Пройшли дорожиною на двi колiї, що веде з Мизоча до Лебедiв i далi до
Гiльча, минули придорожнi кущi грабини, що творять здовж дороги нiби
живоплiт, i подалися навпростець на лiс малою, зовсiм вузенькою, для
однiєї людини, стежинкою здовж широкого поля, засадженого цукровими
буряками, i доходять до долини. Тут обидва зупиняються, присiдають на
старих пнях i розмовляють далi. Вони ще не все один одному сказали. Тепер
ось Юхим оповiдає про самий цей край, оцю землю, по якiй вони ходять, про
людей, що тут живуть. I це також дуже цiкавить Володька, хоча вiн i не все
гаразд з того розумiє. Вiн задер догори своє округле, з ямочкою на
пiдборiддi, обличчя i весь слухає. А дiд говорить, брови його весь час
рухаються, мiсяць сипле на нього свiй промiнь i вiдкидає набiк його тiнь.
А перед ними широка долина з порубом на протилежному схилi. Там ще
минулого року стояла густа, струнка, нiби восковi свiчi, соснина. Тепер
там лише густо розсипанi пнi, на них цiлий день падає палюче сонце, а тому
тут так мiцно пахне живицею...
- Колись тiєю долиною,- казав дiд,- текла рiчка, та висохла. Вирубали
лiс, висохла i рiчка, а було тут колись того лiсу. Ще я сам пам'ятаю, як
усе довкiлля було самий лiс i лiс, а наш хутiр був сливе весь у лiсi.
Тепер лише отам чубок того запусту на Мартиновому зiсталось, та ще оцей
ось кущик на землi твого батька...
Ах, як шкода того лiсу i тiєї рiчки! Але нема на те ради.
А все покриває пахучий, мов кадильний дим, туман. Там далi, де
зупинився лiс, що нагадує лаву грiзного вiйська, що вийшло з мечами до бою
i враз закам'янiло, там стоїть невидимий, бородатий жрець i кадить. Його
дим поволi, плавно, розгортаючи поли, волосся й палькатi, широкi долонi,
пливе по воздусi, намагаючись, але не маючи сили, пiдняти i понести у
безлiч цiлу землю.
Збиваючи росу, що обсiла широколисту натину бурякiв, плутаючись у
хащавиннi Петрового батога, кашки, деревiю та заячої гречки, що густо
покрила широку межу, дiд i внук вертаються до свого дому. Вони натхненнi,
їм радiсно. Назустрiч їм розгонно мчить здоровенний кудлай Боско, що цiлий
день сидить прив'язаний i тiльки на нiч вiдпускається. Вiн повний сили,
щастя i свободи, накидається на дiда, мало не валить того з нiг, скавулить
радiсно, метушиться. Володьковi його трохи страшно, але вiн анi не думає
робити хлопцевi якiсь збитки. Щось поблажливе почувається в настрої Боска
по вiдношеннi до Володька.
I так утрiйку, з мокрими до колiна штанями, вони приходять до двору,
пiсля до хати. Сонний настрiй, Катерина вже спить, iншi також. Порається
лише одна невiстка Ганна. На Володька у свiтлицi на лавицi чекає постiль i
сон.
Другий ранок - недiльний ранок. Про це знає все. Сонце недiльного ранку
сходить не так, як завжди, лiс стоїть бадьорiше, поле майорить, мов прапор
святочний, небо синє, таке синє, аж нiяково... Мов залiзнi гравюри, стоять
на тлi синяви велетенськi, непорушнi черешнi, цвiтуть дикi ружi у бгiжi, а
довгий, зi стрiшкою, частокiл простягнув свої рамена уздовж дорiжки на
схiд i захiд, зникаючи-кiнцями у зарослях бузнику та бозу.
Пасiка нагадує забутий музичний iнструмент. Хтось ударив по його
струнах i вони бринять, зливаючись iз далеким дзвоном, що птахами несеться
з пiвдня, з-за лiсу, де в синiй далечi горить на сонцi позолотою хрест i
бiлiє над зеленню прадавня дзвiниця.
Воздух насичений медовими випарами... По роздзявлених устах лев'ячих
пащек совгають своїми тяжкими задами джмелi з незграбними, набубнявiлими
лапами... Великий квадратовий шмат розцвiлої конюшини, що в нiй довго живе
нiчна роса, нагадує килим тонкої тканини, розстелений тут для якоїсь
урочистостi, а вiд нього похило, довгою стрiчкою до молодого дубняку,
тiкає нивка гречки, обсипана мiрiадами бадьорих бджiлок.
Чекайте! Зараз iз того темного дубового гаю, зi спiвами гiмнiв вийдуть
величнi люди у довгих, бiлих одягах. Вони пройдуть повiльно, урочистою
ходою нивою гречки i зупиняться на килимi конюшини. Дзвони литимуться
просто з небес, сонце спiватиме величне "Гльорiя"[7], тiнi хмарин, що
нечутно торкаються землi, торкнуться спiву, пiдхоплять його i вiднесуть,
вiднесуть.
Старий Юхим i малий Володько не йдуть цього ранку до церкви, їм це
зайво. Юхим стає iз сонцем, Володько спить мiцно i довго, а пiсля обидва
сходяться i йдуть. Не зупиняються, анi в саду на лавицi пiд широколистим,
волоським горiхом, анi в куренi бiля пасiки, а йдуть далi i далi в
найдальший кут саду, де стоять поодинокi сливи-хруставки з пообсиханими
верхами i де на розi бгiжа височить здоровенна, косата береза, вся
подовбана дiрками, бо з неї кожної весни сочать її цiнний сiк.
I тут просто у травi обидва сiдають. Довкруги бiлi ромашки i синi
дзвiночки. На них падає ранiшнє сонце. У старого на колiнах товста, у
шкiрянiй оправi, книга. Старий читає, малий слухає. Нi, то вже не про
Кощея Безсмертного i не про Iвана Царевича. Це дивна книга, Володько такої
ще не чув. У нiй про Бога, що ходив по землi, що говорив з людьми, що
карав чи милував, про людей, що творили чудеса... Володько мало з того
розумiє, дуже мало, але єдине, що вiн вичуває: є то продовження того ж
чудесного, що вiн чув з книг Василя. Великий, дивний, незвичний свiт. I як
добре, що дiд узяв його за руку i повiв туди у те iнше, не земне, царство.
У книзi говорилося: "Прийди i пий воду життя даром". Цiлющу воду. Ту саму,
що її пив Iван Царевич, коли його заворожила зла мачуха його коханої.
Казка. Ой, чи казка? Може, дiйснiсть? Може, життя? Володько ще цього не
знає, вiн лише вслухається у мову дiда, його голова пiднята, його очi
широко дивляться, його уста вiдкритi.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353