- А заживiть, тiточко! А попробуйте! Свату! А ви чого ложку вiдложили?
Ану, ще трошечки!
- Їж, брате! їж! - ревiв через куму Кiндрат.- Всякоє даянiє благо i
всяк дар совершен звише! А через те їж. А де чарка? Е-е, щось воно...
"Гей, хто п'є, тому наливайте!
Хто не п'є, тому не давайте!"
- заспiвав Кiндрат. Йому допомiг Володько. За плечима вирувало, як у
кiтлi, сват все обсилав. На дворi спiвали хлопцi, у хатi молодицi. Скоро
мають вiдводити молоду до комори й переодягати. Кiндрат почав закидати їй
натяки.
- Ей, ей! Не садиться нашiй молодiй! Комора тягне. А ти, Сидiр, чого
надувся? Злякався? Не бiйся. Попроси мене, все обтяпаю!
Володько випив ще кiлька чарок. У головi стуманiло. Стiл починає
пiднiматись, стеля також. Кiндрат по часi вилiз i десь зник. Володько
зiстався з його кумою. Вона була зовсiм привiтлива, ближче пiдсунулась,
говорила, пiдспiвувала, пiдливала горiлки. Ось рука її пiд столом
доторкнулася до Володькової руки, але вiн одразу свою вийняв i, нiби
нiчого не помiчаючи, почав спiвати веселої. Кума плеще в долонi й
виспiвує:
"Сидоруньо грушки тряс,
Маланя збирала,
А Маланя не йшла замiж,
Сидора чекала..."
- Гоп, г-о-о-о весiлля! - кричав щосили за плечима сват. Володько не
мiг бiльше видержати за столом. Йому все пiдливали горiлки й силували
пити. У головi й так шумiло, хотiв вирватись i тiкати.
Коли заграли музики, викрикнув:
- Ех, в танець! Пiдем, Ганко!
- Почекайте! - кинула вона йому через стiл, хоч це не належалось. -
Пiсля!
Вона мусила досидiти, поки молоду не поведуть до комори. Володько
залишив куму, вилiз i мало не через голови потягнувся до сiней. За ним
потягнулась i Малаїха. Ось вiн вже на дворi. На току грають. Взяв Малаїху
й пiшов в танець.
Танцював, мов скажений. Ноги ходили самi, був легкий...
Носив Малаїху навколо себе, що та ледве встигала за ним. Тiльки
спiдниця її розвiвалась.
- Поля! Поля! - гукав Володько.- Гей, поля! Танець все збiльшувався.
Парубки не хотiли вiдстати вiд Володька й гнались, мов вихори. Пiт заливає
їх, дiвчата вже кричать, але хто на це зважає. Весiлля! Поля! Гуляй душа
без кунтуша!
I коли скiнчився танець, Володько почув спрагу.
- Ей, дiвчата! Котра подасть води! Зацiлую! Не встиг оглянутися, як вже
котрась подавала йому кварту з водою. Протягнув руку, хотiв взяти воду,
але зиркнув на дiвчину. Стояла перед ним весела, рожевощока, з великими
карими очима. Був п'яний, хитався на ногах, мов очерет вiд вiтру, широко
вiдчиняв очi, щоб краще бачити. Взяв у руку кварту, але не пив. Дивився
просто їй у вiчi.
- Ну й карi! - сказав вiн.- Вас тiльки цiлувати!
- Не кажiть! - вiдповiла дiвчина вiдважно й певно.- Ще перехвалите.
- Йдiть собi! Зникнiть з очей поки не пiзно! Вiдiйдiть далi! Тут стоїть
сам грiх! - поволi говорив Володько i розводив руками, нiби хотiв
розгорнути з-перед себе людей.- Гей, поля! - викрикнув вiн, але заточився.
Його пiдхопив Сергiй.
- Хлопцi! Дорогу!
Володько не перечив. Сергiй вiв його пiд руки, а той йшов слухняно,
похитуючись, i говорив:
- Сергiю! Чорте мiй! Брате рiдний! Кажи, хто та дiвчина! Невже
тилявчанка!
- Хiба не бачив її? Не хились! Випив наперсток, а п'яний на вiдро.
Наталка то. Я ж тобi про неї казав.
- Наталка? Ага! Стiй, брате! Наталка? Любив колись Наталку. Ах, Сергiю.
Здається, сто лiт живу на землi. Поїдем десь iнде. Так, кажеш, Наталка.
Так, так! Це вона! Грiм мене на цьому мiсцi трiсне! Наталка!
- Мовчи,шипить над ним Сергiй.- Он її брат Iлько. Вiн над нею сторожує.
Має нареченого з Людвищ.
- З Людвищ? Плюю! До Людвищ не пустим такої. Самi потребуєм... Тут
росла, тут жий! Сторож? Не боюсь сторожiв. А Кiндрат де? Ха-ха-ха! От
дивак! Пiдходить до синагоги, кусень цегли у руку i брязь. Шиби
розсипались...
Володько вже не мiг стояти. Його занесли до сусiда й положили на лавi.
Лежав блiдий, знесилений, витягнутий, мов мрець. Час вiд часу намагався
встати. Коло нього сидiв Сергiй, приходив дивитись Кiндрат.
- Ну! Буде нас пам'ятати. Вгостили! - хвалився задоволено.
Пiсля прийшов Никон. Володько все лежав, голова болiла, думки мiшалися.
- А на вiче? Пiдем! Пiдем, братва! - говорив. Язик йому заплiтався. -
Кароока! Йди з дороги... Взяв цеглу... Прийшла й Ганка, глянула на нього:
- Боженьку! Сергiю! Що ви з нього зробили? Нащо ви його так впоїли?
Пiдiйшла зовсiм близько до Володька, взяла його руку. Пiсля стала коло
лавицi навколiшки.
- Бiдний, бiдний Володько! - шептала вона й дивилась на його блiде
обличчя. Кiлька смужок волосся спадало йому на чоло, а очi були
заплющенi... - Дурнi хлопцi! Так напоїти!
- Нiчого! - казав Сергiй.- Проспиться й пройде. Треба було охрестити у
вiру християнську. Побудь тут з ним, а я пiсля прийду.
Сергiй вийшов, i в хатi зiсталась сама Ганка з Володьком. Бiльше не
було нiкого. Всi на весiллi. Троє дiтей спало на запiчку. Володько чув, що
коло нього Ганка, чув, що казала вона, але не мiг пiднятися. Йому було
навiть приємно. Вона стояла схилена над ним, поводила легенько долонею по
чолi, торкалась пальцями уст, брiв, заплющених очей. Шептала над ним якiсь
слова. Володько починав забуватись. В його уявi ще мигали якiсь шматочки
дерев, листя, очей... У вухах дзвенiли дзвоники. Чув, що лавиця пiд ним
угинається й опускається вниз. Починав поволi кудись западати, летiти в
темноту, у прiрву. Часом здригався, хотiв зiрватися, але не мав сили й все
летiв у безмежну темноту.
IV _
Рано Володько прокинувся й довго не мiг отямитись. Чужа хата, чужi
люди, взутий, вдягнений. Одяг зiм'ятий, чоботи в болотi. У головi все ще
шумить, очi невиразно дивляться на свiт Божий.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353