Гух, гух, гух!.. Гвалт, рятуйте! - кричить. А хлопцi аж
качаються, регочуть над рiчкою.
Терешнiвський Прокiп, що має вже сорок рокiв i не має нi вусiв, нi
бороди (його прозвали Скопом), завше, пасучи худобу, колоски на полi
збирає. Цiлий день вiд рана до вечора збирає. Назбирає кiлька торбин, а не
має мiсця куди бiльше збирати, так вiн спiднi штани скидає, зав'язує знизу
колосинням i напхає їх колоссям. Кажуть, вже кiлька пудiв пшеницi отак
назбирав. Вiн хоче на Рiздво собi новий курташок купити i в М'ясницi
женитися.
Ну й реготу буває з того Прокопа.
- Чому ти не женишся, Прокопе? - питає його котрийсь iз пацанiв.
- А ти спрос?.. - вiдповiдає Прокiп.- Спрос.- Ну, то всади менi в ...
нос.
- Прокопе!
- Чого?
- Дай-но штани, ми назбираємо тобi колоскiв.
- Поцiлуй мене... Розумний такий!
Хлопцi одного разу штуку з ним утяли. Узяли його штани та обiцяли
назбирати колосся.
Коли Прокiп не бачив, насипали туди кiнського сухого гною i зверху
притрусили колоссям. Прокiп жене додому свою череду, обвiшений торбами з
колоссям, i гордо несе спереду штани з гноєм... Хлопцi цiлу дорогу
присiдали з реготу, але Прокiп не догадується. Так i понiс додому гнiй. Ну
й кляв же вiн опiсля. Але бiльше його не одурять.
Дiйсно, Володьковi таке товариство подобалось. А скiльки оповiдали
казок, страхiв, небилиць. Одного разу лопнула на лузi корова Лебедцева.
Обжерлась конюшини, здуло її й лопнула. Навiть коновал не встиг прибiгти.
А коли прибiгла господиня та побачила, що корова лежить надута i не
ворушиться, впала на неї i залилася гiркими сльозами, як над покiйником. I
чого та жiнка не повиспiвувала:
"Ти наша корiвоонько! Зозуленько ти наша! Ти наша сива; голубонько! I
що ми тепер без тебе робитимемо, i що їстимуть нашi дiтоньки? Та я ж тебе
доглядала! Я ж тебе годувала! Я ж до тебе рано вставала, пiзно ввечiр
дожидала, i вдень i вночi про тебе горювала"!
I чого тiльки не виспiвала стара господиня.
Володьковi i жалко, i разом аж смiшно.
Здурiла стара, думає вiн. I чого б його отак за худобиною упадати? Про
це вiн знову розговорився з батьком, а той йому сказав:
- Пам'ятай, що корова для родини все одно, що й мати. Без корови нi
молока на стiл, нi гною на поле. А не даси гною, не будеш мати й урожаю.
"Може, воно й правда",- думає малий. Але його це глибоко не проймає.
По двох днях не стало корови. Собаки подбали про те, щоб вона не
занечищувала собою цього свiту. I лише кiлька кiсток та череп з рогами
свiдчили, що тут вiдбулась недавно сцена з великої трагедiї селянського
життя.
Одного дня Василь одягнув семряжину, перевiсив через плече бiленьку,
щойно пошиту, торбину на книжки, вложив у неї грифльову табличку та шмат
гарячого нацибуленого i насоленого пiдпалка та почимчикував до школи.
Володько сам погнав корови.
I вiд цього почалось його невiдрадне життя. Сумно йому стало. Пасти
прийшлось одиноко. Майже всi пастухи, що ранiш тут випасали свої корiвки
та плели кошики, пiшли тепер збагачувати себе знанням. Залишився лише
Прокiп, але цей легковажив малим Володьком. Та й Володьковi нiяка з нього
втiха. Краще вже бути самому.
Луг широкий. Очерети, лози, розлоги. Розходу для корiв досить. Прикро,
що робити нiчого,
А до того ще й погода погiршала. Почалась осiння сльота, холоднеча.
Володько клав багаття, пiк картоплю, робив дим... Величезним тяжким
валуном котився вiн понад сiножатями. Опiсля спiвав пiснi, якi знав. Коли
не ставало пiсень, сам складав їх собi, оповiдав собi казки. Але найдовше
просиджував над рiчкою, думав про риби, вужi, раки. Про тi теплi країни,
що про них оповiдав колись батько. Думав, як би вiн туди поїхав i що б там
робив. Пробував нарештi плести кошики, але з того нiчого путнього не
вийшло.
Одного разу вiднайшли Володьковi корови костi здохлої корови й почали
всi три щиро оплакувати її трагiчну загибель.
Куцохвоста Манька та Ряба тягнули якимсь чи то басом, чи то альтом, а
молода ялiвочка красулька сумлiнно помагала їм довгим i надривним
тенорком. Вийшов страшний концерт. Володько перелякався i не знав, що
робити. Чи бiгти розганяти, чи перечекати, аж наревуться до обриди i
перестануть. Рiшився пiдождати. Так i зробив.
А ввечерi питав батька:
- Чого тi корови, тату, ревуть над костями?..
Батько пояснив, що худобина, як i людина, оплакує смерть, бо смерть це
кiнець всьому на цьому свiтi. Смертi боїться все живе, бо лише вона одна є
найбiльше i найболючiше горе, яке тiльки послав Бог усьому, що живе.
Володьковi таке ще не приходило до голови. Вiн ще не думав про смерть,
навiть i худоб'ячу. Тепер вiн хотiв знати, чи i худоба може думати, чи
може розмовляти. Вiн бачив не раз: корови наїдяться, то сходяться разом,
починають обнюхувати одна одну i лизати. Видається, нiби вони розмовляють
про щось. Коли б Володько був трохи бiльший, вiн би й собi пiдiйшов би до
них, але вiн малий, а Ряба має поряднi роги i зовсiм неввiчливо поводиться
зо своїм пастухом. Раз навiть пробувала поносити його на рогах. За те
дiстала вiд Василя таку парню, що на таке бiльше поки що не важилась.
Одначе радо не пiдпускала вона до себе Володька. Краще вже i не дуже бути
у неї на очах. Ще коли Василь приходив ранiше зо школи, то, пообiдавши,
виходив до Володька, щоб його змiнити. Тодi Володько не йшов додому, а
йшов до млина. Там нiколи скучно не було. Але коли псувалась погода, падав
дощ, шугав терпкий вiтер i Василь залишався ночувати на селi у дядька,
тодi Володько мусiв цiлий Божий день чапiти та нудитись на лузi.
Володько сидить проти сонця над проваллям.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353