А тепер дивись: дощ, дощ... Земля не замерзне,
впаде снiг, полежить, згине, знову нападає по колiна. Земля не замерзла, i
пашня випрiває...
Ще довго поволi оповiдав Матвiй Володьковi. Хотiв, щоб трошки й конi
вiдпочили. Натягнулися досить, аж мило на них зiйшло. Оповiдав, що i де
має зробитися, що на весну будуть сiяти, про колишнє... А коли трохи конi
вiдпочили,
сказав:
- Ну, тепер пiдеш. Як доореш сьогоднi, то завтра заволочиш зяблю...
- Я завтра думаю пiти до Крем'янця,- сказав Володько.
- А то ж чого? - пiдняв трохи голову Матвiй...
- Дiстав он листа. Вибори будуть, так кличуть мене до мiста на
нараду...
- Вибори? Якi то вибори?
- До сойму вибори. Вибиратимуть послiв. Голосування
буде.
- Таак? То ти, значить, пiдеш? Ну, то я скажу Хведотовi, щоб заволочив.
Худобу вижене стара, або й я сам. А якi там будуть посли?
- Та ще й я не знаю. Пiду, послухаю, що там будуть казати. Треба своїх
людей пiслати...
- Ну, то напевне. Толку з того буде стiльки, як i торiшнього снiгу, але
хай все-таки йдуть. Колись i до думи вибирали. Он з Людвищ одного вибрали.
По тисячi рублiв на мiсяць дiстав, каплицю .виставив муровану... Тiльки й
лишилося по його послуваннi. Навiть господарем порядним не став. Мав грошi
в банку, прийшла революцiя - й все пропало. А хату й господарство пiд час
повстання спалили. Тепер жебрак.
- Ну, а як там твоя вистава? Вдалося то? - запитав Матвiй наостанку.
- Добре було, тiльки багато мороки.
- Зiбрали якiсь грошi?
- Сто двадцять тисяч.
- Ого. То було дiло. А що з тих грошей буде?
- Розплатились за все, а п'ятдесят тисяч на "Просвiту".
Матвiй не сказав бiльше нiчого й вiдiйшов. Володько залишився орати, а
одночасно обдумував свої справи. Треба було пiти в село й зробити там
порядок. Все так i зiсталось на купi. Може, хоч Сергiй надумається та пiде
до Якова. Треба розтягнути та повiдносити позиченi дошки, треба вiднести
перуки. Ну, це Володько зробить завтра...
Треба було й до Левинських навiдатись та подивитись, який то у них
настрiй. Цiкаво було б взагалi послухати, що говорять в селi...
Пiсля Володько пригадав Женю й Ганку. Обидвi стояли в його очах, i не
знав, за котрою побiгти. Женя вже ось скоро вiд'їде, а Ганка лишиться.
Женя весь час нiби жартує, нiби кпиться. Весела, в'юнка, говiрлива. Ганка
пружна, мов тятива, i гаряча. Її очi завжди горять, завжди бiгають... Уста
її вогкi й соковитi, груди молодi й пружнi.
- Вйо, Карий! - пiдганяє Володько коня. Йде борозною, тримає в руках
чепiги, на шию зачiпив вiжки. Конi поволi, тяжко ступають... Копита їх
грузнуть в землю. Доходить до кiнця поля, обертається, викидає плуга та
деякий час йде вiльно. Блискуча плита вiдбиває соняшний промiнь. Часом
Володько вiдкидає на ходу з-пiд градiля пирiй, що за якийсь час наб'ється
туди. Пiсля, дiйшовши до другої борозни, зручно хапає за праву чепiгу й
ставить знову плуга. Конi так навченi, що самi заходять у борозну.
Тут за плугом родяться всi Володьковi плани. Звiдси бачить вiн свою
життєву дорогу, що далеко, далеко, перетинаючи границi й закони, стелиться
десь туди до далекого Днiпра й Києва. Ось вiн тут, бачить свої добрi конi,
бачить поля, свiй хутiр зi садком, але думка не тут. Нi, нi. Нi одного
разу не зупинилася вона на цiй рiллi, пiд цiєю солом'яною стрiхою, десь
тут поблизу. Цi обрiї й цi широти вузькi для неї. Направо й налiво широкий
свiт, направо й налiво безлiч нового, небаченого, незнаного. Пiти,
пiзнати, вирвати звiдти все, що доброго, й вернутись, хоча б сюди на це
поле та вже не зрушитись. Навчити або змусити цi поля й цi стрiхи чогось
такого, що обновило б їх, спружило б, привернуло б їм розумний, Божий
образ, так давно десь ними страчений i затоптаний...
Гори, моя пекуча уяво, i поможи! Постав знаки такi й iншi та дай слова,
налитi живою, кипучою кров'ю. А коли ти. Боже, десь є коло мене й розумiєш
мої бажання, вдiли менi не багато... Непомiтно - дрiбну частинку своєї
мудростi вдiли, i я вже благословлю твоє велике iм'я. I я пiду по цiй
землi, починаючи вiд цiєї чорної скиби, i буду там i там - геть по широтi
сiяти чудовий твiй глагол во iм'я Правди i Честi. Пiшли мене куди хоч. Я
пiду й буду скрiзь так, як мiй батько зерно, сiяти добре, розумне, чесне
слово... Потрiбне слово, конечне слово.
Володьку, Володьку! Чого зупинився там i дивишся, мов маг, на той схiд?
Ори землю, край її лемiшем твого плуга та мовчи, мов залiзо, мов камiнь.
Твоє в тобi, i всi закони є проти тебе, а може, й сам Бог. Ти, чи твiй
батько, чи, може, дiд зробили один грiх i сiм поколiнь не спокутують
його... Рабами будуть! Худобою без язика й без слова! Попихачами на свому
власному грунтi! Юдами i Каїнами, що продадуть за пiвсрiбняка честь,
свободу, право!
Вйо, конi! Далi. Мати на дорогу вийшла й кличе на обiд.
Сонце вже пiднялося високо, конi втомленi, з позападалими вздухвинами.
Сам орач прокидається, мов спросоння, й дивується, що навкруги одно
поле...
А вечором пiсля працi подався в село. Ще як тiльки почав умиватись, як
тiльки причiсував перед кусником дзеркала свою чуприну, Настя одразу
почала:
- Господи, Господи! Находився, наморився! I що там тебе тягне? Два роки
не ходив, а тепер що Божий вечiр...
Володько, як звичайно, подивився на неї, але не сказав нiчого, I коли
вiн вiдiйшов, Настя накинулась на Матвiя:
- А чого ти мовчиш? Ти ж батько?
- Говори вже ти. Маєш язика за всiх,- спокiйно вiдповiв
Матвiй.
- Говори, говори... До вас говори, як до муру. Слова мої для вас
полова. Я можу день i нiч говорити, а ви всi своє.
Останнi слова витиснула разом зо сльозами. Матвiй поблажливо дивився на
неї, злегка кивнув рукою й одвернувся.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353