витка рослина, котра без прямостiйноз пiдпори, хай би навiть i намисленоз,
- без конкретного обличчя живоз любовi - опадала долi й зачахала, тратячи
всяку снагу до горобiжного розгону: кожен вiрш був прекрасним байстрям од
якого-небудь князенка з зорею в лобi, зоря звичайно потiм погасала, вiрш -
лишався), - кинута напризволяще, та сила розривала тебе зсередини, люто
дряпалася в стiнках твого дства i спорскувала в розпачливiй
непритокманостi, - "I раптом знов схотiлося - кричати, /На лампу вити,
пазурями драти /Шпалери на стiнi - од явностi утрати, /Од того, що тебе уже
даремно ждати", - аж доки, одного березневого дня, не обпалила все нутро
моторошна думка, що вiн - помер, от просто взяв i помер, "вляпався в
крапочку", як i хотiв (зiзнався зй у цьому ледь не напочатку - з кривим
посмiхом розганяючи авто, як лiтака на злiтнiй смузi, серед ночi на
замiськiй дорозi, i мокрi лiхтарi в дрiбноголчастiй срiбернiй облямiвцi, й
чорний маслянистий блиск зустрiчних калюж, - все злилося, навально помчало
навперейми, забиваючи дух, сто, сто двадцять, сто сорок, сто... сто
шiстдесят? - не бозшся? не виникад бажання - вляпатися в крапочку? - нi, не
боюся, не було в менi справжнього страху, та, по правдi, й тепер нема -
дивно, ба й незбагненно, надто взявши пiд увагу цiле мод, ах розтуди ж
його, каторжанське життя, що недурно розпочалося, при народженнi -
клiнiчною смертю, мама пригадувала, що геть i цiвка калу звисала з задочка,
i тiльце вже посинiло: виткнула душенька носа на свiт i звомпила - е, нi,
пустiть назад! - а зз, спасибi, вiдкачали, а скоро так, то нiчого
блягузкати, д речi, страшнiшi за смерть, i я зх знаю, тiльки от того страху
- манливого й темного, заворожливо-притягального захвату згуби, який д в
ньому, i в iнших я часами його розрiзняла, - нема в менi, i квит, тим-то
вiн i дивився на мене з iскрами неприхованого захвату в зорi, навiть коли
вже було по всьому: "А ти вiдважна жiнка!", - i "крапочка" та проскочила
тодi повз мене, не сполохавши), - але ця думка - що вiн помер, що тi
загадковi телефоннi дзвiнки справдi-таки вiд нього: з "тамтого боку", а
значить, що зз любов не ощадила його, що вона сама, сама, нарцисична
енозстка, гординею сводю дурною, пихою дешевою, бришканням пустопорожнiм
пiдопхнула його до "крапочки", де ж пак, принцеса знайшлася: ах так? ну що
ж, тодi я позхала, - звiсно ж, Америка - the land of opportunitiesname="8a">8, пiв-+вропи, не нашоз довбаноз, а щонайщирiшоз,
вiд Британiз до Iталiз, сюди рветься, грошi, кар'дра ("Музика, жiнки,
шампанське..," - вiдгукувався вiн iронiчною луною), а в Укразнi що, Укразна
- Хронос, який хрумад свозх дiток з ручками й нiжками, що ж, так i сидiти,
аж жаба цицьки дасть, чи то пак дiаспорнi дiдусi, коли клiмакс стукне, -
премiю Антоновичiв? - ай Бож-же ж мiй, та чого воно все на фiн варте, якщо
вiн помер, що, що, що з ним трапилося?! - ця думка була така нестерпна, що,
вискочивши на нанок заднього двору, звiвши лице до мiнливого, стрiмко
сутенiючого кембрiджського неба в напливах хмарноз гуашi, вхлипуючи
злиплими од сидячки й курива легенями ледвевловний подув океану, вона стала
молитися - так, як перед тим молилася лише двiчi, раз за батька, як
долежував у лiкарнi по вже безпотрiбнiй операцiз, годинами корчачись од
стрiляючого метастазами болю (а до наркотикiв ще не дiйшло), - аби Бог
пiслав йому швидкий кiнець, i вдруге, стид згадати, - за незалежнiсть,
тодi, 24-го серпня дев'яносто першого року, коли все вирiшували години, як
воно зазвичай i водиться в життi людей i народiв: Господи, просила
трусячись, поможи - не задля нас, бо негiднi дсьмо, а задля всiх полеглих
наших, що несть зм числа, - i обидвi молитви були почутi, такi молитви до
адресата завше доходять, а тут вона благала: Господи, зроби так, щоб вiн
був живий! - хай би забув мене, хай би вернувся до жiнки, хай би зраджував
з ким не прийдеться, - не треба менi його за чоловiка, i нiчого вiд нього
не треба, якщо на те воля твоя, Господи, я кохатиму iншого, з iншим
родитиму дiтей, тiльки - о Господи, хай вiн буде живий. I здоровий. I
щасливий. Тiльки це, Господи. Тiльки це.


Ну, "здоровий i щасливий" - це ти, золотце, кондшно, загнула через верх,
бо силомiць нiкого щасливим учинити й Бог не потрапить, так що в остаточнiй
редакцiз твою одчайдушну телеграму мусили були прийняти без цих двох слiв,
- якби Бог слухав дурного погонича... (А цiкаво, як воно все там у них
вiдбувадться - чи якийсь янголсекретар одбирад земнi послання при апаратi,
виймаючи з потоку щирi, тяжкi й гарячi, й незворушно спускаючи в чорну дiру
невагомi маси пустих слiв? - так i з вiршами бувад: одразу збриджудться,
щойно починад валити пуста порода, - i кидадш, недописавши). I ще в одному
моментi ти тодi злукавила - в "хай би забув мене": лепетнула в
напiвнестямi, насправдi твердо знаючи, що нiколи вiн тебе не забуде, - о,
тепер уже нiколи, скiльки житиме: згнiтивши недокурка двома пальцями,
джигонувши ним навiдлi, аж дугою в повiтрi шварнуло:"А ти подумала, скiльки
менi вiд тебе вiдходити? Га?" - мов через силу стримуючись, аби не загилити
й нею, вслiд за недокурком ("Ти ж уважай, я чоловiк слабкий, я й зарубать
можу", - признався був раз, i тобi зараз же свiнуло: оце, оце воно! не
бреше, правду каже! - i, з умент ввiмкненим безособовим захланним
iнтересом, - загули, застугонiли незримi дроти, шпарко переганяючи
iнформацiю, - вичавила-таки тодi з нього, хоч якого задубiловiдпорного на
всякi розпити-лащiння-сюсю-пусю-ну-скажи-менi-жебонiння, - скупу, пунктиром
iсторiю про те, як колись давно, розписуючи сiльську церкву на пару "з
одним мудаком, який мене дiставав", дiйшов до стану, коли ганявся за тамтим
iз сокирою в руках, - невже круг церкви, подумала ти, чомусь уявивши, що це
мало статися вночi, бо нема нiчого жаскiшого за нiчну церкву з вiдбитою в
темних шибках угорi повнею, - от звiдтодi й зривадться на втечу щоразу, iно
зачувши наближення того духа, - понятно, гмукнула ти, цiкаво, хоч
посправжньому цiкавою була тут, i далi, повна вiдсутнiсть у тобi страху, от
вiдлуп - i вже, нiби все те оповiдалося через бар'дрчик у кiмнатi побачень
у в'язницi чи божевiльнi:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42