i коли той розмовляв з
матiр'ю, Володько весь час iздалека позирав на нього, помiчав рiзнi
дрiбницi його одягу, його рухiв. I йому здавалось, що дiд Юхим також
цiкавиться ним. Нема, нема, а диви, i гляне, i щось нiби запитає поглядом.
А потiм, коли скiнчив мову з матiр'ю, вiн цiлком перевiв увагу на
Володька.
- Ну? Що? Здоровий уже? Ну, бач, а то такий був. I вирiс... Бавишся з
Хведотом?
- Нi,вiдповiв одним словом Володько.
- О! А то ж чому?
- Бо вiн малий,- знов коротка вiдповiдь. Дiд, помiтно, посмiхнувся, а
мати промовила:
- Деруться весь час... Як тi пiвнi. Володько ще дужче засоромився, цiле
обличчя палає, хотiв би дати драла, та ноги не слухають, кортить тут бути.
- То ти з нiким не бавишся? - питає далi дiд.
- Нi,- знов те саме i похитнув головою, а по хвильцi додав: - У
Дерманi. З хлопцями. Ще поки був здоровий... До розмови встрянула Настя:
- А, лазить усе. По лузi, по лiсi, дивиться, думає. Таке дивне
видалось, дивiться, ще сопляк пiд носом, а виглядає нiби мудрець який.
Володькiв зiр упав на матiр, i нотка легкого докору торкнулась її
нiжного чуття. Їй стало нiяково, знiяковiв i Юхим.
- Чи дозволиш, Насте, взяти менi його з собою? - обережно запитав
старий. Вiн знає настрої Настi i не певний, чи та дозволить.
- Ой, тошненько менi! Хiба такого обiдранця слiд куди пускати. То ж
дивiться ж, якi в нього колiна.
Володьковi штани на колiнах дiйсно самi дiри, вiн до цього часу якось
того зовсiм не помiчав. Його зiр напружився, його увага збiльшилась. Йому
хочеться йти з дiдом, але як це сказати. I не чекаючи згоди матерi, вiн
запитав:
- Хiба я так далеко... дiйду?
- А ти хочеш? - запитав дiд.
- О! - вирвалось у нього.
Мати лише глянула i одразу вiдгадала його думку.
- Такий замурзаиий! - промовила i цим дала згоду йти з дiдом.
-Темно було надворi, коли тi вийшли. Настя провела їх ах за причiлок,
де цвiтуть мальви та дикi ружi. Пiшли стежиною вверх. Було тихо. Земля
руки свої долонями щедрими догори розложила, все спочивало, дихало теплом,
вiд лугу долом клався туман i несло злегка болотом. Пiд ногами кашка й
чебрець видiляє свої пахощi, у Трихоновому житi пiдпiдьомкає, не дивлячись
на вечiр, перепелиця.
У лiсi зовсiм темно, Володько не бачить дiда, лише вичуває свою руку в
його теплiй долонi. Iшли повз "контору", де мешкав недавно Лiсовський, що
його звали "Конєшно". Тепер та будова стоїть пусткою, i Володько наважився
запитати:
- А куди вибрався Конєшно?
- Кажуть, до Верхова,- вiдповiдає дiд.
- А чого вiн вибрався? - питає далi Володько.
- То знаєш... Вiн служить у Таксарiв за побережника. Куди пiшлють, туди
й мусить iти.
- А хiба тут уже не треба побережника?
- Видно, що нi. Лебедську соснину зрубали, а тут цей шматок лiсу не
оплачується стерегти...
- А кому цей лiс належить? - питає знов Володько.
- Одному багатому жидовi,- вiдповiдає Юхим.
- А де вiн, той жид? - цiкавиться далi Володько.
- В Острозi. Вiн там живе.
Питання чергується за питанням, Юхим на все вiдповiдає, Володьковi все
то дуже цiкаве, здається, вiн iде глибше в життя, перед ним вiдкриваються
новi простори.
У лiсi щось засвистало, помiж вiтами дерев благальне хрусталiють зiрки,
щось трiснуло, нiби там хтось ступив ногою на суху галузку, вичувається,
як листя вдихає свiжiсть пiсля гарячого дня.
На хуторi Юхима безлiч нового. По-перше, самий хутiр - багатий та
просторий, велика, чиста хата з фiранками на вiкнах. Володька всi
привiтали, дiстав ще раз вечерю, а потiм вiн спав на широкiй лавi пiд
вiкном у свiтлицi, сам-один на цiлу свiтлицю. Звечора вiн не мiг довго
заснути, щось ввижалося за вiкном, було трохи моторошно, пригадав собi
всiлякi оповiдання про дiда Юхима, пригадав iншi речi, що їх колись чув у
млинi, уява розбурхалась, почав уявляти себе десь далеко у свiтi без
батька й без матерi, як це вже не раз уявляв собi, коли то вiн одного разу
все покине i пiде далеко.
Що буде там робити? Вiн не знає. Свiт бачити, людей пiзнавати, новi
краї вивчати.
Увесь другий день вiд раннього ранку до пiзнього вечора Володько
занятий. Дiд Юхим усе з ним i з ним. То вони снiдають i при тому
розмовляють про Володькову науку читання й писання, то вони йдуть на
пасiку i дiд показує йому бджiл, трутнiв, маток, вощину, мед. Оповiдає й
оповiдає, що i як роблять тi малi неспокiйнi тваринки. То вони йдуть до
хлiва, до стайнi, до клунi i там знаходять щось цiкавого, то знов заходять
до Юхимової комiрки, де вiн самий мешкає. На стiнi в нього висить якийсь
цар, на поличках лежать книжки. I цар, i книжки цiкава тема для розмов. Це
той цар, що визволив народ з панщини, i це тi книжки, в яких написано про
минуле, про святi речi, про бджiл, про всяку всячину.
Володько натомiсть оповiдає дiдовi про свої гри, забави, думи, як то
вони в Дерманi на Запорожжi бавляться, хто там i з ким товаришить, що вони
роблять, якi забавки з глини вилiплюють, як поле мiряють, якi грошi з
мушлiв мають i хто з них найбагатший.
Господи, як багато цiкавої всячини, i дiд вiд того не надивується, а
Володько весь у тому, вiн тепер нiкого, крiм дiда, не знає, геть-чисто
забув i про дому, i про Катерину, i все з дiдом, i помагає йому крутили
медогонку, i носить щiльники, i замiтає повiтку. I нiкого їм при тому
бiльше не треба, нi Катерини, нi Клима, нi наймита Свирида, анi тих
дiвчат, що десь там за садом валкують конюшину...
А вечором, диви, пiшли обидва на прохiдку. Тихий, соковитий вечiр, над
усiм перепнута зеленава баня з рожевим присвiтом, iз-за лiсу нiч поволi
висуває шматок мiсяця, зорi там то там блимають, никнуть, то знов
з'являються, здається, йдуть одна за одною безмежною безоднею, нiби одна
одну ловлять iз зав'язаними очима.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353