.. Ми потоптанi. Ми упослiдженi. Ми нiщо! Сьогоднi, там... Я,
знаєте, хотiв кинутися на того хама i роздерти його на кусся. Отак просто
роздерти i все... Лють мене їсть...
Матвiй думає.
- Аби тiльки,- каже,- всi до цiєї думки дiйшли. Нi. Не кажу кинути
плуг. Нi. Цього не треба. Земля основа всього. Але кожний господар хай
тямить: поки ми тiльки коло плуга, а там на горi сидять вужi - нема нам
щастя. Ми мусимо виповнити собою все!.. Ми, чеснi люди, що родились тут i
тут мiсце!..
А по хвильцi додає:
- Але до працi. Праця всьому дасть життя. А тi перешумлять i загинуть.
Знаю, що загинуть!.. Ходiм, зрiжемо кiлька деревин. Думаю собi: вiн там
поїхав, стоїть, i конi стоять, а тут стiльки роботи. Гадаю рiзати дерево
звiдсiль, вiд запусту. Тут молодий лiс ростиме. Гарно засiявся.
Батько i син встали й пiшли. Батько показав великого старого граба...
- Ну, зрiжемо цього.
Вмостилися i почали рiзати. Сонце заходить. У лiсi кладеться тiнь.
Тиша, тiльки шурання пилки чути. По часi пiдрiзаний граб затрiщав,
похилився i, пробиваючи собi помiж гiллям iнших дерев дорогу, цiлим своїм
тягарем грюкнув об сиру землю. Батько i син хвильку стоять i обтирають iз
чола пiт.
Цiєї ночi Шпачка ожеребилася. Через пару днiв ожеребилася i Гнiда. Двоє
шустрих малят лошачкiв родилося на свiт. У село наїжджають "товаришi" i
вибирають все новi та новi "самообложенiя". Роз'їжджають усе новi та новi
агiтатори. Сходки, мiтинги. Володька ще раз беруть "в наряд". Три днi
проїздив з агiтаторами по селах. Приїдуть до села - сход. У школi
збираються дядьки. Обличчя їх на квiнту. Настрiй - нуль. Знаємо, мовляв.
Досить нам наговорили. Баки тiльки забивають.
Але входить товариш комiсар. Рудий, сiрi очi, плитке чоло, вуха
вiхтями. П'ять лiт у Сибiрi на каторзi за червоний жовтень страждав, вiд
перших днiв революцiї на всiх фронтах диявольську контрреволюцiю громить.
Вилазить на стiлець:
- Товаришi селяни! Знаю, що не прийшли ви сюди, щоби слухати тарибари
якого-небудь обридлого крикуна. Знаю, що село вже має досить слiв, за
якими нема нiчого, крiм брехнi... Але, товаришi! Всi, хто не прийшов до
вас, кожний тiльки брав. Кожний тiльки намагався використати наше
втомлене, вимучене довгою революцiєю село. Нiкого не обходить те, хто тут
жиє i чи має вiн що їсти i в що вдягнутися... Нiхто також не завдає собi
працi подумати над тим, що селяниновi нiхто не дає анi одної соломинки
даром. Все то зароблене тяжким кривавим трудом, твердими мозолями двох
рук...
- Правильно! - перебиває хтось. Настрiй слухачiв прояснюється.
- Так,продовжує товариш.- Я сам син бiдного селянина, який родився i
вмер на рiллi у працi, у ярмi. До мозку костей знаю, що значить вперта
день-денна в потi, брудi, в голодi каторжна праця, наслiдки якої: болi,
болi i тiльки болi. Хто з вас скаже, що за своє життя прожив хоч один
щасливий день, добре з'їв, гарно одягнувся, не мав турбот? Нiхто, Бо ми
дiти працi, дiти землi, ми не маємо на це змоги. Ми, як та машина, щодень
i нiч тягне цiлу фабрику, не смiємо зупинитися, випростатися, вiдпочинути.
- Правильно говорить,- чути з юрби. Настрiй ще бiльше теплiшає.
- Але, товаришi селяни! Кожний з вас хоч i здалека бачив i iнше життя.
Он у селi стоять палати. До них належить за селом кiлька тисяч десятин
доброї земельки. Власники їх не купували її, не орали, не сiяли, а збирали
бiльше, як ви всi, що тут зiбралися. I ви бачили їх життя. Бачили,
роз'їжджали вони фаетонами, каретами, четвернею. Бачили, як гуляли вони,
як пиячили. Все це ви бачили i нiкому з вас не прийшло на думку: а за що
то вони так живуть? А чиєю то працею здобувають вони отi великi маєтностi,
отi добра, отi четвернi? Не приходило це на думку, бо всi думали, що так
треба, що так має бути, що сам Бог ваш так хоче. Але так воно не є. Так
воно не мусить бути. Всi мусять знати, що земля i все, що на нiй є, не
належить однiй людинi - пановi, поповi, царевi. Нi! Сто разiв нi! Все це
належить усiм людям, що живуть iз працi рук своїх; належить порiвну,
однаково, без всяких винагород i викупiв! Так воно мусить бути.
Голос промовця пiдноситься, набирає звучностi, сили, переконання.
Селяни слухають. Очi їх поволi загоряються. Промовець згадує партiю
комунiстiв-большевикiв, що пiдняли священний червоний прапор боротьби за
волю та землю. Згадує свiтову буржуазiю, що йде на допомогу Денiкiнам,
Петлюрам, Пiлсудським, щоб розчавити великий зрив працюючого люду. У
рожевих барвах малює привабливi картини прийдешнього, коли то могутня
селянсько-робiтнича червона армiя переможе всiх своїх ворогiв.
Тодi настане час вiдпочинку працюючих, час, коли за людей будуть
працювати машини, коли всi будуть рiвнi, щасливi i свобiднi. А це настане.
Це не слова, а дiйснiсть. Це мусить статись, бо цього бажає собi сто
п'ятдесята мiльйонiв працюючого народу. Але для цього треба останнiми
силами пiдтримати славетну червону армiю, армiю героїв боротьби i працi.
Так. Селянський люд знає, що буде далi. Їх обличчя, їх очi холонуть,
мов метал. На їх устах знов сходить ознака лютi. Чотири роки кров лив. По
Карпатах, пiд Варшавою, у пiнських багнюках. А тепер приходить ось тобi
отакий i рве - брехнею, пiдступом, силою,- останнє вiд уст своїх рве.
Iди, Арйоне, додому. Вiйна не з'їла ще одної твоєї красулi. Одв'язуй її
вiд жолоба i як офiру вiддай добровiльно. Бо, бач, герої працi й боротьби,
що ордою з кацапiї насунули, потребують її. А ти, Арйон, ти що кров лив,
пiт лив, орав i сiяв гречку, ти дай i ще раз дай... Себе, жiнку i дiтей.
Клятий жидок, вошивий руский гармидер зняли, в Європу б'ють, сто тисяч
коней загнали, бо здобувають, бач, трактора, електричну лампочку,
комуну.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353