До того Василь має ще пiсенника i байкаря. Гарнi там пiснi - i сумнi, i
веселi, i жартiвливi, i байки даже гарнi, стiльки з них смiху, i про
цигана, що залiз у чужий город i просив господаря, щоб викинув його лише
за плiт, i про одного дядька, що шукав дьогтю в мiстi, i багато iнших.
Володько i нестямився, коли сонце стало над заходом.
- Смали додому, поки заповзеш - смеркне,- каже Василь.- Ти тепер
смiливо з черепахами в перегони ставати можеш.
I Володько поплужився. Пастухи ще залишилися. Долиною в'ється дорожина
на двi глибокi, виїждженi колесами, колiї, середнiй пруг порослий
шпоришем, Петровим батогом, горiшиною. Справа й злiва смужка лугу, на
ньому густо ромашок. Трохи вище в пшеницi цвiтуть червонi маки, синi
волошки. Над головою зо всiх бокiв видзвонюють жайворонки.
Володько не квапиться, має час. Його нагнав дядько, що веде пару конят.
Конята маленькi, а дядько довгоногий, їде верхи, а постоли його по землi
волочаться.
- Гей, малий! Що це ти так повзеш? - гукає дядько. Володько
зупиняється, не вiдповiдає нiчого, проводить дядька поглядом i йде далi.
На половинi мандрiвки, де схрещуються дороги, стоїть великий копець, що
вiдмежовує дерманськi поля вiд лебедських, i Володько присiв на ньому.
Сонце над заходом, вiд млина доноситься кляпiт, здалека чути пiсню, що
Василь уже жене свої корови i спiває:
Повiй, вiтре, на Вкраїну,
Де покинув я дiвчину...
А слова "де покинув карi очi" вiн особливо високо витягав. Хутко вiн
надiйшов i зрiвнявся з Володьком.
- Ти ще не дома? - питає вiн i йде далi.- Ходи, на корову посаджу!
- Iди, iди собi,- каже Володько.
Гей, чук-чумайдра,
Чумачина молода!
Заспiвав Василь весело i пiшов далi. Корови лише поскрипують ратицями.
Володько лишається на мiсцi, маєстатна краса вечора полонить його,
очеретяний мур стависька - таємничий i грiзний, стоїть насупротив, кiлька
чайок лiтає над ним, нiби вони сховзають по повiтрi, десь квакають дикi
качки, що згодом вириваються з очерету i спiшать, нiби їх хто жене, в
далечiнь.
Батько, мати, Василь i Хведот сидiли вже бiля вечерi, коли Володько
приволiкся.
- О! Нарештi! Повзе наш рак,- каже мати.- Ходи-но, ходи, небораче!
Ждемо тебе!
Вечеряють надворi, мати насипає крупник до мисок, над головами
звиваються i дзеленчать комарi. Батько оповiдає, що тут ще у нас не так
багато комарiв, а от у тiй Смоленщинi... Говорять про се i про те, а потiм
iдуть хто куди, батько ще огляне худобу - i спати.
I спить вiн тепер надворi, пiд повiткою, а часом i просто пiд голим
небом на соломi. Так йому подобається, легко, як вiн каже, дихається, щоб
було тепло, прикривається кожухом. На нього падає роса, вiтер кошлає його
волосся, дзеленчать комарi i з лугу доноситься безперервний крекiт жаб.
У невдовзi починається косовиця; на лугу одного соняшного ранку, нiби
на замовлення, з'являється багато чоловiкiв, i вiд рiчки до поля, впоперек
лугу лягають валки покосiв. Косарi з'являються разом зi сонцем, вони
переважно босi, колошнi їх штанiв по колiна закачанi, одягнутi у самi
сорочки, на головi або бриль солом'яний, або якийсь старий, пiм'ятий
кашкет. На поясi у кожного спереду висить кушка з бруском, а ззаду
застромлена за пояс дерев'яна мантачка.
Iдуть косарi легко, вiльно, ритмiчно, коса, здається, сама сховзає по
землi, великi покоси соковитої трави лягають набiк, а ззаду залишається
двi колiї нiг. I коли доходять до кiнця, витирають травою коси, спочатку
гострять їх мокрими брусками, а потiм мантачать мантачками. Приємний
брязкiт i шелест кiс розноситься лугом.
Матвiй починає також косити, але вiн не має лугу, а має лише конюшину,
що отам за лiсом насiяв минулого року. I поросла вона йому на доброму
полi, як лiс. Йому радили посипати поле ще й фосфором, i для проби вiн
висiяв тим погноєм своє iм'я, i тепер здалека видно було на конюшинi слово
МАТВIЙ, пiсля чого вiн любив казати сусiдам:
- Вiрте менi, що оте "удобренiє" добра штука. Треба назарiк спробувати,
чехи то вживають, i диви як у них родить...
Але i без того Матвiй накосив порядно конюшини, i любив вiн цю рослину,
вийде не раз, щоб отак лише пройтися й полюбуватися, а вона, мов килим
дорогий, розкладається, i тiльки джмелi гудуть...
Разом з косовицею неодмiнно починаються i сльоти, небо затягається у
брудну бавовняну отороку, без перерви сiє дрiбний дощ, на лугу мокнуть
покоси, або вже копицi. Такий час не подобається господарям, не
подобається вiн i Матвiєвi з Настею. У полi мокне конюшина, город заростає
бур'яном, усе скрiзь мокре, збiжжя похилилося в один бiк, плаксиво лiтає i
кряче ворiння.
У Матвiєвiй родинi ледве-ледве хватає хлiба, вживають його дуже ощадне,
їдять здебiльша картоплю, молоко, зеленину з городу, Настя умiє дуже
смачний зi щав'ю борщ варити.
I ще одна важлива подiя в родинi. Настя завагiтнiла. Матвiй став куди
лагiднiшим. Щоб трохи Настi помогти - полоти, окопувати, вибирати коноплi
плоскуннi, Матвiй пiшов i замовив дiвчат. Прийшли обидвi Катерини. На
хуторi стало гамiрно. Дощi скiнчились i знов погода ясна. Дiвчата то бiля
конюшини, то на городi, то бiля проса. Говорять, спiвають, жартують.
Оповiдає одна однiй про своїх хлопцiв, але клопiтська Катерина анi здалека
не може похвалитися таким, що залузька. Вона сама, на хуторi, та й вродою
їй далеко до залузької. У тiєї там i Павло якийсь там, що не дає проходу,
приносить їй якiсь там дуже гарнi цукорки, i має вiн дуже гарнi, русявi
кучерi... I залузька Катерина розповiдає й розповiдає, а клопiтська лиш
слухає i беруть її заздрощi.
А вечором дiвчата сидять на колодi i спiвають на два голоси, хоча їх
тут нiхто, крiм своїх, не чує.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353