Прийшли всi гаразд, але одинокий старший зi шлаковатою головою дядько
Польок втяв штуку. Чорт знає, де вiн того пильника на свою голову дурну
вискiпав. Принiс у малiй кишенцi блюзи один револьверовий невистрiлений
набiй, зсунув на потилицю заяложену, подiбну на стару капицю, шапку,
присiв i давай пилувата.
- Що робите, дядьку Польон?..
- Папiросницю.
- Дивiться, щоб воно вам не приснуло пiд нiс.
- Скорше йому очi виприснуть... I не договорив. Бах! Польон сидiв на
каменi й полетiв навзнак.
- Ой, ой, ой! Рятуйте!
Погналися до нього, хто був поблизу. Лежить старий, шапка вiдкотилася,
з пальцiв на руках сочиться густе червоне. Сорочка на грудях розпанахана.
- Сукин син, старий дурень! - лається хтось.- При котрий за
санiтаром!..
Але санiтар бiг сам. Польон лежить на землi i янчить. Пiдняли його i
шапку й понесли. Пiсля довго всi гуторили i лаялися.
Володько, звичайно, коли приходив звiдкись додому, любив розповiсти
матерi про все, що бачив. Тепер просто не знав, чи й буде оповiдати. Все
тут таке якесь, що в головi не вмiщається, i хочеться тiльки байдуже, нiби
лiнивий дядько, що ледве коли витисне слово, махнути рукою.
Лiг, а сон обертається другою стороною i сниться далi, тiльки в iнших
барвах та тонах. Ранок знов вертає вчорашнє. Зубате коло скреготне
чiпляється часу i повертає його незграбними рухами. Одно сонце таке, як i
завжди. Опаляє собi навкруги товсту землю, що рветься з руїн, щоб
воскреснути та крикнути всiм величезну знану пiсню.
Хочеться скинути одяг, пружно розставити до нього руки, випнути груди,
щоб аж видно було ребра, i кричати:
- Обiймемось! Ти i я! Ми обоє потопчемо смерть. Ось вона пiд моїми
ногами, бо я чую виразно її кiстяк пiд пiдошвами. Над нею, певно,
воскресає трава i квiти вiдкривають променистi очi.
Другого вечора Василь оповiдав дивнi речi. Шкода, що Володько того не
бачив. Михалкiв Карпо провалився у глибоку яму, де сидiли мертвi
австрiяки. Карпо з переляку онiмiв, а поки розкопали та витягнули його,
був непритомний.
Третього дня ще одна пригода. Купа людей зi села Жолоби напоролася на
"фугас". Як чмихнуло - п'ять молодих хлопцiв вилетiло пiд хмари, а назад
вернулися куснями.
Поле, рiчка, мiсця, де купчилися колись села, вкрилися вiспою i ходили
там люди розгублено, обережно, торкалися небезпечної землi, щоб знов
оговкати лiк на рани її.
Коли вертались хлопцi до свого села, видавались старими. Кiлькаденний
побут на мiсцi смертi поклав на них знак, який вже не зiйде з них. I
Володько також дiстав той знак, можливо, сильнiший вiд iнших, бо торкнувся
вiн його душi, коли ще та шукала лиш форми. Ооо, не дивуйтеся виразовi
його очей, в яких радiсть подiбна на смуток, а смуток зовсiм вiдiйшов за
"лаштунки". З нього буде також людина, але не сподiвайтеся бачити в нiй
себе, ваших батькiв - розгорнiть минуле далi, де в тiнях стоять вашi
пращури, i в них хiба шукайте Володька. I ще можете дати волю уявi -
будучнiсть розсiкти простими лiнiями i на її шахiвницi в шаленiй грi
пристрастей узрiти молодого партнера. Це може бути Володько - тихий
хлопчик, що вирiс у затушкованiй Лебедщинi з вербами, з рiчкою, з
чорногузами пiд соняшнi спiви птахiв... i попругою батька.
Хто знає, чи жиє Юхим. Так. Вiн ще жиє, але вiн сам не пiзнав би тепер
Володька, який пройшов щойно вступ до першої капiталi.
Стало легше й простiрнiше. Таки вперлися й вiйну пхнули назад. Пiшли
собi обози, зникли розхижiлi фуражири, гарматнi стогони втихли також, лиш
час вiд часу "тилякi-земцi" розлогими гарбами турбували шляхи.
Матвiй за зиму i весну стоску "бамажок" склав. Мiж рублiвками з'явились
i "четвертнi", i "катеринки" навiть. Складав їх уважно, щоб не заломити
кiнцiв i не раз в переливах їх барв уявлявся новий шмат поля - бо ж хiба
рости це грiх? Ой, нi! Мабуть, так писано там, звiдки походять всi
скрижалi заповiтiв.
I так господарство його лишилось обскубане, залишене. Одна корiвка з
ялiвкою. Пара конят. А де ж решта? Вiдомо. Ненажера-вiйна лишила чiткий
слiд, але сила землi i мужика все направить. Всi рани, всi руїни залиже,
знесе, зведе, поставить хоч що...
Жнива вичавлювали з Матвiя останнiй пiт. Пiсля контузiї ще гiрше
бастувала спина i найкращими ранками, коли сонце нестримно перло у
височiнь, кожний її суглобчик болiв окремо вишуканим болем.
Але старий встав. А як же. Брав грабки i йшов класти пшеницю. Настя
пiдтакувала, закачувала рукави... Її руки висохлi, мов копистки, барви
тютюну. Але як жваво звиваються вони з тяжечими граблями - "отi западющi
тарани, i для кого вiн таке витесав".
Василь також косою шмагав, покоси рiвняв, мов дядько з бозна-яким
досвiдом. Катерина, хоч до пiзнього вечора вистоювала з милим пiд вербою,
але ранок є для всiх ранок i праця безжалiсна, мов суд. Земля тодi тягне
гаками, тяжечi вiї спадають на очi, ноги iнодi млiють i пiдгинаються...
Ну, але молодiсть є безоглядний пан, i рабство його i в болях має
насолоду.
А Володько все одно: товар гнати. Ранки, вечори, погода чи сльота - все
одно. Поля скинули одяги, зашуржiли пiд плугом стернi, зiйшов опар. Корови
гуляють, бо розходу, як оком глянеш.
Знов закипiли бої з угорщанами. Лiсами, запустами, ярами ходили армiї,
обтяженi тяжкою зброєю. Напади, проти-напади. Вогнi тут i там жеруть
шелестливе листя, а диму повно - колотиться дикими начосами долиною.
В цi часи Володько затвердiв, обвiтрився, помудрiшав. Голова його не
займалася "дурницями", як це було колись, коли хворiв, коли було стiльки
вiльного часу в лежнi, в болях i стражданнi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353