До речi, i не є то так далеко вiд решти
сусiдiв, але що йому тi сусiди, от хiба до води трохи далi, бо треба
їздити за нею аж у долину села. Одначе на майбутнє Матвiй i з цим собi
дасть раду. Викопає отам в долинi колодязя i буде вода.
I почав вiн одразу звозити туди дерево, камiнь та цеглу, i почав копати
фундамент вiсiмнадцять аршинiв довгий та вiсiм широкий з намiром наперед
хлiв звести, щоб у першу чергу худобу пiд стрiху взяти, а потiм щось i для
себе злабудати. Матвiй як Матвiй, чоло його не висихає вiд поту, руки його
нагадують гаки якоїсь машини, сорочка на його плечах цiла, як купа багна,-
вiд поту, куряви та глини. Треба лише бачити його при сходi сонця, як вiн
вештається на тiй своїй дiлянцi, як вiн знов садить тi щепи (дещо привiз з
Лебедщини), як вiн копає тi фундаменти, як вiн кремсає той камiнь, як вiн
теше пiдвали, платви, крокви, стовпи, довбає канi, робить чопи, збиває,
ставить, рихтує. I все самий, i завжди невпинно, бо де його тепер вiзьмеш
робiтника та й за вiщо. Одних мулярiв мусiв узяти, бо ж сам такого муру не
зведе за одно лiто. А Василь, а Катерина - як не у полi, то тут же глину
мiсять, тачками камiнь пiдвозять, ями копають.
Скорше, скорше з тiєї "панської хати", скорше з того пекла, з отого
бруду, крику й метушнi. Настя вже навiть не тошнiє, у неї нема бiльше
слiв, їй тут нiчого не подобається - i повiтря смердить, i дощi повсякчас,
i холоднеча неймовiрна, i церква якась маленька, дерев'яна, з одним попом
i дяком, i криниця бозна-де, i що то, людоньки, за криниця - багно не
криниця, до неї не дiйдеш, не доїдеш, а треба по колiна в багнюку залiзти,
доки тiєї води набереш. А що вже клопоту з тими курми, та худобою, та
пашею, та збiжжям - нема навiть слова, щоб виказати.
Найблагiшу частину вибрав собi Володько i був з того цiлком вдоволений.
Вiн пасе свої "три хвостяки" отам на парининi, поки ще її не заорали,-
Рябу, Гнiду i теличку - на росу i пополуднi, а в перервi обiднiй має свiй
вiльний час, якщо його не пiшлють кудись грядки полоти або нести батьковi
на будову воду та полуденок.
Має вiн безлiч свого зайняття. По-перше, знайомство з усiма, як мати
каже, з дiтворою, по-друге, обслiдування цiлого двору, будинкiв, горищ,
льохiв, стаєнь, повiток, старих бричок, паровика, що стоїть серед двору,
молотарки, нарештi городiв, сусiдських гаїв, довколишнiх лiсiв.
Ледве встає сонце, а його вже будять. Нiхто його особливо не миє, нiхто
не чеше, а самому йому також не дуже хочеться тим займатись, особливо
тепер. I чи промимрив той "Отче наш", а чи й нi, i чи лемензнув що там, а
чи й без того, зовсiм заспаний i розчухраний, жене вiн тi свої хвостяки, а
в головi у нього повно всiлякої всячини, хоча там ще сонний морок i хоча
його босi, побитi, поколотi i попухлi ноги штикiльгають. Так. Вiн уже снує
черговi свої плани, як його уникнути в полудень роботи i як би вирватися з
дому та як перемогти отого здоровенного Ет-Тоєвого нiмого Романа, з яким
ось цiлий мiсяць веде завзятющу боротьбу, що робити зi своїми новими
приятелями, двома жидочками, з якими пасе разом, i, нарештi, як добратися
до отого далекого, що на обрiї, темного жолобецького лiсу, що так манить
до себе i що про нього оповiдають дива-дивнi, нiбито вiн ще з тих лiсiв,
коли то iшли козаки на Польщу.
На полi просторо, але не для Володька. Володькiв простiр вiд межi
Никифора Ет-Тоя до межi Iвана Кушки. Там овес i там овес, i туди не смiє
залiзти корова, i туди не смiє. А тут кортить i помрiяти, i поспiвати, i
пострибати, i кудись вiдвинутись, i в озерцi з позакачуваними штанями
польопатись, i багато iншого кортить, та гай-гай! Щастя ще тi жидочки -
Мошко та Iцько, дуже славнi, спокiйнi, несмiливi хлопцi, що дуже пильно
пасуть свою корову, один спереду, другий ззаду, хоча корова їх дуже
повiльна, тяжка, черевата, має обламанi ратицi i обидва роги, обiрваного
хвоста i дуже обдряпана. Мошко й Iцько не мають свого пасовиська, вони
пасуть сьогоднi там, завтра деiнде, їх часто звiдкiльсь виганяють, але ось
вони дiсталися на Матвiєве i тут зачепилися надовше. Тепер кожного ранку
Володько, Мошко й Iцько сходяться разом, Мошко кожного разу питає те саме:
- Чи твої тато нас не будуть бити? А Володько завжди те саме
вiдповiдає:
- Паси, паси! Ми i так скоро будемо це заорювати... Хоч не можна це
пояснити лише якоюсь самою Володьковою добротою, вiн має на це свої
розрахунки. Мошко завжди носиться з книжками, що їх Володько ще не бачив,
i це його дуже iнтригує.
- Покажи-но ту свою книжку,- просить Володько. Мошко охоче i гордо
показує. Володько листає книжку, оглядає малюнки i питає:
- Що ти тут учиш?
- "Лiсiца i Ворона",- вiдповiдає Мошко. Володько знаходить "лiсiцу i
ворону" i вголос, по складах, прочитує:
- "Вороне гдє-то Бог послал кусочек сиру. На ель ворона взгромоздясь,
позавтракать, било, совсем уж собралась, да прiзадумалась".
Володьковi байка подобається, i вiн швидко вивчає її напам'ять, щоб
одного разу здивувати своїх слухачiв у дворi.
Володько, Мошко й Iцько - приятелi. Мошко розпитує Володька про
Дермань, а сам оповiдає про дуже велике мiстечко Шумське. Володько
оповiдає так про Дермань, що вiн виходить ще бiльшим, нiж Шумське, бо там
є така велика церква i така велика школа, що нiде в свiтi, навiть в
Острозi, нема бiльшої. Мошко перехилить округлу, зi шрамом на чолi,
голову, приплющить одне око i дуже уважно слухає, а менший, Iцько стоїть
на своєму мiсцi перед коровою i лише здалека позиркує.
I як тiльки сонце пiдiйметься отак, що треба за ним задирати голову,
Володько знає, що вже можна гнати "товар з роси". I робить вiн це дуже
охоче, значно охотнiше, нiж "гнати на росу".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353