Товариш
редактор терпеливо чекав, поки той виговорить свої нiсенiтницi, щось
записував до записника й коли нарештi Володько сiв, промовив:
- Ну, а тепер ви, товаришу!
Це стосувалося дядька, що сидiв побiч Володька.
Нарештi кiнець. Сталося це досить пiзно, але сталося. I Володько, i
Сергiй чують у цiлунках велетенський голод. У їх торбах є хлiб i сало, але
нема мiсця, де б можна спокiйно закусити. Додому йти не можна. По довгих
нарадах, всiх товаришiв партiйцiв розвезли на нiч по хатах. Втома була
велика й спалося чудово.
На другий день коло десятої години рано Володько й Сергiй вийшли на
мiсто. Метелиця втихла, свiтило сонце й було досить тепло. Гора Бона
бiлiла й посмiхалася, голуби лiтали над мiстом, жидiвки вiдгортали перед
хатками з хiдникiв снiг. Рух весь час збiльшувався. Володько з острахом
оглядався, чи не. ведуть кого, але на цей раз не вели. З сiл приїжджали
дядьки, везли дрова, жидiв, курей. У повiтрi вiдчувалась одлига.
Парубки йшли мiстом, розглядалися. Коло друкарнi Цвiка хтось кликнув:
- Довбенку!
Володько оглянувся. Це був Лазюк. У свому розхристаному цегляної барви
пальтi, у свому м'якому капелюсi, у своїх американських черевиках вiн бiг
до Володька й весело смiявся. Володько вже знає його давно.
- Здоров! Куди йдете? - говорив Лазюк.
- Додому,вiдповiв Володько.
- На з'їзд, на з'їзд прибули? - швидко, з нотою iронiї казав Лазюк. -
Слухали хлопiв-радикалiв? Ха-ха-ха!
Вiн увесь рух i веселiсть. Стояти йому нiяк не хочеться. його
американськi черевики так i пiдстрибують по черзi. Його короткi руки весь
час вправляють якусь шалену гiмнастику. Його товстi уста вилонюють безлiч
iронiї на всiх, на цiлий свiт. Сьогоднi вiн зовсiм пристойно поголений, i
слiди вiспи не дуже псують його грубi риси обличчя.
- Куди? Ага! Поїсти! Ну, так до Гашка. Добре?
До Гашка, так до Гашка. Зайшли до Гашка, Тут вже дядьки, валянки,
башлики, залiзна розжарена грубка, чорне пиво й сальтисон. Окупували стiл.
Лазюк говорив, смiявся, оповiдав. Кпини його безмежнi. Iронiя його
невичерпальна. Чого торкнувся - рознiс у порох. Постукував по столi
товстим, круглим кулаком, дрiбно сам з себе смiявся, розпитував про село.
Пiсля просив хлопцiв лишитися ще на одну нiч, та Сергiй не погодився.
Не мав змоги. Але Володько зостався. Зостався, бо мiсто тримало його. Яке
б воно не було, а все-таки якийсь рух, плакат, вiтрина, електрична
жарiвка. Все-таки сякий-такий хiдник i телеграф.
Цiлий день Лавюк не випускав з рук Володька. Були у бiльярдi Грицюка,
були у Повольного. Володько хотiв знайти Олега, але не вдалося. Увечерi
пiшли до "Звiзди",
Там дають "У пащецi лева". Третiй сеанс ще не розпочався. Чекали у
почекальнi. Посерединi велика ваза й глиняний Нептун. На стiнах Пат i
Паташон, Гарi Пiль, Мерi Пiкфорд. Двi штучних пальми, штучний, оббитий
мармур, штучна барва на губах окатої жидiвки в неможливо короткiй суконцi,
штучний шовк її панчiх.
Але Володьковi подобається та штучнiсть. Це мертве, блiде сяйво
електричної грушки, цей витертий плюш стiльцiв i лавиць, ця публiка, що
сидить i чекає сеансу. А дверi в залу ще зачиненi. Чути дзирчання
фiльмового апарату й звуки пiанiно. Ось вони цяпають повiльно й рiдко, то
знову зриваються, буряться, гудуть, бiжать шалено, нiби зграя звiрини.
Володькова уява малює вже привабливi картини, i поволi все навкруги никне
перед їх маєстатом.
Сеанс кiнчається. Вiдчиняються навстежiнь дверi, й з них натовпом
ринуть люди. Червонi, палаючi щоки, блискучi очi, теплi, розмрiянi,
розхвильованi. Вони тiльки що вернулися з далеких мандрiвок i ще не
вiрять, що вони тут, у Крем'янцi.
Хто б подумав, що вони живуть тут, ходять до кiна, грають бiльярд,
кохаються. Тут, на цiй землi, на якому-небудь п'ятдесятому рiвнобiжнику
нашої пiвкулi, за тисячу кiлометрiв вiд Парижу, Берлiну, Лондону. Десь там
далеко, далеко, поганеньке мiстечко, а все-таки воно живе, все-таки
пнеться... Хiба тi панночки не в таких самих коротких суконочках, як у
Парижi чи Лондонi? Хiба не так само барвлять уста чи стрижуть волосся?
Проситься їх не ображати. Вони на землi, мають барви й електрику, мають
кiно "Звiзду" й багато iнших благ.
Кiно також знає собi цiну. Воно не має лож?.. Як то не має? Он тих
кiлька потертих стiльцiв з самого заду. А що то над ними написано? Ложi.
Там можна бачити комiсара полiцiї i навiть самого пана старосту. Вiн ще
передвчора був у Варшавi, вiн ще пахне столицею, i його старомоднi
бакенбарди не мають найменшого зв'язку з провiнцiальнiстю.
Кiлька хвилин виходить публiка, кiлька хвилин входить. Входить i
Володько, входить Лазюк. Всi входять, всi знаходять свої мiсця i сiдають.
Он, здається, направду чи не сам пан староста. А може, то й не вiн. Нi.
Вiн. Сидить, пробачте, в ложi, значить, вiн. Декiлька людей обертається
туди, це також знак, що вiн.
Нарештi гасне свiтло. Сiренький, потрiсканий екран. На ньому
з'являється Африка. Хащавини бамбука. З'явився здоровенний, лютий лев.
Вирвався з куща, мов артист, i зупинився на сценi. Шкура на ньому їжиться,
поводить навкруги головою, потрушує гривою. Пiсля зненацька зривається й
бiжить. Це вiн помiтив оту дiвчину, що вибiгла з кущiв, у чоловiчих штанях
i чоботях. Побачивши лева, дiвчина робить жахливi очi й падає на землю, за
якийсь пень. Лев стрибає просто на неї, перестрибує й бiжить далi. Дiвчина
зривається, бiжить, зупиняється, когось кличе, її гарне личко в розпачi,
її очi великi, переляканi, її чудове волосся недбало розкуйовджене.
На її крик з'являється сильний, у порванiй сорочцi мужчина.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353