Два примiрники. Ронi и
собi. Хотiв ще Лазяковi, але вiн вже має. Вiн менi гратулював. Решта людей
в книгарнi, у "Просвiтi", хоч знали, що я молодий автор, не звернули на це
уваги. Я на них також не звернув уваги. Зате цiла моя увага скупчена на
Лазюковi, Це людина. Решта... Ет, все одно...
Мусив сказати батьковi за тридцять злотих i новий протокол. Мовчав, але
це для мене було ще гiрше, нiж коли б вiн говорив. Новелу показав також,
але... Що може пiсля того вона значити?
Ага! Бачив Ганку. Вона знов у тiтки на мiщанах. Я показав їй свою
новелу. Розiбрала моє iм'я i прiзвище й не вiрила, що то я написав. Зараз
бiжу до Наталки. Мушу їй також показати. Цiкаво, що скаже...".
"I5 травня. Знов подiя. Помер о. Клавдiй. З цього приводу батько
перервав роботу бiля хати. Ми всi були на похоронi. Сонце, зелень, вiнки.
Похорон правили кiлька священикiв. Я спостерiгав батька. Вiн вже давно не
був такий особливий. Вiн любив о. Клавдiя. Занотовую кiлька своїх
похоронних думок.
Признаюся, iнодi я переставав вiрити в безсмертя душi й позагробове
життя. Але перед обличчям небуття не хотiлося допустити, що розумне,
досконале єство Людина вмирає й на цьому кiнець. Це було б мало. Бог не
мусив би тодi стiльки вкладати в людину.
Увiйти в землю й в землю обернутись. Можливо, що раєм є не небо, а
земля. В її надрах перероджуються не тiльки нашi тiла, а й нашi душi. Тож
земля вирощує овочi, що кормлять тiло. Тож земля родить у нас найкращi
думки... I нарештi, вона забирає нас до себе, коли ми нiкому не потрiбнi.
Вона турботливо огортає нас своїми суворими обiймами й поволi оберне нас у
свою подобу. Ми перестаємо бути трупом, стратимо свiй вигляд i запах,
обернемось у щось живе - у квiтку, у стеблину трави, у колосок жита, у
яблуко на деревi. Воiстину все чудово створено. Воїстину Великий Бог!
Воїстину є душа, безсмертна й розумна...
З похорону вертався з паном Глiбом. Оповiв менi, що шкiльний
iнспекторат заслав йому додатково декларацiї за державну мову. Але ж минув
термiн, сказав я. Нiчого, вiдповiв пан Глiб. Я вже вислав декларацiї
назад. З пiдписами? Так. А "вуйт", а ствердження? Нiчого того не треба.
Навiть не треба мати шкiльних дiтей. Тiльки двадцять декларацiй...
А я все ще пiд враженням своєї новели. Пан Глiб читав, але не
захопився. Я розумiю...".
"23. V. Субота. У Василя на Ронiвському були "зводини". Зводили хату.
Мiй батько дуже радiв. Вiн уперше за останнi роки випив кiлька чарок
горiлки. "Хай буде, що буде... Знаю, що одлежу, але раз так..." - i випив.
Дядько Єлисей спiвав. Вiн запитав малого хлопця, що придивлявся на
зводинах: "А знаєш, хто була княжна Тмутараканська?" Хлопчина здивовано
подивився... Потiм йому зробилось нiяково. "Не бiйсь, не бiйсь... Рости
здоров! Можливо, i ти ще будеш генералом..." Дивак той дядько... Я його
люблю.
Зi зводин пiшов просто до Наталки... Вона згадувала за Iлька. Казала,
що довго його не було, а то зненацька з'явився, побув дома, говорив з
батьком, переспав у клунi й знов кудись подався...".
"29 травня (тiльки уривки). Вчора було Вшестя. Я запрiг конi й ми
їздили до Жолобок на празник. Я, Сергiй, Антiн, Кiндрат, Демид i Роман.
Спiвали...
Вечором тренiнг... Готуємось до першого матчу..."
"ЗО. V. (також уривки). ...Учора не встиг записати... Знову нещастя.
Кооператив обкрадено вдруге... На вулицi вiйськова й сiльська варта...
Саме вартував Сергiй i Никон. Сергiя чомусь арештовано.
(Трохи пiзнiше). Цього самого дня пiд вечiр ми тренували на грищi...
Прийшов Никон... Вiн був на полiцiї й бачив Сергiя. Той казав, щоб я
стерiгся. Мене хочуть арештувати... А в полудень я був у читальнi...
Прийшов Роман. Знаєте, каже,, що говорив козак? Коли хочуть знати, хто
обiкрав кооператив, хай поглянуть на руки Володька...".
"ЗI. V. (уривки). Раненько я вже був на селi. Заходив до Сергiя... Його
ще не випустили. Головне, щоб не довiдались мої батьки, бо як могтиму їм
це пояснити? Минулу нiч а не мiг спати... У селi зустрiв Наталку. Сказав
їй все. Вона дивилась на мене перелякано. Не бiйся, казав їй. Хто
повiрить, що я можу бути злодiєм? Козак, вуйт i полiцiя. Вона засмiялася
крiзь сльози.
(Пiзнiше). Вернувся Сергiй. "Ну, як? Як?" - засипаю його питаннями. Вiн
невинно смiється. Вже, каже, всi з'їхали з глузду; весь час питали за
тебе. При цьому вiн оповiв також про ту крадiж. Дверi кооперативу були
замкненi маленькою колодочкою... Злодiй легко вiдкрутив її залiзною
палицею. Сергiй, що був на вартi, почув його, бiг за ним i навiть схопив
його за полу. Але вiн вдарив Сергiя палицею по руцi i вирвався... Трохи
далi злодiй заплутався в загородi колючого дроту в Семеновому саду. Тепер
я розумiю, чому козак радив оглянути мої руки. Але цiкаво, звiдки вiн знав
про той колючий дрiт?".
Тут Володькiв щоденник на деякий час уривається. Вiн не мав для цього
бiльше нагоди. Весь час був то на селi, то на грищi, то у Сергiя, то у
Наталки, то у читальнi. Нiколи ще не проявляв такої рухливостi. Прибiгав
до читальнi... Подивився, посидiв, перегорнув швидко часопис, зривався i
бiг далi. У Наталки сiдав i мовчав.
- Чого мовчиш? - питала вона.
- Хiба не можна? - вiдповiв.
- Але ж не так... Не так... Ти... - вона не знала, як це висловити.
- Не бiйся, дiвчино. Не збожеволiю,- I мовчав далi. Ч до часу сердито
спльовував. Наталка присiдала до нього.
- Не можна ж так, Володьку,- казала вона i рукою розгортала, то
згортала його волосся. Вiн поволi звертав на неї погляд i вперто дивився
до її очей. Вона не ухилялася, а навпаки... її погляд все глибше i глибше
вникав до йог очей... Вiн протягав руку, обiймав її, а потiм казав:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353