- З ким? - питає Олег.
- ... двадцять один, двадцять два, двадцять три... Боже мiй! З Розою, з
Неонiлою Адрiянiвною, з Галею, з Олею, зо мною, з дiвчатами... Тьху!
Чотири, п'ять... Проклята лампа. Так мало свiтла...
- Йду! Танцюю! - крикнув Олег i вибiг.
- Ах! - вирвалось у Женi, i вона вiдiрвала очi вiд грошей.
- Що, Женю? - спохватився Володько.
- Злякалась. Нi, то парик. Фу, яка я дурна! - вона дивилась просто на
Володька. Вiн не мiг видержати її погляду, червонiв, дивився на другий
маленький столик. Там перуки, барви, маски... I раптом Женя збирає всi
полiченi грошi в одну купу й гукає: - Володю! Дивiться! Володьку!
Володько здригнувсь i поглянув на неї. Вона тримала на руцi купу
грошей, але дивилась на нього.
- Нате! - сказала.- Ви сьогоднi принц, багач, красунь! Ви... -
увiрвала, але одразу додала: - чудовий! Я вас люблю, Володю!
Вона це хотiла сказати жартом. Вона говорила таке всiм. Але це
вирвалось у неї по-українському, через те вийшло трiшки iнакше. Це вона
також вiдчула й густо почервонiла. Одна її рука лежала на столi з грiшми,
i Женя помiтила, що вона тремтить, i що Володько бачить це також.
- Ах, це дурне! Нате грошi! Ходiм. Тут нiкого нема! - викрикнула вона
вривно й схвильовано. Володько встиг сказати:
- Панно Женю! Дякую за вашi очi! Я їх буду носити з собою.
Вiн взяв вiд неї грошi й запхав до всiх кишень.
- Пiдем в танець! - сказав швидко.
- Пiдем!
Взяв її руку й потиснув. Вона швидко, нервово вiдповiла. Знiяковiлi
обоє й просто через сцену коло музик вийшли. Музики саме урвали танець.
Володько й Женя лишились у всiх на очах. Хтось гукнув: "Женю!" Другий (це
був Олег) крикнув: "Володьку!" i всi голосно, рясно заплескали. "Козачка!
Козачка!" - загукали. Але Женя, червона, мов жарина, вирвала вiд Володька
свою руку й плигнула мiж публiку. Володько вернувся назад за лаштунки.
Це сталось несподiвано, i через те схвилювало Володька. Пiдiйшов до
столу й присiв на стiлець. Лiва рука лягла на столi. Чув неспокiй,
тремтiння... Боявся, що ось зараз сюди ввiрвуться люди й побачать його
таким. Одночасно було йому приємно й весело. Рiс, горiв i, здавалось,
виповняв собою цiлий простiр.
I дiйсно. За хвилину було тут повно людей. Лiнкерт, Саша, Роман.
З'явилися вже пляшки.
- Пий! - пiдносять Володьковi чарку.
- Нi! Сьогоднi не п'ю! - вiдмовив твердо й рiшуче.
- Дурень! - проговорив Роман i вихилив.
- Браво, браво! Володя не п'є! Принаймнi один знайшовся,- загомонiли
дiвчата, а особливо Галя й Женя.
- Кричiть! - говорив Лiнкерт.- Горiлка шана й радiсть. Хто не курить,
не п'є - не мужчина. А жiнки, що таких люблять - кури й мiзерiя.
- А тi, що п'ють - тваринки, що хрюкають! - докинула котрась. Шум,
гамiр, рух. Галя знайшла собi обрiзок дошки й присiла. У неї на руках
примостилась Женя. Оля принесла торти. Самi пекли, самi принесли й самi
себе гостять. Оля вся сяє, до всiх смiється, меле приємну нiсенiтницю й
сама з себе регоче. Володько хвилинку сидiв тихо.
- А, панове! Забули! Скiльки грошей? - викрикнула Галя.
Володько зрозумiв, про якi грошi гутiрка. Вiн став i, вдаряючи себе по
кишенях, казав:
- Ось! Тут! Повно! Ще не встиг полiчити! Женя швидко затупцяла ногами й
закричала:
-- Галю! Ти iдiотка! Як тобi хочеться говорити про грошi! Рома! Дай
менi чарочку. Скорше!
- От, це так! - сказав Лiнкерт.- Лий! Женя герой! Повно лий!
- Ха-ха-ха! - заходилась реготом Оля, а Галя зiпхнула з колiн Женю.
- П'янице! Геть! - сказала вона й струсила на колiнах сукню.
Роман пiдскочив з чаркою. Женя взяла її, дзвiнко засмiялась i випила
половину. Решту вилила через голову.
- Так п'ють в селi! - весело сказала вона й взяла кусник хлiба.
Увiйшов Сергiй з двома порожнiми пляшками.
- Ну, що? - зiрвався до нього Володько.
- Витягли! - сказав Сергiй... - I ще хочуть.
- Досить! Хай грають. Почастуй краще хористiв.
У залi також рух. Скрiзь набито молоцi, всi гарячi й веселi. По часi
Володько лишає товариство за лаштунками й виходить до зали. Музика
заграла. Володько оглянувся навкруги, побачив Ганку й пiдiйшов до неї.
- Дозвольте вас попросити на танець,- сказав їй. Вона зашарiлась i
вiддалась мовчки в його руки.
Володьковi дуже приємно, що так сталося. Вже давно не зустрiчався з
цiєю дiвчиною, вже давно не бачив її зблизька. А тепер ось танцює з нею,
чує її зовсiм близько коло себе, чує дотики її грудей, чує навiть її
хвилювання, що передається також на нього. Хотiв би з нею заговорити, але
не знаходить вiдповiдних слiв. Вона заговорила сама.
- А ви ще не забули мене? - запитала непевно, з посмiхом... Блиснула на
нього очима й одразу сховала їх.. Володько посмiхнувся також.
- Певно, що нi,- сказав вiн.- Як можна. Вона:
- Ой, йой! Напевне забули. Я кiлька разiв зустрiчала вас. Навiть у мiй
бiк не глянули. Вiн:
- Бо, мабуть, вас не бачив. Вона:
- Бо не хотiли бачити. Вiн:
- Або, може, вас не пiзнав. Будете багатi. Вона:
- Хто не хоче когось пiзнати - не пiзнає. Запанiли. Вiн:
- А, де там запанiв.
Хвилина тишi. Пiсля знову починає вона:
- Цього Великодня на цвинтарi коло церкви з Даркою коло вас пройшла й
кинула на вас паперову квiтку. А ви?.. Вiн:
- Це ви були? Ах, Ганусю! - вирвалось у нього зненацька.- Я вас пiзнав,
але ви дуже швидко тiкали. Перед людьми не вiдважився вас доганяти. Ви
були в голубому. Нi? I з вiнком на головi...
Вона:
- Ее, хто! Хтось...
"Така сама, як i тодi", - подумав Володько.
- А пригадуєте, Ганко, там у школi? - запитав по короткiй перервi.
Вона:
- Ще б нi. Ой-йой, як пригадую... I не раз. Як то на Ронiвському...
Знаєте? Тi пролiски для учительки Машi. Як то ви менi оповiдали.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353