- Так,казав вiн.-Вам тепер можна все казати... Язик без костей -
розумiється. Тепер може кожний щось казати: i те не так, i тамте зле, i
того їм ще бракує. Тепер, само собою, все дозволяється... Особливо коли ми
тут, а не там деiнде... Коли вже маємо цi ось нашi, напевно, не такi, як
хотiв би товариш Йон, але все-таки певнi, реальнi здобутки... Коли маємо
тепло огрiтий i ясно освiчений будинок, i крамницю, i читальню, i
часописи... Але де, питаємо, були тi мудрi голоснi люди, коли нiчого цього
не було? О, вони були, розумiється, занятi... Наприклад, розбивали один
одному голови... (на залi свист)...
Сердито задзвенiв Сергiїв дзвiнок, i його глухий голос викрикнув:
- Прошу не перешкоджати говорити! Хто буде робити непорядки - попросимо
за дверi! Рона продовжував далi:
- Так. Визнаю. Маємо чимало недолiкiв... Бракує i досвiду, i
традицiї... I взагалi того всього, що зветься культурою... Але поки що ми
гордi i тим, що маємо... Що ми нашими власними, дуже скромними силами
досягли те, що ось вже є. А коли є то зле,- прошу направити. Прошу.
Ходiть, берiть у руки книги, працюйте. Перешкоджаю я - буржуй,
експлуататор, народна п'явка... Дуже добре. Я вiдiйду. I так я вже бiльше
нiчого не зможу на це давати... Всi мої десятини вже пiшли... I здебiльша
на це саме... Але для чого той вереск, та iстерiя... Ми ж, дяка Боговi, не
циганський балаган, анi большевицький мiтинг... А загальнi скромнi збори
кооперативу...
У залi нова буря - крики, свисти. Рона розводить руками, дивиться понад
головами, його шкельця пенсне поблискують. Крики не втихають i Рона
зрезигновано сiдає. Його повнi уста нервово стискаються, йому напевно
смертельно хочеться курити.
До слова зголосився Володько.
- Поки що слово має Андрiй Андрiйович! - кричав Сергiй.
- Я зрiкаюся,- махнув той рукою.
- Тодi прошу Довбенка,- сказав Сергiй. Володько встав, гамiр на залi
втихомирився, його давно вже не бачили i були цiкавi, що вiн скаже.
- Я,- почав вiн,- не маю намiру i не можу говорити багато i красно... Є
дивно i одночасно приємно ствердити, що, порiвнюючи за короткий час, я не
пiзнав свого власного села. Видно, життя жене нас в шию i ми все-таки
рухаємось. Ще вчора ми нiмi риби, а сьогоднi, диви, вже кричимо на цiле
горло... I непоганi маємо голоси, шкода, що нема диригента, а то вийшов би
добрий хор... Хочеться думати, що старi знанi часи святителiв
архиєпископiв Антонiя та Євлогiя минули безповоротно, коли то було
"малчать i нє разсуждать"... Трохи гiрше, що вони лишили по собi
спадщину... I досить-таки тяжку, досить глибоку i досить погану, якої ми
ще не скоро позбудемось... Ми ще все i все - паки й паки - не знаємо самi
себе - раз монголи, раз хахли, раз малороси, а тепер ось ще одна нацiя -
товаришi... Хтось, звiдкiльсь, щось нам нашепче до вуха i ми вже готовi за
те розпинатися, битися, ненавидiти один одного... Отже ж, здавалося б, що
кожний з нас має на плечах свого власного баняка i кожний щось там у ньому
варить. Та будьмо ж нарештi самi собою! Думаймо своїми головами! Тож маємо
ми i свої справи... Нашi, кровнi, тутешнi i не тутешнi... I мова, i
освiта, i культура, i господарство, i полiтика... Чи маємо розпинатися
лишень за когось?.. Кажемо - товаришi! Певно, що товаришi... Але мусимо
також знати, хто вони, звiдки вони i чого вони вiд нас хочуть? Ви знаєте
ось мене, я знаю вас... Знаємо себе як облуплених... Скiльки з'їджено
разом капусти, скiльки випито оковитої... Скiльки наспiвано,
натанцьовано... А тут ось враз ми чуємо, що ми, тобто моя скромна особа, є
якийсь непрацюючий елемент, що я надавав вам якихсь недобрих газет,
поганих книжок, що я буржуй, що Сергiй мало не якийсь банкiр Морган... Тут
ось мiж вами i мiй батько... Хочте менi вiрте, а хочте нi - а як нiяк не
менше працюючий, нiж наш шановний товариш Йон... I книги, якi ми тут
читаємо, все-таки нашi книги, нами написанi i про нас написанi... I
газети, якi ми читаємо - нашi газети, виданi у Львовi, у Луцьку... I
нашими людьми. Про нашi справи... I я нiяк не можу зрозумiти, чому вони не
подобаються нашому товаришевi Йоновi.
Але я чую i бачу, що йому подобаються iншi книги i iншi газети...
Виданi десь iнше... I кимсь iншим... Дуже добре знаємо, що то за книги i
що то за газети... Там на них написано: пролетарi всiх країн - єднаймося!
А хiба ж ми пролетарi? Ви, я, всi тут присутнi?.. Ось хай нам наш товариш
Йон пояснить, що то є пролетарi... Це є тi люди, що нiчого не мають. Нi
кола, нi двора, нi навiть iменi, їм навiть кажуть, що вони не мають
батькiвщини... Маркс каже їм дуже виразно: пролетар не має батькiвщини.
Вiн лиш сам по собi голий, босий пролетар... I що такi люди мають в цiлому
свiтi поєднатися...
Добре. Хай собi на здоров'я єднаються... Але менi не-вiдомо,чому
товариш Йон i нас закликає до їх товариства... Ми тут у нашому селi живемо
з дiда, прадiда i ще прапрадiда... Тисячi i тисячi рокiв... Це наша
земля.. Наша батькiвщина... I маємо ми тут поля, городи, садки, хати,
клунi... I кумiв, i сватiв, i буднi, i свята... Нi, нi, мої милi... Ми тут
нiякi пролетарi... I я ось вас тут одверто питаю, чи хотiли б ви ними
стати? Тобто стати тими самими пролетарями?
Дуже п'яний вопрос, як сказав би наш товариш Корнiй... Бо цiла кумедiя
в тому, що тi самi святi пролетарi, об'єднавшись поки що лишень на
територiї царської iмперiї, пiд командою помiщицького сина Ленiна i
куркульського сина Грецького, рiшили силою накинути свою владу всiм людям
усiєї країни i все населення обернути в пролетарiв. Вiдобрати вiд них все,
що хто мав, зрiвняти їх з тими найбiднiшими i почати життя вiд печi. На їх
мовi це зветься диктатурою пролєтарiяту.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344 345 346 347 348 349 350 351 352 353