Брость на гiллях дерев нагадує окапки
воскових свiчок i пахне соком. Берези гойдають косами - пiднiмають та
опускають довгi фаї, нiби дiвки при купаннi.
Школярi скоро розсичалися i змiшалися зi стовбурами дерев, кущами
лiщини та пташачим спiвом.
Володько подався просто на взлi'сся над Угорщину. Коли приложити до
чола долоню, видно звiдсiль цiле плесо озера, що жахкотить зливою
променiв.
Пiд ногами було досить квiток, але рвати їх не хотiлося. Зiйшов на край
лiсу, оглянувся - сам. Так, вiн сам. Побачив поблизу дубового пеньочка,
який, здавалось, навмисне поставлений тут, щоб на ньому присiсти... I
Володько присiв. Чому, дiйсно, йому не присiсти. А присiвши, голову по
звичцi пiдпер i задумався. Згадав Василя. Вiн вже в полонi. Це всi знають.
Дiстали вiд нього подвiйну, зi зворотною адресою листiвку. Писав: "жiв,
здоров, чево i вам вiд Господа Бога желают. Просив "посилки". Володько не
раз - багато, дуже багато разiв згадував свого доброго Василя.
У великiй задумi Володько не помiтив, що хтось коло нього ззаду стоїть.
Почув смiх i оглянувся - Ганка Сидорчукова. Вона ходить до першої групи.
Досить висока, струнка. Рiвний, гарний, дещо покрапаний ластовиннячком
носик. Синi розумнi очi, русявi довгi коси. В руках у неї великий пучок
пролiскiв.
- А ти ж що тут робиш? Володьку! Де твої пролiски? Що скажуть "госпожа"
учителька?..
Володько схопився i вiд несподiванки не знав, що вiдповiсти. Винувато
дивився на свої порожнi руки i нiби дивувався, що вони таки дiйсно
порожнi.
- А де ж ти нарвала стiльки? - нарештi вирвалось у нього щось подiбне
на запит.
- Там! - тикнула рукою на пригiрок Ганка.- Там їх стiльки, що
Господи... Я занесу учительцi...
- Учительцi? А я, бач, не маю. Я шукав, а не знайшов. Нi. Я-то знайшов.
Були якiсь пiд ногами, але я, Ганко, хотiв гарних, великих, отаких, як оця
твоя, зiбрати. Йшов i ось найшов... Там озеро...
Ганка глянула в долину i кивнула головою. Маленьке пасьмисько волосся
має вiд вiтру над її очима.
- Умгу! - сказала вона.- А хоч, то я дам тобi цю квiточку? Може,
назбираєш ще таких... Ти ж знаєш цю долину?
- Ще б нi. Ми двi лiтi тут з угорщанами билися. А знаєш, тi чорти
"здорово деруться".
При цьому показав шрамик на чолi.
- Бачиш? Це вiд камiння. Як мазнув, зволоч... Але й я його цiльнув...
Аж пiдскочив i сiв. Ха-ха-ха! Як снiп звалився, їй-богу!... Ми пасли,
знаєш, отам... Там за лiсом. Там нашi поля. Я, Нiмий i Хведько з Iльком.
На нас напало... Ну... зо дванадцятеро... О, так. Дванадцятеро напевно
було. На Нiмого троє, на мене троє. А Хведько що? А я як почав... Ах, коли
б ти тiльки бачила... Ех, як почав їм мастити... Але до них на помiч
пiдбiгли ще i один як цiльнув камiнчиком... Так просто й поставив менi
отут печатку.
- А болiло?...- запитала Ганка, широко дивлячись на нього...
- Ееет! - махнув вiн рукою.- Ми ще не так билися. Ми восени порiшили
вiддячити їм... Як пiймали удвох з Нiмим одного постолячника... Я мав
отаку довгу "пiку" з вiльхи. Збив на цорупалок... Кров'ю вмив його...
- Ото! - похитнула головою Ганка.
Цю останню iсторiю Володько видумав. Навiть не видумав. Щось подiбне
оповiдав йому Трохимiв Антiн. Але нащо i чому вiн бреше? Вiн зловив себе
на брехнi i виразно почервонiв. Одначе в той самий мент сам повiрив у свою
брехню.
Ганка витягнула зi свого пучка ту найбiльшу, на яку Володько вказав,
квiтку.
- Ну, то хочеш цю, чи, може, цю?... Володько подивився байдуже.
- Все одно, яку... Але тiльки одну? Що я з нею буду робити?
- Назбираєш ще! - майже викрикнула Ганка.- От який ти ледачий...- i
засмiялася. Володько зауважив також її зуби. Рiвнi i бiлi. Узута вона у
великi з широкими халявами чоботи.
- Тобi, Ганко, треба, щоб купили черевики...- зненацька сказав вiн.
Вона кинула погляд на свої чоботи...
- Хто менi купить? Тата забрали i, може, вб'ють, а дiд не хочуть.
Кажуть, грошей нема. Але чекай... Побачиш, якi я матиму черевики влiтi...
Далi Володько оповiдає, як вiн з Нiмим минулої весни на отих он дубах
шулiчi кубла видирав, як дерся на височезне дерево, а шулiки хижi птахи.
Як злетить на людину, очi може виклювати. А що ж... Але вiн не дурний з
голими руками лiзти. Вiн узяв собi в Нiмого ремiнного нагая, за пояс
застромив нiж тесак i тодi пiдлазь, коли хоч.
Або яке нещастя трапилося з Хведотом. Вони ж ходили по лiсу шукати
доброї берези на сiк. У дерманських лiсах нема берiз, а на чуже - не те
щоб боялися... Не хотiли мати клопоту... Ну його... Так вiн i каже:
"Нiмий! А прорубай-но зарубину в кленi. З клена також добрий сiк". Нiмий
рубає, розмахав сокирою i саме, як на тоте, пiдлазить Хведот. Нiмий
.розмахнув узад сокиру i як пальосие Хведота. Просто в зуби...
- Ах! - скрикує Ганка.- I не зарубав?...
- Не зарубав, бо, на щастя, не попав лезом. Обухом мазнув... Геть-чисто
губи розм'якшив...
Далi Володько згадує кiлька геройських випадкiв з вiйни з угорщанами...
Скрiзь Володько герой, скрiзь хоробрий, скрiзь перший...
Але Ганка вiрить. Чому б їй дiйсно не вiрити, коли вона взимi сама
бачила, як Володько Фоновi Гарбузi морду набив. А Фон же на цiлу голову
вищий за Володька, має п'ятнадцять лiт i ходить другий рiк у третю групу.
Бо Гарбуза не мав права... Карпiв батько Фанасько їхав до Гершка сiчку
рiзати... Кулi на санях зв'язанi старими посторонками. Один кiнець
посторонка з петелькою телiпався ззаду. Зi школи йшли школярi i почали
чiплятися до саней. Назар, молодший брат Фона, якось попав ногою в
петельку. Шабелян нагнав конi, петелька зашморгнулася на нозi, шарпнула i
Назар проїхався вiд Польонової хати аж до магазину на власнiй сiданцi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353