Вiн навiть по-варварськи дав вогневi пожерти книги, якi вже рахував
своїми i якi, iншим разом, не випустив би зi своїх цупких пальцiв так
довго, поки не висмоктав би з них весь, до останньої каплi, сiк i трунок.
Це вiн зробив "для них"...
Так. Це тiльки для батька, єдиного батька, якого нiхто бiльше не має i
який є так чудесний та дужий, як сама вiйна.
До полудня другого дня все було по-звичайному. Шляхом iшли обози,
роз'їжджались козаки. Табор стояв на мiсцi. В полудень у таборi засурмила
сурма i счинився надзвичайний рух. Зi всiх подвiр'їв бiгли москалi. Крик,
лайки, гиржання коней. За пiвгодини табор рушив i розтягнувся довжелезною
валкою по шляху.
За башковецьким лiсом розiгралась канонада. Гармата ревла безупинно.
"Аж вiкна бряжчать",- казали, хоча Володько ще не чув, щоб вiкна бряжчали.
Матвiй уже сам не знає, що далi... Дума зiрвалась. Нiколи у своєму
життi не плакав вiн, нiколи не вирвалася з його уст якась скарга. Але горе
його було видиме i велике.
Уже навiть сусiди "рушають". Що робити? Всi зiйшлися на нараду, але на
Матвiя зненацька находить впертiсть.
- Не поїду!..- заявив.
-Як то? Тож козаки он нагайками гонять... Он, кажуть, з тамтого боку
село пiдпалюють...
- Хай! Хай гонять; хай пiдпалюють, а я не поїду. Це вирвалось у нього з
вiдчаєм i не так певно, як цього хотiв.
- Люди!? Куди поїдемо? Що ви собi думаєте? Чи там ви хату знайдете, чи
хлiб? Ось вечорiє... Куди на нiч? Ну... Знаєте що? У нас худоба... Кажете,
за одну нiч у нас можуть бути мадяри. Так худобу для безпеки вишлiм
наперед, а завтрiшнiй ранок нам покаже, що маємо робити. Хай переженуть
худобу через Шумську греблю i там чекають на нас... Добре?
- Катерино! - звернувся вiн до дочки.- Ти он з Володьком поженеш
худобу! Збирайся, Володьку!
Вiн давав розпорядки, але сам не рухався. Стояв мов мур, мов викут
кам'яний. Вiн ще не вiрить, що вiйна прийде сюди. Його твердiсть i
витривалiсть перед стихiєю передавалися на всiх присутнiх, i тi згодилися
"почекати до завтра".
Сам Матвiй, нiби вмираючий, що хапається за кожний мент життя, вiдпихав
як мiг страшну розв'язку трагедiї.
Але тим часом зi села надїжджали пiдводи тих, що вже рушили...
Доїжджали до останньої Матвiєвої хати i в непевностi зупинялися.
Здавалось, не рiшалися переступити кордон села.
На Матвiєвому подвiр'ї повно народу. Як на тоте, гарматна тарабанщина
ще збiльшилась i чути навiть скорострiльний огонь. Пiд тi клекоти говорив
надривним глухим голосом Матвiй. Чоловiки, жiнки повитягали шиї -
слухають.
- Люди! - казав вiн, опертий на довге грубе цiпилно, стоячи на порозi
клунi.- Люди! Мої дорогiї люди! Ви ж бачите, що робиться!..- i тут повiв
навколо довгою, в широкiм рукавi сукняного куцана, рукою, нiби намагався
вiдкрити всiм усе те, що вони бачать i не розумiють.- Чого ви спiшите? Чи
думаєте, що так втечете вiд смертi? То ж все одно, не тепер, то пiсля десь
там коло Рiздва, на дорозi, серед чужих, у снiгу умрем усi... А кинемо
свої садиби... Ви ж знаєте: не вiйна страшна, а люди... Коли вийдемо з
наших хат, на їх мiсцях стануть руїни, навiть, коли фронт сюди не дiйде.
Жийте тут далi! Не кидайте цих мiсць! Чуєте? Не кидайте тепер... Не
кидайте, навiть коли б вас гнали нагаями. Зубами гризiть, а боронiться, бо
то вашi кубла, здобутi працею, потом, кривавою нелюдською працею. Це не
грошi, не золото. Це ваша земля, яка ссала впродовж вiкiв вашу i ваших
дiдiв-прадiдiв кров. Дiти вашi ростуть i вони мають замiнити вас на цих
мiсцях... А вiйна, а ворог? Ворог i хоче, щоб ми всi втекли звiдсiль, бо
тодi прийдуть його люди i засядуть на сiдалах наших батькiв. Знайте, що
без опору, без волi нашої, без нашого твердого слова спротиву нiчого не
буде... Все зникне! Нас випхнуть на шлях i, мов ту черву, затопчуть у
багно... Ви ж гляньте! Вернiться! Прошу вас! Худобу хай женуть, а ви
вернiться! Завтра... Чуєте? Вже завтра хай поїдемо!
Сам Матвiй здивувався, де взялися в нього ця впертiсть i цi слова. Це
не розум, не розвага. Це його Бог, що з його iстоти в час Страшного Суду
говорив словами правди i мудростi. Вiн випростався й очi його засвiтилися,
нiби в людини, що випила чогось п'янючого...
Пiд гарматнi рокоти люди почали вiд нього, нiби ватага якого, вимагати:
- Їдемо! У нас дiти!.. Не кажiть так, дядьку Матвiю!
Вiн зiрвався з мiсця i, опираючись на цiпилно, широкими кроками вийшов
на дорогу.
Там валка возiв з будами. Коло них дiти, худоба. З заходу насуває якась
не то хмара, не то дим. Б'є гармата. Вiтер рвучко стриже по лицях, патрає
кiнськi гриви.
Це впливає на Матвiя, як трунок. Вiн тратить зовсiм розум. На його
головi нема нiякого покриття i вiтер свобiдно перебирає i шарпає рiдкi
довгi пасмвська сивавого волосся.
На нього найшла якась певнiсть пророка i вояка разом. Впасти, але
непереможеним i незломленим. А поки в грудях б'ється серце i в жилах тече
кров - свята боротьба, мов вiчний огонь життя, нiколи, висоли не смiє
згаснути... Жити - значить боронитися. А вмерти - значить не бути бiльше.
Мертвi не мають сорому!
Матвiй знав це усiм: розумом, нервами, цiлою iстотою i тим усiм, що
гнало його через великi життєвi перешкоди.
Стоячи перед валкою возiв, обернений грiзним, з блискучими очима,
обличчям до суворого заходу, вiн нагадував втiлення сили i мужньої краси.
Вiн, здавалось, виступпроти самої царицi життя i смертi - вiйни.
I в той саме мент iз-за башковецького лiсу виринає велетенська хмара.
Краї її горять, озаренi якимсь огнем.
- Дим, дим! - крикнув хтось,- Башкiвцi горять! Дядьку Матвiю! Їдемо!
Хочете їдьте, хочете не їдьте! Ми їдемо!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353