Сюди, з неуявних висот, зливою лилися i впиралися цiлим тягарем
пахучi променi. Рiй раннiх мух, мов струни, бренькав по дилях. Поля
висихали. Брость дерев оберталась на бруньки. У Крем'янцi бовхали
"зiнiтки" i рев лiтакiв нагадував осiннi гармидери молотилок. Але це ж
весна. Так. Особлива, але все-таки вона - та сама, що викликала квiти з
чорнозему i небо барвила наново.
Маршовi роти йшли тепер ночами. Але йшли без кiнця. А скiльки, кажуть,
залiзною дорогою перли їх. О, весна зрушить "їх". Не будуть вони далi
стояти на мiсцi. Кажуть, генерал Брусiлов за дiло взявся. "Тамтi", видно,
пронюхали також. День по день лiтаки пускають, нишпорять, скидають бомби.
Парки все стрiливо пiдвозять.
"Бiловусий фуражир" i безлiч iнших силою видирали в людей те останнє,
що десь лишилось. Видирали солому, навiть гнилу. Сiна нiхто й не питав.
- Ех, кеб Бог дав, щоб ви вибили отого австрiяку трохи туди далi,-
говорить Матвiй.
- Вибйом, атєц, вибйом... Ти толька саломи нє жалей. У Карпатах єщьо нє
такiє дєла бивалi. Камандiр наш, бивала, как наставiт батарею - лiбо лєс
рубi, лiбо гори раскапивай. I рубiлi, i раскапивалi. Да, да... Снасiлi
гори, а снєгу бивала аршiн аль два. За ночь всьо снєсут. А сасни там - что
чудо одно. I кто тєбя такую пасадiл здесь? - ругаються салдати... А
здєсь... Пустякi...
Вже перетомились люди. Загнав проклятий фронт. Весна рвонулася й
розлилася океаном по садах, полях та лiсах. Птаство всiляке хоралами
бризкає, та кому то потрiбне? Хто тепер зверне на це увагу? Все в огнi,
все в русi, все у працi. Матвiй видужав i знов по рiллi тупчеться.
Володько в полi, Василь у полi, Катерина в окопах, мати на городi.
Спали знов у клунi. Солому вигребли до дна й одна потеруха лишилася. На
нiй покотом спали солдати, воюючи поки що з легiонами блiх.
Забирали також худобу. Цiкава iсторiя з Рогатою випала. Її мобiлiзували
останньою, бо бiльше по закону не мали права мобiлiзувати. Лишилася одна
тiльки корова. Рогату потягнули силою. Нi одна тварина так вперто не
змагалася, як вона. Не хотiла виходити з хлiва. Москалi били її нагаями.
Настя залилася слiзьми. Матвiй краще пiшов собi геть, щоб не бачити.
Корову витягнули на шлях i погнали. Вона вперто оглядалася, жалiбно
мукала. Але яке здивування постало в усiх, коли вечором перед дверима
хлiва знайшли Рогату. Прибiгла i так протяжно, нiби людина, заголосила
своїм добрим коров'ячим голосом.
Настя одразу пiзнала її голос i вибiгла. Бiдна тварина. Уся в багнi. На
спинi раз коло разу бруднi пруга вiд нагаїв.
- О, ти, моя мила корiвко! - сказала Настя й обняла корову за шию.
Тварина незграбно тернулась головою об її запаску.
Корову пустили до хлiва, але другого ранку за нею все одно прийшли i
забрали.
Настав травень. На полях вже хвилi гарцюють. Фронт нiби затих. Сонце
горiло по-лiтньому й обiцяло першi майовi сльоти.
Тiєї ночi, як i завжди, Володько спав у клунi. У кутi, коло задньої
стiни приробив собi полик, i це дещо спасало його вiд блiх. Батько спав у
другому кiнцi. Москалiв якраз не було.
Серед ночi Володько прокидається. Через шпари дилiв видно захiд, що
горiв пожежею. Звiдти рвались дрiбно вибухи, нiби хтось бубонiв у якийсь
велетенський бубон. Земля виразно тремтiла. Скорострiльна трiскотня
злилася в один звук з лопотом рушниць.
Володько зiрвався i вибiг надвiр. Над селом пролiтав цепелiн. Шляхом
гналися вершники, а пiсля промчало авто. I цепелiн, i верхи дерев
вiдбивали вiдблиски рефлекторiв. Здавалось, там горить i валиться у
безодню земля.
- Бр-р-р-р! Бр-р-р-р! Бр-р-р! - сiпали серiями гармати. Чути, як
стрiльна довбали поверхню планети.
"I там впакували всiх тих, що цiлий мiсяць гнали",- думав Володько. Але
видовисько, якого ще направду не бачив, i хто знає, чи не навмисне вiн
родився в такий час, щоб бути свiдком заповiдженого Страшного Суду.
А це ж вiн i був. Он змiї рвуться у чорну небесну глибiнь, вигинають
барвнi хвости, плюють iскрами. Он тремтяча корона вогню, що вирвався з
преiсподньої i порскнув сяйвом до самого престолу Божого. Дуднiли гирла
сталевих потвор...
Матвiй також прокинувся, вийшов i зупинився у дверях клунi. Володько
помiтив довгу бiлу постать i пiдiйшов до неї.
- Бачите, тату, що там робиться? - приляканим голосом питає син.
- Бачу, бачу, сину! - на диво спокiйно вiдповiдає довга бiла постать.-
От так виглядає вiйна. Затям, а виростеш, розкажи iншим. Хай все-таки
знають. Про це й варт знати.
I бiльше батько не сказав нiчого. Стояв i мовчки наслухував, як дуднiла
земля. Син мовчав також. До них скоро прилучився ще й Василь.
- Здорово пражить,- сказав вiн.- Кажуть, австрiяки у цементовi ями
позалазили... Але i там їх дiстануть.
А Володько виразно уявляв собi тих австрiякiв, як вони сидять у
цементових ямах, а на них з неба сиплються стрiльна[13]. Раз коло разу
б'є. Тi гнуться, припадають до землi, кривлять тремтячi губи, очi лiзуть
наверх. Ось уже пробили накриття такої ями. Гепає останнє стрiльне,
проривається в яму i - гууух! Пiд саме небо вулканом летить земля, а в нiй
руки, ноги, голови австрiякiв.
Стояли так мовчки довго. Нарештi рушив рукою батько:
- Ну,сказав вiн. - Все одно нiчого ми не зробимо звiдсiль. Це не вiйна,
а правдивий Страшний Суд. Ходiмо.
Пiшли всi три до клунi. Але хiба ж можна в таку нiч спати? Аж над
ранком вдалося дещо прикорхнути, та не надовго. Уже перший день принiс
першi наслiдки бою. З села чути глухий гамiр, який все збiльшується.
По короткому часi за клунею справжнiй Вавилон мов. Через шпари стiни
клунi Володько пiзнає тих самих австрiякiв.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353