- Ось руки
геть-чисто пограбiли, ще зашпори зайдуть, така та їзда, що хорони Боже,
ледве тими шкапами доповзли додому, цiлу дорогу хода сунулись...
Василь одразу пiшов подивитися на "новi" конi, а Володько лиш викрикує:
- А купили менi букваря? - i вже копається тремтячими руками у кошику,
де звичайно всiлякi дарунки. А що як не купили?
- Купили! - враз викрикує на все горло. У одному завертку, у рудому
паперi, i книжечка, i дощечка, i зшиток, i олiвець, i навiть грифель, про
якого Володько й не згадував.
О, Боже! Яка радiсть! Володько хапає свої скарби, зовсiм забуває
подякувати, бiжить до столу, до лампи.
- Але ж поволi, ще розiб'єш,- говорить мати.
- Не розiб'ю! Не бiйтесь!
- Там он i медiвника привезла,- каже мати i грiє свої закляклi пальцi.
А, що там медiвник! На медiвник накинувся Хведот, а Володько вже ось
оглядає свого олiвця, обмацує свою дощечку, швидко розгортає свого
довгожданого букваря. "Гарний!" - було його висновком. I "укладки" гарнi,
i "цяцьки". I дощечка гарна. Чистi, бiлi рямцi i грифель чудовий, золотим
папiрцем обгорнутий. А який олiвець. Пробує ще раз язиком, хоча вiн ще не
заструганий - простий? Чорнильний? Простий. I добре. Йому зовсiм
непотрiбний той чорнильний... (хоча вiн мрiяв якраз про чорнильного). А
яка "кiтрадь" чудова i щось там на нiй написано i якийсь образок на
окладинцi, пан якийсь кучерявий, з довгим носом. Пiзнiше вiн довiдався, що
то i був той самий "вєлiкiй рускiй поет Пушкiн"...
- Там же нiчого не видно, дитино.
- Видно, не бiйтесь! - не перебивайте, мовляв. За той час батько й
Василь упорались iз кiньми, Василевi вони зовсiм не сподобались, настрiй у
нього зовсiм поганий.
Увiйшли до хати.
- А як не можна було iнших купити! Що ти думаєш? За тридцять
карбованцiв стаєннi купиш? - говорить iз серцем батько. Йому й самому тi
конi "не по нутру".
- То й не треба було нiяких. А цi вам поздихають i будете мати. На люди
стид показатись...
- Не бiйся, не поздихають. А тамтi, як купив, були кращi? Побачиш, якi
з них ще коники вийдуть.
Вечеряли мовчки. Василь "дметься" далi. Батько також не в дусi. Вiн i
сам сумнiвається чи що з них вийде, щось вони надто вже сухоребрi, але що
зробити. Матвiй майстер до коней, вiн хоч яку шкуру вбере в м'ясо.
А Володько до того не втручається. Щоб звiльнити стiл, вiн зiбрав свої
скарби на оберемок i полiз на пiч, ближче до лампи, що блимає на коминку.
Вiн також ще не вечеряв, але їсти йому нiяк не хочеться, а мати все лиш
гонить та гонить.
- Iди-но їсти, смаркачу! Ще надивишся!
Володько вдесяте перегорнув свого букваря i хоч не хоч, а мусить усе
кидати та йти їсти.
По вечерi, хоч i пiзно вже, не пiшли спати одразу. Батько вийшов ще до
коней, нiби ще раз переконатися, чи тi шкапи чогось ще вартi. А Василь
спересердя не хотiв навiть дивитись. Вiн полiз на пiч до Володька i почав
одразу того байдуже вчити.
- Яка це буква? - сердито, незучаснено питає Василь. Володько у
клопотi, вiн зовсiм не знає, яка це буква i чого той Василь сердиться.
- Дурень ти! То Б.
- То Б,погоджується безперечно Володько.
- А ця?
- ?
-То В. Володько повторяє.
- А ця? - показує знов на Б.
- То Б,бездадуми каже Володько.
-А ця?
- Аа! То я вже давно знаю "Ааа!" - викрикує Володько,
зрадiвши, що бодай одну знає.
I так почалася наука. Iншого разу Володько нiзащо не стерпiв би такої
Василевої поведiнки, але тепер йому здавалось, що так i треба. Василь
також чувся в правах учителя, хоча сердився вiн за конi. Тепер, думав вiн,
такими кiньми соромно буде мiж люди виїхати.
Василь показав ще Володьковi: ге, де, е. Володько миттю все затямив i
хотiв ще далi. Вiн хотiв ще трохи пописати на дощинi, але мама гукають
спати. От лихо! Ну, нiчого! Завтра досвiта встану, думає вiн, то зараз i
почну писати. Добре, що не треба гнати на пашу худобу.
Але вiн так розхвильований, так пiднесений, що не може заснути. Вiн
лежить, плющить очi, а в них стрибають А, Б, В, Г. На кожну лiтеру шукає
вiн порiвняння. То як крокiвка з низькою бантою. То гачок... На деякi не
мiг видумати порiвняння, але щось вони все-таки йому нагадували. В,
наприклад, чомусь нагадувало йому Мотрю Нестериху. А вiн її знав з
Дерманя.
Зима розпочалася. Довга, смутна зимиська на хуторi. Нi тобi людей, нi
вийти з хати. Снiгу наринуло, луг засипало, тiльки на льоду в деяких
мiсцях вiтер снiг позмiтав i там можна ховзатись. Володько мусить сидiти в
хатi i єдиною його розвагою є буквар.
Батько перемолотив усе жито, поробив кулi, а снiпки десь на провеснi
поробить. Тепер вiн пiшов до села i там з Єлисеєм "заняли собi кар'єр".[6]
З торiшнього, був тут же поруч, вибрали ввесь камiнь, а лiзти глибоко
небезпечно.
Праця то неабияка. Справжня праця, не робота. Робота то щось там собi,
як - орати, сiяти... А це праця. Як попогупаєш цiлий день вiд свiтання до
смеркання пiвпудовим ломом, або великим трембом-молотом, то не бiйсь... I
циганськi дiти будуть тобi не милi...
По-перше, зверху треба зняти метрiв пiвтора землi. А вона замерзла, як
камiнь. Опiсля молотами пробити верству каменю i ломами її виважувати.
Коли добре земля промерзне, то каменярi не здiймають її весь час, а йдуть
"у глиб". Себто роблять глибокi печери, залазять туди, роздягаються до
сорочки i видобувають камiнь. Це, щоправда, досить небезпечно, бо часто
трапляються обвали i тодi може прийти до нещастя. Не один дядько знайшов
собi вiчний спокiй на днi виритої власними руками кам'яної могили, але це
нiкого анi вiдстрашує, анi не зупиняє в працi. Передовсiм заробiток. За
цiлий день копiйок вiсiмдесят на своїх харчах заробляли.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353