Бог вiдає, де. Попотьомбай-но щодня
милю туди та милю назад. Прийдеться-таки ликами запасатись та постали
плести. Мусить переходити вже ту зиму i в постолах. Що подiєш? Що при
такiй дорожнечi? I чи вистачить для такого хлопця того чобота? Де там. Аби
то ще воно обережно, обачно. А тож, де тiльки льоду шматок, то й ковзне.
По храпi, по мокрому, пiсля не обшкрябає чобота, не висушить. Там шкорбне,
там шпирхне, i чобiт горить. У мене он (i вiн гордо показував свої
широконосi тяжкi, на вiйськовий зразок, чоботиська) - у мене он третiй рiк
чобiт, а ще дивись... Має вiн хоч одну лату? А там пiдметку пiдоб'ю,
пiдлатаю i ще з рiк виходить. Бувало, парубком ще був. Думаєте, бачив того
чобота? Постоли. Як був який чобiт, хоронив його тiльки до церкви по рокiв
п'ять одного. Тепер же... Ще рiк не минув. Дивись. То закаблук вiдлiтає,
то зуби шкiрить... Все на згубу, все на пропало.
Так розважає старий. Розважає, мiркує та все головою покручує. Все
воно, звiдки не зайдеш, скрiзь скупо.
Настя з Володьком пiшли "до батькiв", а звiдти пiдуть на "вечiрню" до
монастиря. Матвiй довго бавився з Хведотом, який дуже скидається на
батька, "тiльки такий крикун, як мати", а опiсля лишив його самого в хатi,
а сам пiшов поле та садок оглянути.
Садок свiй оглядає i рано, i ввечерi, i завше, коли тiльки має вiльну
хвилину. Знає його, як жид свою кишеню. Кожне деревце, кожний кущик, кожна
врештi галузка йому знайомi. Все то його руки виплекали, все то виховали,
все то обчистили, все то опорядили. Вiд свiтання до смеркання готовий вiн
тут сидiти, але часу на те обмаль. Радо б i бджолу тут завiв, та вона
догляду потребує, а йому нiколи. Радiє десь глибоко в собi якоюсь
особливою матвiївською радiстю. Нiхто її не помiчає, не помiчав її,
мабуть, i вiн сам, але радiсть та велика. Воно й радiти є чого.
Пригадати тiльки, як то, будучи ще в гуртi, зносив вiн з усiх усюдiв
дичечку до дичечки, шкiлку зробив, тицяв їх там, заливав, оповивав - i от
тепер полюбуйся. Пощепив сам (ото, вiн ще потребує там когось!), перевiз
на хутiр, iз садiвником монастирським порадився i посадив деревця
по-людському. А сорти все якi! Самi, можна сказати, найкращi: золотi,
зеленi та бiлi ренети. (Цi можуть довго лежати, гарно пахнуть i мають
добрий збуток. Особливо зеленi ренети). Опiсля цеголки, цякiвки
червонобокi - солодкi, тарольки (ах, як пахнуть! А долежать часом до
масляної). Виноградки. (Це не яблука, а щастя. Великi - пiвхунта кожне).
Зорi, до-вгощепи. Це все сорти зимовi. Лiтнiх яблук Матвiй не садив, бо
"який з того толк"? Не продаси, а засушити не встигнеш. Отак сюди-туди,
облетить, поб'ється, погниє... От ще райки з лiтнiх, та й то цi вже бiльше
осiннi. Цi вже можна й продати. Папiрiвки добрi. Нiчого сказати, але
нiякого з них толку. Двi всього i має їх Матвiй у своєму садку. Грушок; як
то для себе - досить. Цукрiвки, варшавки, попадi. Iз зимових - хунтiвки та
бери. О, цi два сорти. Оце грушечки. За них можна часом грошики лупнути.
Всього дерев понад сотню, вже от пiд овочами погнулись. "Своєї фрукти
доволi вже, а це ж усього кiлька рокiв". Тут вже й шкiлка при садi. Садок
розростеться, i вiн засадить цiлу пiдсонню десятину. Пригодиться колись.
Глянеш - око радiє. Все на мiсцi. Все виплекане. Огорожа одна чого
варта, найкращi лати у лебедському лiсi вибирав, навколо вишнями обсадив.
I затишно для саду, i корисно. Вишнi вродять i продати навiть дещо можна
буде.
Так то так. Але що то з тiєю дiтворою буде? Четверо вже їх. А хто може
заручити, що й ще одно не прибуде? Хоча Мавiевi й пiд п'ятдесят, та "баба"
його сiм лiт молодша. Ну, по однiй десятинi кожному... Що то є? Починай,
кожна дитино, спочатку ту каторгу, яку прожив твiй батько.
Матвiй зупиняється за садом i окидає зором Сумiжну нивку лебедця
Григорчука. Ходять поголоски, що вiн її продати хоче. Думка про неї вже не
виходить з Матвiєвої голови, хоча цiна її, мабуть, куслива... О, куслива.
Рубелькiв круглих з п'ять сотень закотить. Але не купити її, це значить
краще не жити. Де ж то видано. Пiд порогом, межа в межу. Поле вироблене,
вигноєне, пiд сонцем.
I Матвiй навiть пройшовся по тiй, уже зябльованiй нивцi, розчавлюючи
тяжким чоботом бiльшi грудки, нiбито те поле вже його. Порою навiть
зупинявся, щоб пiдняти якусь дернюку i, витрусивши її iз землi, викинути
на межу. Земелька свiжа, пахуча. Бабине лiто по скибах поснувалось.
I коли Матвiй зiйшов з Григорчукової нивки й уважно зайнявся пiдпорою
одної гiлляки на щепi, що занадто гнулася пiд тягою овочiв, у той час його
поздоровив здалека хрипливий баритон чоловiчого голосу.
- Помайбi, дядьку Матвiю!.. Матвiй пiднiмає голову.
- Дай-бо здоров'я! - автоматично вiдповiв Матвiй i побачив на своїм
полi Григорчука. Миттю шибнула у Матвiя думка: "Ага. Приходить за поле
балакати, а вдає, що тiльки оглядати прийшов".
Григорчуковi хотiлося, щоб Матвiй купив його поле з таких причин:
по-перше, може йому цiною краще солити, нiж кому iншому, бо "це ж пiд
порогом". По-друге, "краще мати дiло з порядним господарем, бо гой i слова
додержить, i грошей, хоч, може, готових i не має, то швидше роздобуде. Бо
йому й у банку, й у жида, куди не кинеться, скорше, нiж другим дадуть".
Приходом Григорчука Матвiй зрадiв, але "при таких оказiях чоловiк має
степень свою знати та бути чуйним". Вiн сам було не раз збирався скочити
до Григорчука, та не знав, як його краще того... А тут нагода сама
допомагає.
Обидва зустрiлись заклопотано, руку один одному подали i байдуже
по-жидiвськи потиснули та почали, як то, мовляв, з погоди... "аж
випогодилось, а то ж таке лило", причому Матвiй не забув заявити, що у
нього "геть-чисто пшениця у копах замокла i поросла.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353