..
Не вже?.. Чого чекати?..
Логiчно зваживши - нiчого. Геть-таки зовсiм.
Пiв-упаковки транквiлiзаторiв плюс бритва, - i вибачте за невдалий
дебют. Старалася щиро, на совiсть, а що нi фiна не вийшло, то чеснiше
одразу здати карти - не гравець iз мене й зараз, далi буде ще хрдновiше:
просвiтку не видно, а сили вже не тi: не ддвочка. I все-таки - нi, не
сьогоднi.
Ще почекати. Додивитись цей фiльм до кiнця. На вiдмiну вiд тих, котрi
транслюються по тутешнiх "паблiк ченнелз", - коли в найнапруженiшi хвилини,
з холодком мимовiльного остраху стежачи, як герой мчить порожнiм тунелем,
де з-за рогу на нього от-от вихопиться престрашенне чудовисько,
спохоплюдшся - а хай йому грець! - що все ж повинно скiнчитися гаразд - ще
двi-три хвилини, сутичка, купа-мала, качання по пiдлозi, i чудовисько,
несвiтськи ревнувши, якимось дивом розточиться в прах, а мужнiй, тiльки
трохи поскубаний герой, повитий димами пожариська, переводячи дух, пригорне
до себе врятовану Шерон Стоун, чи ту другу кралю, чорнявеньку, як-зз-там, -
i наринула, було, тривога вмент являд всю свою смiховиннiсть: знов цим
голлiвудiвським наям вдалося, бодай на мить, тебе ошукати! - на вiдмiну вiд
цих, фiльм, котрий ти все-таки не важишся вимкнути, не конче мад скiнчитися
щасливо. А однаково, вимикати - непростиме свинство. I глупство. I -
дiтвацтво: не вивчив урока, не пiду до школи. Нi, золотко ("золотце",
iронiчно поправляд вона себе: так звертався до нез той чоловiк, якому
зараз, либонь, ще паскуднiше, нiж зй, але то вже не мад жодного значення),
- нi, сачконути не вийде: ти-но одбудь усе по порядку, а тодi й знати
буде, чого ти справдi варта. Понятно?


Спиши слова, татузровку зроблю, грубо й розв'язно пiдхоплюд з нез зовсiм
iнша жiнка, цинiчка з явно приблатньонними, нiби з "зони" вивезеними
манерами, зугарна, в разi коли що, й матом засандалити: якщо людина в
цiлому (кожна!) - одна велика в'язниця, то звичайно ранiше та лотра мешкала
в нiй десь у найдальшiй камерi, виходячи назовнi рiдко, тiльки коли
доводилося направду круто й солоно, та й то нiби напоказ: Ззамахали, -
говорила крiзь зуби в хвилини роздратування, трусячи головою й сама себе
гамуючи здкою посмiшкою, або ж, травлячи пiслясмак черговоз обиди (обид
останнiм часом випадало предостатньо!), з гнiвно виряченими очима
переповiдала друзям: Ддвочку на побiгеньках iз мене зробити хочуть - а во!
- била себе ребром долонi по згину стиснутоз в кулак лiвицi, - в Америцi
блатне бабисько навчилося лаятись поанлiйському, особливо гарно вдавалося
йому "Шшiт!" - котяче шипiння з дугасто вигнутою спиною, а також презирливе
"О, кам он - нiв мi е брейк!"2, яким колись раз
уперезала була того чоловiка, - взагалi, з тим чоловiком саме ця,
вiдьомськи розчiхрана, з нездорово блискучими очима й зубами i якимось
невидним, але вгадним таборовим минулим, раз у раз вихоплювалася на
переднiй план, замашисто трощачи крихкий посуд незаповнених сподiванок, той
чоловiк визволяв, викликав зз на себе з найдальшоз камери - щойно зачувши,
в першiй же сутичцi, оту його брутальну, мордобiйну iнтонацiю: "Ти менi
скажи - на хера я сюди зхав, я вдома таких самих прибамбасiв мав - отак-о!"
- лотра радiсно ринулась йому навперейми, впiзнавши партнера, тiльки в
цьому вони й були партнерами, - i вже невгавала, розпаношившись в умовах
нiколи ранiше не звiданоз свободи: "Я вчора голову почав лiпити", - брався
вiн розповiдати в зз присутностi колезi-скульптору, i лотра рвалася
наперед, гублячи шпильки й нудзики в нестримному захватi словесного
виверження: "Авжеж, злiпи собi , серце, голову, злiпи - не завадить!" - вiн
темнiв на виду так, нiби замiсть кровi в лиця вдаряло чорнило, нахилявся зй
до вуха: "Перестань мене пiдйобувати!" - вiдьма, пускаючи дим, реготалася
зсередини нез, вперше за довший час хоч чимось задоволеноз: "Гой-го, серце,
- де твод почуття гумору?" - "Я його на тiй квартирi залишив", - бовкав
вiн: з тоз квартири вони, Богу дякувать, визхали, i найлiпше було б зз по
них запечатати бодай на пiвроку, заки звiтриться чумний дух, - "Ну збiгай,
принеси, - шкiрилася вiдьма, - я тут зачекаю", - "Ключа здав", - бовкав
вiн, ставлячи, як гадав, крапку, але помилявся: "Ключа здавала - я, а в
тебе був дублiкат", - вiдбивала вона: швидке, навальне фехтування кiлками,
за яким сторонньому просто не встежити, нi, що не кажiть, а з них таки була
пара, нема що! А тепер - тепер, коли тiй, клятiй i м'ятiй, просмаленiй
бiдами до щирця, з перегорiлим на ацетонний, та все ж непозбутнiм духом
виживання (звiдки це в тобi, на ласку Божу?), якраз би й загетьманувати над
цiлою в'язницею, взявши вiдповiдальнiсть за дальший перебiг у нiй
сякого-не-якого життя, роздаючи навсiбiч накази: туди, в отi дверi - зась,
а оце смiття - зараз же на фiн повиносити, а ген той вiдсiк там-он-о -
провiтрити, в ньому вiднинi музей буде, а це ще що за нiчвида тут
вештадться й слинить - ану пшла вон (злiпи собi, серце, голову, злiпи!), -
лотра (таки ж лотра!) натомiсть вiдступилася, розмазалася по якiйсь
найдальшiй стiночцi, не видко-не чутно, i по всiх спустiлих примiщеннях
сталоз отвором в'язницi розлягадться зовсiм iнший, квильний i безпорадний,
потерчачий якийсь, голос: смикадться туди-сюди нерiвними крочками,
туп-туп-туп - i стало, - i б'дться об мури, водно в тiм самiм мiсцi, з
кожним разом спадаючи на силi, - i скоголить, скоголить, скоголить бiдна,
нелюблена, покинута на вокзалi дiвчинка, ладна йти на руцi до кожного, хто
скаже: "Я твiй тато", та тiльки хто ж таке скаже тридцятичотирилiтнiй бабi,
- от ту дiвчинку й ти сама в собi не любиш, ти вiд пiдлiтка намагалася
тримати зз в найглухiшому пiдвальному закапелку, без хлiба й води, i щоб не
поворухнулася, - а вона однак якось примудрялася зацiлiти, i як зз тепер
втишиш - тепер, коли здадться, що, крiм нез, iншоз тебе - нема, не
лишилося?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42