..


Замахалась ти, "золотце". Ох, замахалась. Зовсiм до ручки дiйшла -
третiй мiсяць у м'язах трем не вщухад, вранцi, прокидаючись (а надто тепер,
коли прокидадшся - сама), перше, що вiдчувадш, - свод прискорене
серцебиття, якого нiчим не заспати, - гаразд, хоч спиш уже без
транквiлiзаторiв, i отi страшнi приступи сухоз блювоти, якi змагали були
ночами, нагадують про себе хiба як, чистячи зуби, заглибоко засовудш щiтку
- коротким нудотним вивертом, несвiдомою клiтинною пам'яттю про власне тупе
улягання негайним, вiд першоз хвилини, - попервах iще хоч збудно-пристрасно
вишептаним, а по кiлькох тижнях уже просто сухим, розпорядчим звертанням:
"Вiзьми в ротика... Глибше вiзьми... Глибше, ну!" - суха ложка рот дере -
еге ж, оце воно, - попервах i вона ще пробувала якось порозумiтися,
розтлумачити, що зй теж би, сводю чергою, спершу дечого хотiлося, i не
тiльки "там": крiм статевих органiв, тебе в менi бiльше нiчого не цiкавить?
I: якщо в тебе були якiсь плани на сьогоднiшнiй вечiр, то не вадило б дати
менi про це знати до того, як я пiшла спати, - замiсть сидiти шкробати свою
графiку, i взагалi, я, знадш, не люблю роздягатися сама... Добре, - весело
обiцяв вiн, - ми тобi завтра таку увертюру закатадм! - завтра, одначе, так
нiколи й не настало. Iди сюди - але я взяла снодiйне - ну значить, на
"ньому" й заснеш. Господи, який це був жах. Чи можна взагалi зрозумiти свiт
людей, що мислять про власний статевий орган у третiй особi? Коли тобi
кажуть, а той чоловiк лиш так i казав, - "Розкрий "зз"", ти одразу
переносишся всiма змислами в нiнеколонiчне крiсло, - бо це не "вона", це ти
розкривадшся - або закривадшся: як у цьому випадку - намертво. Та ти знадш,
скiльки в мене жiнок було! - i жодного разу не було такого, щоб - погано,
просто погано! Авжеж, тобi не було, а - зм, чи ти коли питався? Я також не
уявляла, що таке бувад, - тiльки ж як погано, аби ти, голубе, знав! Чому це
ти кусадшся, з дивним, шклисто зупиненим поглядом спитав вiн, пiсля
кохання, в одну з перших ваших ночей, сидячи й курячи в тебе в ногах, що це
за дiла, - тимчасом ти, розкинувшись на подушцi, безпечно похихикуючи,
гладила його по головi витягнутою ступнею, в тебе були чудеснi ноги, всi
дiорiвськi-сен-лоранiвськi модельки на свозх жердинах мали б на вид таких
нiг негайно пiти й утопитися, це зараз ти вже другий мiсяць не вилазиш iз
штанiв, бо литки розцяцьковано, як мапу, архiпелагом рiзнотонних,
червонястих i брунатних, лускатих i злущених плям - шрами, порiзи, опiки,
навiч представлена iсторiя дев'ятимiсячноз (атож, дев'ятимiсячноз!!!) mad
love3, iз якоз вийшла - правдива madnessname="4a">4, а тодi ти просто гладила його ногою по головi,
переповнена нiжнiстю, iдiотка слинява, жорсткий мужський "йоржик" придмно
поколював тебе в ступню, - i зненацька вiн, спритно вивернувшись, притис
твою ногу до постелi: так так? тобi, значить, подобадться кусатися? А якщо
менi зараз сподобадться тебе пiдпалити, що тодi? - i ти вгледiла
приставлену до свого пiдколiння запальничку, i, замiсть похолонути пiд
прицiлом вперше тодi перехопленого, незмигного й не по-чоловiчому - якось
iнакше, злiсно й безумно, на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з-пiд
горiшньоз губи iклами, спитуючого погляду, од якого звiдтодi завше
боронилася - смiхом, тiльки трохи здивувалася, не так щоб зовсiм притомно -
дивно, до якоз мiри його присутнiсть, як динамiтом, глушила в тобi всi,
доти таки незлецьки розвиненi, захиснi iнстинкти, що спливали, як риба
горiчерева, поки рiку й далi стрясало - вибух за вибухом.


Нi, передчуття - були: передчуття нiколи не заводять, то тiльки
цiлеспрямована сила нашого "хочу!" перебивад зхнiй голос, заважад
дослухатися. Першого ж вечора, на тому мистецькому фестивалi, де все й
почалося, - а вiн тодi з мiсця розiгнався до тебе, мов iно на тебе й чекав:
"Панi Оксано, я - Микола К., може, вам показати мiсто, може, звозити на
замок, у мене машина", - до славного замку було хвилин десять пiшоз
прогульки по тихих, обсаджених здобними барокковими церковцями брукованих
вуличках, пiжон дешевий, подумала ти, прикусивши посмiшку, провiнцiйний
фрадр, ич як нарцисично задбаний - бiленький комiрчик з-пiд светра,
доглянутi нiгтi (це в художника!), немiцний, якраз у мiру, запах дезику -
котяра з сивим "йоржиком" i шельмiвським зеленооким прижмуром, трохи
приношений, розволочений артистичний шарм, сухi зморшки усмiху, побриженi
мiшки пiд очима, - "а ти сказала, - згадував вiн опiсля, коли в них пiшов
був процес витворення тоз спiльноз мiфолонiз, без якоз жоднiй парi не
остоятися, - з легендою про Золотий Вiк фази закоханостi, з власними
дрiбними обрядами й ритуалами, - пiшов, та зразу ж i урвався, - ти сказала
- валi с пляжа, дядя", - ну, положим, не так, точнiше, не зовсiм так, але
iнтересу не виявила, що правда, то правда, - тож тим дивнiший був, увечерi
того-таки дня, несподiваний промельк ясного, пронизливого наскрiзного
бачення, котре, грiх нарiкати, нiколи ж тебе на крутих поворотах не
полишало, от ти його - тлумила-таки, i не раз, та ще й як! - увечерi, в
самому розповнi фестивальноз програми, в густих випарах поту й алкоголю,
куди ти зiйшла з естради, вiдчитавши свод - два вiршi, два холдрно добрi
вiршi просто в нетверезий гул злитих в одне довкружне блимання жовтоплямних
фiзiй, точнiше, поверх нього - тримаючись за звук власного, нi на що не
вважаючого, тiльки словам пiдвладного голосу, прилюдний оргазм, от як це
називадться, але вставляд публiку - завжди i всюди, навiть коли слiв нiхто
нi фiна не тямить, навiть у чужомовному оточеннi, вперше ти це звiдала
колись на писательському збiговиську в однiй азiятськiй кразнi, де тебе з
чемностi прошено почитати рiдною мовою - you mean, it is not Russianname="5a">5?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42