Радiсно стало навкруги, а вечiр зiйшов разом з мiсяцем, сосни стояли i
тiнь густу кидали, вiяло вiд млина холодним, а гостi вже гуртом
виспiвували, аж луна ген довкруги котилася, летiла вниз рiчки, до
заставської соснини i там ще раз вiдбивалася, нiби не хотiла одразу
зникнути.
А Василь, Володько i Хведот також тут. Василь випив кiлька чарок i
"вичворяє комедiї". Вiн не має товариства, бiгає по лiсi, кружляє довкруги
сосон, викрикує окремi незрозумiлi слова, перекидається через голову.
Хведот, хоча випив лише молока, зовсiм перейнявся загальним настроєм,
бiгає за Василем, качається по травi, верещить. Усе, що зробить Василь,
вiн негайно наслiдує: "I я! I я! I я такоз!" - кричить вiн i вiд
захоплення не має сили докiнчити слово. Пiдбiгає до Володька, смикає того
за рукав i кличе: "Ходи! Воводьку! Ходи!"
А Володько лише лежав спокiйно на зеленiй, м'якiй травi, опершись на
лiкоть, i зо всього посмiхався. Йому смiшно i приємно, його пестить
свiжiсть весни, що вило-нюється з нагрiтого лiсу, де кожне дерево пускає
соки, набирає зеленi i випромiнює запахи. I Володько п'яний вiд тiєї
великої сили життя, вiн любується своєю матiр'ю, що он так весело спiває,
та притупує, та плеще в долонi, i своїм батьком, що зовсiм змiнився,
розiйшовся, згубив он шапку i все намагається оповiдати, що то вiн бачив у
тiй кацапщинi...
I Володьковi зробилось радiсно, вiн зрозумiв, що життя може бути
рiзним. I сiрим, i нудним, i повним турбот, i разом барвистим, радiсним i
приємним. Давно вже не вичував Володько стiльки сили, як саме тепер, йому
хотiлося вже зiрватися на свої ноги i бiгти. Але ноги поки що не хотiли
його слухати i казали чекати.
Геть за мiсяця верталися гостi на подвiр'я, а пiсля довго ще цiлувалися
та прощалися, та запрошували "до нас", та дякували, аж поки вiз за возом
поволi викотились на м'яку дорогу i зникли в темнотi. Хутiр зiстався на
своєму мiсцi самий, i, як завжди, його обливав мiсяць своїм сяйвом,
довкруги крякотали жаб'ячi хори, повiвав iнколи вiтрець, на траву падала
роса.
Пiсля того Володько став почувати себе зовсiм добре, може сам рухатись,
не просити матерi, щоб його перенесла. Вiн ще, лравда, не може ходити, але
вiн може повзти на чотирьох, може переступати, опираючись на щось. Батько
зробив йому пару милиць i вiн учиться ними користатися. I для нього
почалося життя, радiсно стало навкруги, здається, що вiн наново на свiт
народився. Шкода лише, що харчi такi мiзернi, а йому тепер дуже хочеться
їсти.
I обiйшлося без лiкаря, що дуже всiх тiшить. Батько, правда, розумiє,
що негаразд отак сполягати на волю Божу, але в ньому ще надто твердо
сидить його та сама "сила Божа", що змушує його в неї вiрити.
Цiлими днями пересиджує тепер хлопець на дворi, сильно загорiв,
попiкся. Особливо попiкся вiн "на Миколи", в Гiльчi, на одпустi, куди вiн
їздив разом з батьками i що спричинило йому багато втiхи.
На Миколи, дев'ятого травня за старим стилем, в селi Гiльчi великий
одпуст. Там є невеликий пригiрок, що з-пiд нього витiкає струмок води i
творить невеличкий ставок. Кажуть, що над тим струмком з'явилась колись
iконка Матерi Божої, а тому ту воду вважають цiлющою i над нею збудували
невелику капличку. Тисячi люду, з далеких i близьких околиць, щороку
дев'ятого травня приходить сюди, щоб молитись, бавитись, гоститись,
зустрiтись зi знайомими, залицятись. На селi в цей самий день ставляться
буди, каруселе, книжечки. I гамiр великий стоїть в той час над селом,
тисячi пiдвiд заповняють усi дороги, всi площi, усi подвiр'я.
Матвiй рiдко коли вiдвiдував такi вiдпусти, не було то в його вдачi,
але цього року щось напало на нього i вiн несподiвано рiшив поїхати зо
своєю родиною, це, зрештою, не так далеко, перше село за Лебедями, щось
шiсть чи сiм верстов звiдсiль. Цiла родина була захоплена цiєю думкою, вже
звечора почалися приготування, кожне має якiсь намiри i побажання, Настя
висповiдатись i причаститися, Василь купити нову сопiлку (останнiм часом
вiн почав цим цiкавитись), Хведот не мав нiяких особливих бажань, крiм
булки i цукеркiв, Матвiй щось мав, але про це нiхто не мiг довiдатись.
Найбiльше захоплювався цiєю поїздкою Володько. Вiн не мав нiяких
особливих бажань, не думав нiчого особливого купувати, хоча вiн має у
своїй схованцi цiлi сiм копiйок, але вiн взагалi любить їхати, бачити новi
мiсця, бувати мiж людьми. Вiн уже бував у Гiльчi, але то було давно, вiн
ще був зовсiм малим i з того мало що залишилося в пам'ятi. Пам'ятає
все-таки, що треба їхати здовж лугу, пiсля через село Лебедi, далi
пiднятися на невеликий пагорбок глибокою дорогою, пiсля через поле,
здалека видно село в садах, багато високих дерев, гарнi чеськi садиби,
якийсь високий димар стирчить на обрiю.
У четвер раненько виїхали. Хату замкнули, все замкнули i залишили
зовсiм без догляду. Злодiїв тут, як свiт-свiтом, нiхто не чув, а тому нема
чого боятися. День видався просто чудовий, рано холоднувато, як то завжди
буває на Миколи, дуже свiжо, дуже тихо. Довкруги все яскраво-зелене i на
всьому стоїть краплиста роса, що переливається кришталем i виблискує
промiнням сонця. Лугом здовж рiчки лежить легкий туман, що якраз дуже
подобається Володьковi, бо йому здається, що це хтось там невидимий кадить
пахощами, щоб легше дихалось. А скiльки квiтiв всiляких - i бiлих, i
синiх, i жовтих - ромашки всипали геть увесь схил до лугу, малi бузовi
дзвiночки, жовтi кульбаби, пурпурово-червонi дикi гвоздички, на кущах бiлi
парасольки-повiйки... I народу стiльки здовж дороги i здовж рiчки стежкою,
i по тамтому боцi попiд заставською сосниною - їдуть i йдуть, молодь i
старшi, i всi святочно, барвисто, легко одягнутi, дiвчата цiлими гуртами,
як мак, як гурт айстр, йдуть i все йдуть, часом босi, черевики чистi
несуть у руках, спiдницi часто спереду пiдiткнутi, мiцнi, загорiлi литки
нiг швидко мигають, босi ноги ступають по м'якiй, вогкiй, холоднуватiй
стежцi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353