, виїде
за село i пiд кулi. Пiд горло тиснуться твердi валки. На очi, всупереч
хотiнню, напливає щось мокрого.
Накинув на коня сiдло, пiдтягнув попруги... Василь вже прощається з
родиною. Настя втирає запаскою очi i нiс. Катерина з Василиною в
сльозах... Матвiй нiби борюкається з ким. йому тiсно. Земля пiд ним гаряча
i сковзька.
- Бувайте здоровi! - гукнув Василь i махнув на сiдло. Тут уже й Матвiй
не видержав. З очей його витiкло кiлька сльозин i вiн їх навiть не ховав.
Перший раз у життю не витримав. Видно старiсть. Володько тримає Настю, що
побивається нiби за рiдним сином. Вона хрестить дорогу, говорить якусь
молитву.
В той час викотились тачанки. Козаки скакають на них i гукають:
- Бувайте здоровi, батьку й матко! Не згадуйте лихом!..
- Їдьте здоровi! Та скоро вертайтесь!.. Не забувайте нас.
Бувай здорова, люба Україно,
Заплаче за нами не одна дiвчина!..
Вдарили козаки пiсню. Конi рушили вчвал. Василь зняв шапку, махнув нею
кiлька разiв i пустився навздогiн тачанкам. Родина Матвiя вийшла на
дорогу. Всi плачуть, всi засмученi. Тачанки й верхiвцi вже коло садиби
Ет-тоє! Там, видно, хтось вибiг на вулицю. Це, мабуть, Здоровова дiвчина.
Василь на хвильку зупинив коня, нагнувся, постояв i рушив далi. Ось вiн
ховається. Ось видно ще тiльки голову... Сховався...
Матвiй, родина i всi, хто з ними був, вертаються на подвiр'я.
- Як прилетiв, так i вiдлетiв! - завважує Iван Кушка.
- Ну, що ж... Iншого виходу нема... Є тiльки один - просто до кiнця,-
сказав Матвiй.
Буув-був-був! Бууув! Ш-ш-ш-ш!.. бухкає i шумить казьонним лiсом. Сонце
хилиться на захiд. Кiлька куп велетенських хмар тримається над селом.
З-пiд них виховзують соняшнi променi i стрiмко б'ють у золотий хрест
церкви, що ледь визирає з садiв села.
Смерком долучились до гарматної стрiлянини кулемети. Хто знає, чи не
Василь це строчить... А дорогою йдуть все новi i новi частини. Обоз,
кiннота, пiхота. Йдуть у село i там повертають на Людвищi. До Крем'янця
нема вже дороги.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353