Ми вот апять к тябє...- зрадiв "бiловусий фуражир".
- Салому iмєєш? Цєну палучiш...
- Солому? Нi. Не маю...- проговорив Матвiй. Вiтер сипле зi стрiхи
дрiбний снiг, який чiпляється неприкритої Матвiєвої голови. Володько це
помiтив, здмухнув сльози, стрибнув до хати i винiс батьковi вовиянку.
-Да ти, ста рiк, нє упрямся. Знаємо дело - салом iмєєш... Нє врi...
Полна тябє упрямiтся, как дєвка под. вєнцом... Два рубля за пуд палучiш...
Пудоф двадцать надоть...
- Ну,сказав Матвiй.- Два рублi тепер не гропгi, але солому свою я вам
покажу. Як хочете.- I повiв фуражира пiд ожереду.
Це була купа промоклої овсяиицi, яку розтягнули були солдати й яку
пiсля пiдiбрав. Солома запрiла i змерзлася. Фуражир вийняв шаблю i ткнув
нею пару разiв у солому. Пiсля жменю висмикнув i глянув...
- Нiчаво! - сказав.- Бєрьом... От самаво утра єздiм, нiгдє саломи
нєт...
- Як хочете...
З цим вершники вiд'їхали, заявивши, що завтра приїдуть по солому.
- От бач,сказав Матвiй Володьковi i Василевi, який також вийшов з
хати.- А треба було, дубило їх ма', все нищити. Мене те все вже дурним
робить...
- Ходiть, тату, їсти,- сказав Володько.
- Ходiть, бо капуста холоне,- додав Василь. їв Матвiй мовчки i мало.
Поїв i знов на двiр подався. Володько слiдкував за батьком, пильнував
кожного його кроку.
Третього критичного дня Матвiй вибрався до штабу. Зрання зiрвався вiтер
i мело снiгом. У штабi треба бути "в дев'ять часов". Але годинника нема,
сонце також не свiтить, тому ранок застав Матвiя i Володька, який разом з
батьком не спав цiлу нiч, на ногах. Ах, i нiч то була. Володько бачив не
раз, як нагай офiцера здiймався над головою вояка. Бачив, як вояк стояв
струнко, не смiв захищатися i тiльки очi та уста вказували, що в тiй
людинi є душа i все те, що чинить вираз болю.
I от на мiсцi такого вояка Володько уявляв собi батька. I ще гiрше. Там
кладуть, знiмають штани... Ууу! Хлопець цiпив зуби, обертав головою i з
уст його рвались куснями згуки... Нi, нi. Володько пiде, впаде, розкаже
все... Де ж тi пани? Де, в чорта, тi пани? Може б, вони не тягнули його
батька, який нiколи ж не був на панському дворi, який навiть не знає, як
виглядають тi покої.
Панський двiр аж за селом i за долиною. Чого б туди батько ходив. То
тiльки його, Володька, понесла туди нечиста сила, щоб учинити нечувану для
родини бiду.
Ранок. Батько чомусь заговорив, не є такий сумний, як минулi днi.
Говорить за всякi господарськi справи, щоб усе було в порядку, наколи б
його задержали, чи що...
Але хiба це Володьковi втiха? Мати, мов у воду опущена. Пече картоплянi
млинцi й очi її мокрi. Батько з'їв кiлька.
- Ну,каже,- лiпше пiду. Лiпше хай прийдеш скорше, як спiзнишся.
I одягається. Вийшов, не сказавши нi слова. Володько також накинув
вiдоме своє "пальтiшко", що з великого зробилося малим i з нового аж надто
старим. Латки почiплялися до нього, де тiльки могли, i барви їх - сама
невибагливiсть та суперечнiсть...
Хто знає, куди збирається Володько, i яке кому дiло, куди вiн
збирається. Вийшов пiд ранок i метелицю, вибрався через замету, де лишився
батькiв глибокий слiд. на шлях i пiшов у напрямку Жолобецького лiсу. Вiтер
пре в спину. Спереду ледь маячить темна постать - батькова постать. Слiди
його одразу замiтає вiтер, хоча Володько широко ступає, щоб попадати
чобiтьми на тi самi мiсця.
Чи бачив батько свого послiдовника? Хто знає. Вiн не оглядався. Йшов
усе далi полем. Вiтер напирав йому в спину, прибивав до нiг критого
вiйськовою шинелею кожуха.
Ага. Он вiн.оглянувся, обернувся. Видно, таки зауважив, бо ж став.
Володько зупинився також. "Аа-о-у-е..." - видно, батько гукає. Вiтер рве
на шматочки слова i розсiває, де йому хочеться. Ще й ще кричить батько,
але син, хоч ти його вбий, не розбирає нi одного пiвслова. Он батько махає
рукою, одвертається i борхається далi.
Володько, мов тiнь, волочеться за ним, Матвiй ще раз оглянувся i йде
назад. Тiкати? Стояти? Поки що стоїть хлопець i чує: "Ве-рр-ни-ся!" Куди ж
?
Вiтер люто шарпає i пре вперед. Здається, коли б пустився та лiг на
снiгову габу - понiсся б вихором, мов дубовий лист, просто на чорну лiсову
стiну.
- Вернися, ти, шмаркачу! Куди там полiзеш?.. Марш менi додому! Чуєш?..
Наказую!..
Брав той наказ хлопець, як те останнє, що одно хiба поверне ним - проти
вiтру, проти метелицi i проти власного сумлiння - додому.
Матвiй пiшов далi. Син його стоїть на мiсцi й дивиться йому вслiд.
Фi-уфiii-iii!..- їдко i хижо вчепився вiтер якоїсь сухої билинки i
висвистує беззубим ротом. Он плужаться сiрi оберемки. Здалека нi нiг, нi
колiс не видно. Здається, щось над землею проти вiтру повзе. Щось, видно,
надто вперте. Пiсля видно, що то пiдводи. На них... Хто ж має бути на них?
Це пiдводи "земського обозу", що лазить отут кожний день i пiд мерзлими
брезентами тягає сюди й туди якiсь клунки. Люди повлазили у кожухи, у
валянки, в сибiрськi шапки, що й грiм їм нiщо. Конi якось тягнуть отi
возиська, що нагадують мажi середньовiччя. Шпицi в колесах затинкованi
багном та зледенiлим снiгом.
Пропустив повз себе земцiв. Далi з лiсу вирвались козаки. До чорта,
хiба в таку пору верхи їздити. Носи їм померзли, конi борюкаються з
вiтром. Чи бачили вони Володька, що ось збоку стоїть чогось i чапить на
холодi? Хто там їх знає. Чи ж їм до якогось там Володька тепер? Кожний
щось своє має. А Володько ось постоїть ще трохи, поки батько не зникне з
зору й вернеться.
Що ж йому ще залишається? Не впаде ж отут серед снiгу i не дозволить
вкрити себе заметою, поки серце його чiтко i мiцно стукотить у дзвiнких
грудях, що нiколи, нiколи не вiдмовляли мiсця i простору отому метушливому
куснику м'яса.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353