Їдуть все далi i далi. Володько вдоволений, що може стiльки пiд'їхати.
Ось уже Гiсерна. Ще один великий переїхати лiс, i там Москалiвка. А далi
поля, бита дорога. Дядько переходить з полiтики на господарськi справи.
Питає Володька, хто його батько. Дивується, що той такий самий господар,
як i вiн, а задумав так марнувати свого сина. Володько знов перечить. Вiн
намагається пояснити дядьковi, що вiн зовсiм не збирається вчитися на
пана, а тiльки, щоби бути розумнiшим, щоби вмiти лiпше господарювати.
- Ееет! Для того вчитися не треба. Дай менi тiльки досить поля, то я
тобi без науки докажу, який з мене господар.
Володько знов перечить. Вiн згадує отих самих нiмцiв, яких дядько так
вихвалював. У них, мовляв, усi люди вчаться, тому вони й порядок знають.
Дядько, видно, признає Володьковi рацiю, але перечити не перестає.
- Не кажи. А я тобi скажу. У них вже то в кровi. Так!
Володько знов переконує, що й нiмцi не завше в себе мали порядок. Були
й у них заколоти i революцiї. Але вони вчилися, всi вчилися, i тепер вони
у всьому толк мають.
Переїхали Москалiвку i виїхали на поля. Пiски лишилися в лiсках. Знов
чорнозем. Зi сходу дме прудкий вiтер. На полях вовтузяться люди. Орють,
сiють, скородять. Нiде не видно революцiї. Ген на пiвдень у соняшнiй
далечинi бiлiють якiсь хутори. Пiд'їжджають до Васьковець. У селi
неймовiрне болото. Колеса грузнуть до маточини. Конята ледь тягнуть воза.
Дядько лається. Нарештi вилазять iз брудних Васьковець i наближаються до
Шумська. Якось дивно. Володько найбiльше знає цi мiсця ще з тих часiв,
коли тут було скрiзь повно люду, обозiв. Тепер порожньо, тiльки здалеку
видно, на головному мостi греблi стоїть нiмецький патруль у шоломi.
Виїхали на шлях, що йде на Крем'янець, i дядько зупинився.
- Ну,- каже вiн,- тепер ми розминемось. Я їду отак через мiсто, а тобi,
здається, сюди на Крем'янець.
Володько дякує i злазить. Дядько зовсiм подобрiв i шкодує, що не може
далi пiдвезти. Але, може, хто буде їхати з мiста i Володько знов
попроситься.
Нiчого. Володько i так вдоволений. Вiн зовсiм вiдпочив i, коли
прийдеться йти пiшки, також не бiда. Ще раз подякував i йде.
Сонце ще досить високо. Хотiлося б йому до заходу сонця добитися до
дому. Йде через село Рохманiв. Дорога тут лiпша, виложена дерев'яними
кругляками. Побiч здебiльша жидiвськi, обiдранi хати. Виходить у поле.
Вiтер сильнiшає, напирає ззаду i помагає йти. День, хоч весняний, але
непривiтний, холоднуватий, сiрий. Уста зовсiм порепалися. У ротi й у носi
висихає. Ноги вiдпочили, i тепер майже не чути втоми.
Як завжди, так i тепер, Володько виразно помiчає змiну країни i людей.
Там, за лiсами, коло Дерманя, йому значно бiльше подобається. Якiсь
яскравiшi, виразнiшi люди. Цiле життя якимсь дзвiнкiшим видається. Тут
сiрiше. Села тут i не бiднi, але вигляд їх надто простацький. Люди
здебiльша байдужi. Тут i революцiя не так помiчається. Нема тих великих
сходок, нема промовцiв. Землi i тут домагаються, але не так пристрасно. Де
причина цього? Не треба далеко за нею ходити. У Дерманi школи, монастир. А
тут... Тi маленькi пiд солом'яною стрiхою хатини, що звуться школами, хiба
то школи? А он Жолобки, Угорське i багато iнших подiбних, скiльки стоять
на землi, не бачили в себе школи. Не диво, що й люди тут сiрi, лишайнi,
розчухранi, мало не дикi.
На вечiр Володько дома. Смеркає. Ще здалека почув його собака Пундик i
вибiг назустрiч. Зворушливi обiйми, пестощi. Он рiдний хуторець. Садочок
розростається, а навкруги поле. Вiтер свобiдно шугає, б'ється об мури
хлiва i хатини, на клунi мiсцями позривало снiпки i майже зовсiм зiрвало
стропа.
Володько входить до хати. Там одна мати з Василиною. Привiтався,
поцiлував матiр у руку. Стара заметушилася. Вона зовсiм не сподiвалася, що
той прибуде.
- Яка низенька хатина. А плита. Зовсiм низька. Мало не по колiна,- каже
Володько.
- Бо ти вигнався,- радiсно зазначує мати,- Було таке кордупленя, а то
дивись...
Володько аж тепер помiчає, як багато вiн за зиму вирiс. Тепер вiн мало
не парубок. Справжнiй "скубент". I делiкатностi набрався. Все тобi так
зручно в нього виходить. Навiть мова злагiднiла. Не така уривна,
кострубата.
Зовсiм смерком приходить з поля батько. З ним Катерина. Хведот ще
ходить до школи, а пiсля школи пасе товар.
Батько побачив Володька i першим йопэ словом було:
- Ну, так уже прийшов? Розпустили?
Володько привiтався з батьком так само, як i з матiр'ю. Поцiлував
брудну батькову руку. Вiн боявся одного, що застане батька дуже слабим.
Але тепер нiчого такого особливого не помiтно. Батько ходить щодня в поле,
працює.
При вечерi коротка розмова. Володько показує свiдоцтво. Батько взяв
папiр у руку, подивився i зараз повернув. Не сказав нiчого. Володько
вдивляється тiльки у вираз батькового обличчя. На цей раз усi прикмети
вказують, що батько вдоволений. Далi вiдпочинок, гасне лампочка. Володько
аж тепер чує свої ноги. Але нiчого.
Другого ранку Володько вже в полi. Знов вiтер, рiлля, жайворонки. Знов
простiр i рiдна, чорна земля, а Володько син її, справжнiй син
найсильнiшої з матерiв.

VIII
Шалiє весна. Цвiтуть i одцвiтають сади. Земля жене iз себе силу велику.
Ростуть i хвилюють жита. Небо наганяє потопу сонця i дощу.
Володько господарить з батьком. У його розпорядженнi конi. Чудеснi
"казьоннi" тварини з таврами на стегнау. Кара блискуча кобила i гнiдий
кiнь-киргиз, їздить ними до лiсу, возить гнiй, водить на пашу, до води...
Особливо подобається Володьковi "кiргiз". На ньому чудесно iдеться верхи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353