Але й на полу мiсця нема.
Його дебела постать страждає. Костi за день досить натрудяться i нема де
розiкласти їх для вiдпочинку.
На полу в кутi дебелий вояк розлютився, розклав "вєщевой мєшок", виймає
сало i їсть. Матвiй пiдсiдає до нього й вибачливо пояснює, чому вiн таку
малу хату має. Не можна було, мовляв. Це вже на третьому мiсцi будується.
Вояк доїв добрий шмат сала i собi почав.
- Теє,починає вiн з протягом. Видно, полтавець...- От ти там
бiлобрисий,- тикає вiн пальцем у рязанця...- Чово так розкодкудахтався?
Якого чорта халяву свою з рiдкими вусами дереш... Волинь ти лаєш,
Хахландiю розносиш... А зря... Жалко, чорт бери, що топчется ти тут своїми
клишавими лапами. Старика от ругаєш... Але коли, так сказати, правду за
чуба взяти, та тобi одному з другим перед балами твоїми поставити, то
вийде, що ти один з другим тiльки й життя взнав, що тут. Нє-нє. Не дуйся.
Оце ти в себе коли бачив? - згрiб полтавець у широку долоню торбину цукру
i потрусив нею над головою...- Дулю ти в себе бачив. Чаєм без сахару
заливався та жер тюру. Да, да! Не протестуй! Тєрпєнiє! Злiсть мене бере,
що ви, сукини сини, влiзете в чужу хату i вдаєте, що гаспада якiсь... А
дома в курятнику коптився, при лучинi вошi лущив, на полатях боки
вiдлежував. Ось тобi зайдеш у якiй-небудь Рязанщинi... Мiхайловка, чи
Вшiловка, чи якась Розплюєвка в лiсах заборсалась. Iзба стоїть. Улiз i не
знаєш куди. Чад, бруд. Свиня тут же рядочком рилом мудростi розводить.
Далi податi. Двоетажна така тобi хванаберiя на двадцять душ, як у тюрмi.
Йдуть спати i. батько наказує синовi: ти вот, Мiшка-та, не трясi са снахой
цєлу ночь... Вам би всьо, щенкам, куралєсiть!..Щоб не змилитись, бо мати у
лаптях спить... Да, да! Не валнуйсь, не валнуйсь... Бачу, дмешся, правда
очi тобi коле.
Полтавець у силу входить, руки в хiд пустив i колотить кулаками дим.
Повiтря нагадує океан на мапi. Кацапи лютують, але полтавець мiцно держить
стерно своєї мови. Кацапськi слова з прихрапом, з присвистом носа
передає...
- Та ти,каже,- бачив коли-небудь у себе яблуко? Чи пробував коли булку?
Чи знаєш ти, де вона росте i з чого н роблять? Ти он навiть не знаєш, з
якого боку їсти її, он i зараз знизу почав. Та у вас навiть ложками не
вмiють їсти, а кладуть у рот лопаточками. Рязанець нарештi не видержує.
- Врьош ти, сукiн син! Вот как заеду в твою ряжку...
- Фi-фi-фi! Тiльки пiдходь! Як мазну у твою сплювачку!.. А це ти
бачив?..- розгорнув полтавець хустинку, а там Георгiй i медалiя...
Це вплинуло на рязанця.
- Замовк! Так, так,- каже полтавець.- Краще от замкни своє рило й
мовчи. А то: а на кой чорт ваюю? А чаво Хахландiю защипаю? Тьху! Грiм тебе
ясний побий! Кликали ми тебе сюди? Просили? То йди собi до чортової матерi
в свою Кацапiю i не псуй тут воздуха. Ая? За що ми воюєм? А за що наш брат
кров ллє? За Волинь? Нєєт, брат. За мазурськi багна, за Варшаву, за
Карпати! Ти от, сукин син, напевно, по околодках прошлявся, а я третiй раз
на фронт йду, п'ять ран i оцю чепуху "за атлiчiє" дiстав... Ех, ви, ви!
Сохами землю дряпаєте. Дерев'яною бороною скородите, а дереш носа... Хами
ви, от що!.. А тут на дядька напав, що хати тобi ще - покоїв не виставив,
що ти хоч раз на жiсть у чистому полежав. Дрянь ти! Морда твоя осляча!..
Полтавець розiйшовся до того, що, здавалось, зiрветься i почне бити
всiх тих кацапiв. Щоки розчервонiлись, очi заблищали. Слова вилiтають з
уст, мов удари сокири. До сварки вмiшався вусатий бесарабець. Цей слухав,
слухав:
- Ша, кiндер! Да ну вас до ста бiсiв! Якого диявола розприхалися...
Брось!
- Нєє! Я йому докажу, що...
- Та брось, Ковалєнко! Надоть тобi з всякою задницею на рожни
спиратись... А ти, Лаптьов, також ослом таким видався... Якого, мать твоя
кобила, дурака втелила!.. Молчать!..
Полтавець замовк i сiв на своє мiсце. Рязанець двадцяту чашку чаю.
Бесарабець, щоб згладити прикрий настрiй, розпочав "врать".
- Еее, ввобче вiйна роз'їдає нашого брата. Коваленко чи Лаптьов, чорт,
диявол - всiх однаково в грязюку все топче! - закроїв бесарабець.
Почав я, братцi, з самих, так сказати, Карпат, коли нашого брата
послали в первi бої на австрiйця. Не вiйна це була, а церемонiяльний марш,
парада. До наших нiг клались Галич, Львiв, Перемишль. Закинули вуздечку на
Карпати й дайош Вєну!.. Славу рускої зброї несли на кiнцях штикiв, а пiснi
ж, знаєте? Лунали чортом по всiй землi, як гукнемо, було,- хоч то горб, чи
камiнь, хоч диявол душу твою давно льодом вкрив - все одно йохне нутро
твоє i вогонь очима вулканом виприсне.
У тисяча дев'ятсот п'ятнадцятiм на Новий рiк були ми в горах Карпатах,
на верхах, по яких лиш вiдьми на мiтлах" шугали... Стояли, значить, у
лiсi, мов ведмедi, вкритi льодом. Я був собi хлопчак от такий, як он...
(тикнув на Василя). Щiчки рум'янi, вус засiвавсь. Горiв усякими любвами
преподобної мироносицi Євгенiї Петровни, любвиобильної матрони славного
мiста Кишиньова. Зiрвала мене рожевого, як квiтку, а я чурбан - чурбаном,
сльози лив, вiршами признання скиглив i думав вiшатись, бо згубив, мовляв,
красу невинну.
Та, треба сказати, кров моя i душа, i все, що хочете, були на мiсцi,
владу. А серце, нiби новий годинник у чистiй ватi, чулось м'яко i цокотiло
до всiх, включно Євгенiї Петровни, такими згуками, що тепер посвищи...
Але от два роки минуло, як покинув Петровну. Коли б ще от так собi
чоловiк жив, поле орав, жiнку бив, з жидами лаявся - два роки, тьху, нюх
табаки. Але в нас... У нас, брат, два роки пiдземного благодєнствiя, коли
над тобою, перед тобою, за тобою янчить смерть, значить: що ти з
перкальового юнака станеш отаким ведмедем - єж первий єсьм аз.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353