- Земле моя! I як тебе покинути? Боже, поможи менi! Усiма пройшло
зворушення, стояли без шапок до сходу лицями, хрестилися. Матвiй читав
голосно "Отче наш".
По молитвi валка возiв рушила. Наперед Василь i Катерина гнали корови i
телицю, за ними пiшли вози. Завйокали, зацмокали, загойкали пiдводчики,
заскрипiли вози, один за одним, поволi i обережно, виїжджали на дорогу.
Настя залишила подвiр'я останньою, вiдходячи повернулася, похрестила все
на всi чотири боки i пiшла. Сльози тихо текли по її щоках.
- Ну, що ж, кумо,- гуторили дядьки.- Не побивайтеся. Звикнеться й там.
Не в Туреччину ж iдете.
Настя мовчала, вона й сама це знає, що не в Туреччину, та що ж, коли
серце так болить, а сльози самi з очей бринять.
Поволi тягнеться валка, минають город, останню межу, минають
дерево-трепеток, що самiтнє росте на межi Григорчукового поля i що правило
хуторянам за якусь межу їх простору... Ось i до млина повертають, на
греблi чужi люди, мельник.
- Щасливої, Матвiю, дороги!
-Спасибi!
- Дай Боже i на новому мiсцi зажити!
- Дай Боже, дай Боже! I ви здоровi зiставайтесь! Не згадуйте лихом!
Якщо зробив недобре - простiть!
- А, хай Бог боронить, Матвiю! Не робили ви вам нiякої кривди. Хотiли б
завжди таких, як ви, сусiдiв мати.
Мельник, мельничиха, їх дiти. Прощаються як з рiдними i проводять геть
далеко на гору.
Згори Володько востаннє глянув на свiй хутiр, на луг, на рiчку, на тi
верби, що по них лазив, на того млина, де стiльки вислухав казок, на став,
на стависько.
-Так їдеш уже? - питає його Пепiк мельникiв.
- Їду,- каже Володько.
- А приїдеш ще коли?
- Не знаю. Ми їдемо далеко. П'ятдесят верстов.
- Ого,дивується Пепiк.- Але ти все-таки приїдь. Приїдь!
- Колись приїду,- обiцяє Володько i вони розстаються, Валка возiв
поволi тягнеться глибокою, виїждженою, немощеною дорогою з пригiрка на
пригiрок через заставське поле, попри монастирський млин, через Городнє,
в'їжджає "бiля Лисiв" до села. Гавкають собаки, виходять на дорогу
святочнi люди, вiтають Матвiя, деякi проводять валку, бажають щастя на
новому мiсцi, деякi навiть виймають пляшку i на ходу частують "на колеса",
жiнки дарують на згадку крашанки.
Настя вже лише сидить з дитиною на возi, вона так зморилася, що йти вже
не може. їдуть побiля монастиря, побiля приходської церкви. Тут скрiзь
повно людей. Усi ще святкують. Настя знов у плач.
Поволi, поволi i по часi виїжджають за село з другого боку. Їдуть
горою, звiдки дуже добре видно цiлу запорозьку долину зi стосами каменю i
саме Запорожжя на горi з другого боку долини. Видно бiлу, нову, криту
чорною бляхою хату дядька Єлисея, збудовану минулого лiта, видно клунi,
сади. Усе то до болю дорогi, близькi i знанi мiсця, i навiть сам Матвiй
поглядає туди з виразом затаєного смутку.
Валка тягнеться далi полями. Жайворонки заливаються, ниви криються
зеленню, злiва виднiє багата чеська колонiя Борщiвка, справа на обрiї
манячить та сама черешенька, що бiля неї "водило не одного", а в тому i
покiйного Ровiцького, навпрост на перехрестi та сама корчма "Веселка", де
то попивав покiйний Ровiцький з добрячим чехом Шалтою.
Володько ще не був тут i тому все то дуже цiкаве. Гарнi будинки, гарнi
Сади, пишнi хмельницi, рiвнi дороги. Спереду на пiвдень стоїть стiною
густий, старий, мiшаний лiс i просто на нього тягнеться валка.
Бiля "Веселки" валка зупиняється; дехто бере пиво, чута жарти, смiх.
Находяться знайомi чехи.
- А! Матвiй! Єдете? Ано, ано! Шаст пан Буг! Добже дєлате!
Матвiй завжди добре жив iз чехами, ставив їх за взiрець господарiв,
брав з них приклад, але чехи i його любили.
Постояли хвилинку i далi. Нема часу довго бавитись, попереду далека
дорога. По часi в'їжджають, нiби до тунелю, до старого, темного, мiшаного
лiсу. Дорога тут погана, з вибоями, ще не висохла весняна грязюка, пiдводи
тягнуться поволi, мiсцями дядьки пiдтримують свої вози, щоб не
перекинутись.
Володько не може всидiти на возi - стiльки тут цiкавого. Злазить i
бiжить лiсом край дороги. Хведотовi також дуже кортить так побiгти, але
йому не можна. Ще забiжить куди, а тут нема кому за ним дивитися. А тут
такi величезнi, значно бiльшi, нiж у Лебедщинi, рiзнi дерева, що саме
розвиваються, сонце ледве продирається крiзь їх вiття, безлiч усiлякого
птаства гармидерить угорi i безлiч усiлякого рясту росте пiд ногами.
Володько радiсно, раз-у-раз викрикує, луна пiдхоплює його голос i несе
кудись у хащовиння. Потiм вiн нариває цiлий оберемок рiзного квiття i несе
матерi. Вiд квiтiв пахне мiцною свiжiстю лiсу, вони дуже нiжнi, i особливо
подобаються Володьковi тi на високих стебельцях, що подiбнi на сережки
якогось ясно-бузового кольору, бо вони не такi, як бiлий ряст чи синi
фiялки, i трапляються вони не так часто.
Далi дорога спускається круто вниз i стає такою глибокою, що валка,
ранiш нiж до неї в'їхати, зупиняється, гальмують колеса i дядьки
вигукують: "Агой-агой!" - чи не їде там хто знизу, бо на такiй дорозi годi
розминутися.
Унизу лiс раптово уривається, несподiвано виринає долина з рiчкою, iз
селом i млином. Краєвид трохи також мiняється, земля пiскова, зовсiм нема
садiв i будинки лише з дерева. Їдуть селом, доїжджають до великого,
мурованого млина i тут зупиняються. Є то знаний млин, що про нього не раз
згадував Матвiй, з великим ставом i стависьком. Вода в ставу дуже чиста,
майже прозора, i дуже добре видно в нiй цiлi зграї рибок, що пливуть у
рiзних напрямках, а також як повзають по бiлому, крейдовому днi всiлякi
рачки. Стависько густо заросле очеретом, шуваром, лепехою, по краях
широким листом водяних лiлей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353